Дивлячись на героїню Лариси Руснак у проекті «1+1» — серіалі «Серцю не накажеш», Ксенію Варламову, наочно бачиш і розумієш, що гроші не можуть зробити людину щасливою. Інакше кажучи — багаті також плачуть, а з огляду на нашу слов’янську натуру, можуть і спитися від сліз. І тим не менш дружина господаря життя Григорія Варламова у виконанні Лариси — чарівна та зворушлива. Вона живе в розкішному будинку, має чоловіка, сина, Ксенія не обмежена в коштах, але щасливою її жодним чином не назвеш. Натомість, коли відзнімуть черговий дубль, актриса стає сама собою — дуже усмішливою, доброзичливою й уважною.
— Ларисо, «Серцю не накажеш» — це рік зйомок, рік роботи. Як ви наважилися, адже довелося, напевно, від чогось відмовлятися?
— Якраз перед тим, як мені подзвонили з цього проекту, в мене була дуже непроста ситуація. Затівалася одна робота, й мені дуже хотілося зіграти в ній головну роль. І вже з режисером починалися розмови. Але потім він мене не призначає й не призначає, а мені так було шкода — такий матеріал хороший!.. Хоча я розуміла, що там актриса мала бути молодшою. А тут мені подзвонили з цього серіалу. Якби я почала там працювати, то від «Серця» довелося б відмовитися. Тому я зовсім не шкодую, що все так сталося. Тут довгий проект і дуже гарні партнери. Особливо мій «чоловік» Анатолій Хостікоєв.
— Ви вже працювали в довготривалих проектах?
— Ні. Це вперше. Звичайно ж, є певні труднощі, пов’язані з театром, де я маю також досить велике навантаження.
— Вас одразу запрошували на роль дружини олігарха Варламова — Ксенії?
— Ні. Цю роль починала грати Алла Масленікова. Не знаю, що там сталося, але я увійшла до проекту вже після початку зйомок, через два місяці. Мене викликали, як «швидку допомогу» — на термінову заміну. В мене, до речі, так буває досить часто — наприклад, актриса відмовляється чи не може зніматися, й викликають мене. І в театрі так часто буває. «Хто?» — «Я!». «Хто піде на цементний завод чи на будівництво?» — «Руснак». Я з задоволенням це роблю, мені подобається.
— З Анатолієм Хостікоєвим ви ж не вперше «одружені»?
— Не вперше. Ми ж в одному театрі працюємо, й дуже багато грали ще в 80-х, коли я тільки-но прийшла до театру. У нас були шикарні вистави, просто приголомшуючі! «Благочестива Марта», «Моя професія — синьйор із вищого світу». І там ми працювали в парі дуже багато.
— Ви бачили румунський оригінал «Серцю не накажеш»?
— Ні. Було б цікаво подивитися, але не випала нагода.
— Ларисо, ваша героїня знає всі плюси й мінуси чоловіка — його невірність, його деспотичну вдачу. Чому ж залишається поруч із ним?
— Любить. Вона така нещасна людина, яка позбавлена якоїсь діяльності. Вона сидить удома, не працює, у неї все є: гроші, чоловік, дитина пристроєна, все гаразд. А їй потрібний вихід, реалізація. В неї дуже великий потенціал, вона хоче всім бути корисною, безкінечно втручається в справи чоловіка й сина. Вона весь час пропонує себе, але якось так виходить, що вона нікому не потрібна. Її всі відкидають. Тому вона починає пити.
— У неї теж з’являються мінуси? Адже Ксенія — вельми позитивний персонаж.
— Я роблю її позитивною. Бо виписана вона як негативна героїня. Це ж закон такий, коли в поганому шукаєш гарне й навпаки. Не існує ж однозначно поганих і однозначно гарних людей. Все змішане — й мінуси, й плюси. І звичайно, я намагаюся шукати в ній привабливі людські риси. У синопсисі так написано: «вона п’є, чоловік з нею весь час свариться, приходить завжди чимось незадоволений. І вона також сперечається безкінечно, весь час свариться». Але ми з Анатолієм намагаємося знаходити в цьому якісь пом’якшувальні моменти.
— Використовуєте при цьому свій життєвий досвід?
— Ні, я зовсім не сварлива. Хоч після «Нового російського романсу», де я зіграла також дружину олігарха — таке стерво-стерво! — вже граю якийсь штамп. Хоч і там були моменти, коли її було шкода, також потрібен був якийсь вихід незатребуваної енергії.
— Так це вам після «Нового російського романсу» стали пропонувати ролі дружин олігархів?
— Так! Зараз купа різних пропозицій, в яких мало не той самий текст. І скрізь у сценарії — дружина олігарха! Хоча скоро повинна вийти робота Нахабцева Володі й Круценко Сергія, де я зіграла алкоголічку — бідну, погану. Зовсім не олігархічну.
— На майданчику вас всі називають Лялею...
— Офіційно моє ім’я Лариса. Мама мене завжди називала Ляля. І коли я представляюся вперше, я кажу: «Лариса». Я ж не буду говорити: «Ляля». Але навіть якщо поряд немає жодних моїх знайомих, рівно через дві хвилини це перетворюється на «Ляля». Яким чином — я не знаю. Але ніколи не заперечую, й мені це подобається.
