Олег Мальцев, академік громадської організації Українська академія наук, кандидат психологічних наук, порівняв фільм «Ліцензія на злочини» зі щепленням. І справді, це влучна метафора: щоб, пізнавши досвід інших, через аналіз та розуміння принципів, механізмів, виробити імунітет і не дати «вірусам» із сусідньої держави потрапити в Україну. Щеплення — це превентивна дія, на випередження, а отже, й проактивна, а не пасивна позиція реагування. Вочевидь, до такої позиції та суспільної дискусії спонукає фільм громадської організації «Кавальер» «Ліцензія на злочини».
«ПІДРУЧНИК ПАТРІОТА РФ»?
Історія проекту розпочалася тоді, коли на початку 2018 року на пошту ГО «Кавальер» надійшов лист з коротким описом та «Підручник патріота РФ» 2014 року. В останньому плакатним методом пояснено, хто є «патріотом» у Росії і що він має здійснювати: здебільшого боротися з інакодумством (від вербування нових «патріотів» до активних дій щодо впливу на «особливий контингент» — так у підручнику названо ворогів; причому їх, згідно з цим документом, є чотири типи: вороги держави, церкви, політики, неоголошеної політики). Питання достовірності «Підручника патріота РФ» досі залишається дискусійним. Олег Мальцев, наприклад, стверджує, що подібні підручники існують, тож такий формат — не рідкість. Проте невідомо точно, чи це не містифікація. Втім, у будь-якому разі, документ став інформаційним приводом, щоб зняти фільм і розібратися, які зміни відбулися в Росії за ці 20 років і як саме здійснюється боротьба з інакодумством. Як демонструє фільм, незважаючи на те, чи справді існує такий підручник, чи ні, але у правдивості деяких його тез можна легко переконатися.
ЕТАПИ БОРОТЬБИ З ІНАКОДУМСТВОМ
Одним із таких прикладів є механізм впливу на тих, хто потрапив у категорію «ворогів». У «підручнику» виокремлено три періоди цієї діяльності. Перший — пости на індексованих ресурсах, інформація у ЗМІ, пошук незадоволених та їх вербування (причому не лише пересічних громадян, а й ділових партнерів, яким вони можуть запропонувати розв’язати свої проблеми, третіх осіб, які могли б повідомити про «ворога» у «правоохоронні» органи), написання статей (різного типу — з посиланнями на авторитети або ні), залучення юристів, щоб притягнути «ворогів» до відповідальності, навішування ярликів (через тролінг у соцмережах, звернення до різних організацій з заявами ганебного характеру), постійні дзвінки чи смс-повідомлення.
На другому етапі маніпуляції стають більш видимими: вплив на родичів і знайомих, щоб сформувати «кримінальний або релігійний деструктивний образ», використання журналістських об’єднань, «одержимих» активістів та лідерів, психічно нестійких людей, якими можна маніпулювати, кримінальних суб’єктів, а також «авторитетних осіб, у тому числі і з науковими ступенями, які не при справах і потребують коштів» (так звані експерти). Важливим моментом є вислів: «знищення суб’єкта «особливого контингенту» на основі релігійних та суспільних норм». Незалежно від того, чи є цей документ правдивим, чи ні, — це дуже важлива деталь у розумінні тонкощів маніпуляцій. Ситуація обертається таким чином, що звинувачення висуває не якась особа, чию думку можна було заперечити чи з якою була б можливість дискутувати. Звинувачення підміняє загальноприйняту норму, і в такий спосіб суспільство готують до сприйняття іншого етапу, прямого впливу.
Цей третій етап охоплює активні заходи (залякування орендаторів, проведення саботажів, диверсій щодо працівників, перерізання комунікаційних каналів, наповнення офісу багатьма сторонніми особами, вплив через чиновників, кримінальні, спортивні спільноти тощо).
У фільмі ці етапи показані, зокрема, на прикладі Олександра Шевцова — організатора «Заповедника народного быта». Спочатку було створено форум troya-rysskaya.ru «Настоящая сторона Луны», що «висвітлює діяльність секти А. Шевцова» (нескладно здогадатися, який там контент). Подібного змісту й повідомлення блогерки lena-malaa, що з’являлися в червні й пізніше. Це перший етап — коли особи практично не ідентифікуються, головне тут незадоволення, посіяти підозри. На другому етапі — долучаються «експерти» (наприклад, відео Олександра Невеєва у липні-серпні 2014-го). Та це все одно залишається лише думкою славнозвісного «авторитета». Натомість на третьому етапі — уже йдеться не про окрему думку, а вплив норми. Якщо проаналізувати ток-шоу на каналі «Россия-1» (18.09.2014), то видно, як вибудована програма — з грою на емоціях, апеляцією до моралі та іншим. Четвертим етапом стало втручання правоохоронних органів, суд. Чи справді все чудово з «Заповедником народного быта» — важко сказати, проте механізм, як його «валили», втілює напрацьовану схему. Це не єдиний приклад, наведений у фільмі.
ЩО ВКЛЮЧАЄ ПОНЯТТЯ ЕКСТРЕМІЗМУ
З темою боротьби з інакодумством тісно пов’язаний екстремізм, особливо релігійний (це одна із ключових тем фільму). У «Ліцензії на злочини» простежується така думка: поняття екстремізму стало настільки широким, що під нього можна підвести багато злочинів, особливо зважаючи на той факт, як тісно пов’язані церква і держава в Росії. «Екстремізм» став модифікацією «ворога народу» в сучасному часі — ярликом, який слугує імпульсом до запуску боротьби з інакодумством, це «санкціонована політика держави». Причому такі дії можуть використовувати й з іншою метою (як розповідають у фільмі): щоб навіть якщо населення почне думати більше про свободу, а не тільки про безпеку, можна створити таку приголомшливу, а часом і трагічну подію, яка змусить усіх знову повернутися до думки лише про безпеку.
Це питання екстремізму для України важливе ще з іншої причини. Як пояснив доктор юридичних наук, професор Олександр Саінчін на прес-конференції з нагоди презентації фільму, в Україні досі чітко не визначено, кого ж саме можна зараховувати до екстремістів. Відповідно утворюється інформаційний вакуум, а саме це потенційно створює простір для маніпуляцій. Адже будь-яке незнання можна використати у певних цілях, і не тільки в Росії. Віллі Фотре, засновник і директор організації Human Rights Without Frontiers (Бельгія), поділився досвідом, як на Заході було створено, великою мірою завдяки роботі журналістів, негативне сприйняття, навішування «ярликів» на свідків Єгови чи спільноту Харе Крішна.
Тож «Ліцензія на злочини» — це фільм-попередження, узагальнений і систематизований аналіз механізмів діяльності Російської Федерації, який дає відповіді на чимало запитань і водночас спонукає задуматися над ще більшою їхньою кількістю.
