Польське еміграційне видання «Культура», що виходило в Парижі з 1947 до 2000 р. під керівництвом Єжи Ѓедройця — пана Редактора, як називали й досі називають його колеги, справді було феноменальним явищем для польського та всього східноєвропейського інтелектуального простору. Часопис сповідував ідею компромісу та взаємопорозуміння щодо складних політичних колізій того часу, зокрема тих, що стосувалися сфери відносин України та Польщі. Після відходу Єжи Ѓедройця у двотисячних роках «культуральну» естафету перейняло видання «Нова Польща», що працює на політично-культурно-суспільний діалог Польща — Росія. Лєшека Шаругу можна назвати своєрідним журналістським містком між згаданими часописами, адже з 1979 року пан Шаруга працював пліч-о-пліч із Єжи Ѓедройцем, а сьогодні він є учасником редколегії «Нової Польщі». Своїми спогадами про роботу в «Культурі», а також відомостями про складнощи у вибудовуванні діалогу між Польщею та Росією Лєшек Шаруга поділився з «Днем».
— Пане Шаруго, відомо, що своє завдання Єжи Ѓедройць убачав у тому, щоб говорити правду, а не «подавати надії із штучним оптимізмом». Наскільки «Культурі» вдавалося дотримуватися цієї концепції?
— Це був час, коли ми постійно жили у брехні, а правда, на жаль, залишалася товаром. Такою була епоха. Ѓедройць вважав, що будь-які факти не можуть бути предметом дискусії, адже факти — це вже доконана дія. Часто правда є важкою та болючою, але її треба розповідати. Саме це було найважливішим для редактора «Культури». Водночас Ѓедройць наполягав на тому, що «Культура» має давати надію, віру в завершення комуністичної епохи і створення демократичного суспільства. Гадаю, цей принцип правди був дуже важливим для «Культури». Пан Редактор не лише завжди вимагав підтверджувати факти в кількох джерелах, ця правда мала бути осмисленою, проаналізованою, а вже тоді запропонованою на розгляд читачеві.
«ОСНОВА «КУЛЬТУРИ» — ДІАЛОГ»
— Я розпочав свою співпрацю з «Культурою» у 1979 році, опікувався літературною критикою у виданні. Друкувався під іменами Лєшека Шаруги та Ядвіги Квіатковської. Зізнаюсь, що не хотів, аби про мою діяльність довідалися в Польщі. У «Культурі» я виконував функцію літературного редактора. У нас був жарт, що редакція «Культури» насправді складається з одного працівника, ним був Ѓедройць. Як би добре не працювали редактори окремих відділів, останнє слово в селекції та публікації матеріалів було за Ѓедройцем, який прочитував кожен номер від букви до букви. І тут ідеться не про журналістський егоїзм. «Культура» — це авторський проект Єжи Ѓедройця, це його життя. Видання можна було б порівняти із постмодерністським текстом, автором якого був пан Редактор (усміхається. — Ю. Л.).
— Яким матеріалам «Культура» надавала перевагу?
— В основі видання був діалог, тому «Культура» заохочувала до дописування авторів, що дотримувалися різних позицій у сферах літератури, релігії, політики, в тому числі міжнародної. Окрім того, на сторінках видання з’являлася поезія, витяги із письменницьких щоденників.
— Чому саме Париж став майданчиком для створення такого видання і сьогодні до «Культура» ми часто додаємо «паризька»?
— Париж був добрим ѓрунтом для еміграційної діяльності, зокрема для польської. Саме тут ми могли налагоджувати контакти, спілкуватися, обмінюватися думками. Треба сказати, що сприяла польській еміграції і влада Франції, не перешкоджаючи втіленню наших проектів та ініціатив. Для «Культури» таке середовище було вкрай сприятливим, оскільки давало можливість реалізувати свій потенціал, не переступаючи через редакційні принципи.
— Цими принципами були «лібералізм і толерантність», які в умовах сучасної журналістики часом набувають іншого, аніж іще 30 — 40 років тому, та не надто позитивного змісту, ніби переходять певну межу...
— Гадаю, що про згадані вами поняття не можна говорити в якомусь іншому, окрім позитивного, значенні. Якщо говорити про позицію редактора «Культури», який однозначно був лібералом, то він вважав, що лібералізм — це опція демократії. Ѓедройць поважав вибір усіх держав Східної Європи на користь незалежності, він відстоював це прагнення на сторінках видання. Пан Редактор вважав, що лібералізм не може обійтися без толерантності, а толерантність — без лібералізму. Ці дві концепції завжди повинні бути взаємопов’язаними. І тут ідеться не лише про вирішення політичних питань, але й культурних та релігійних.
«ДЕЯКІ РОСІЙСЬКІ ПОЛІТИКИ БЛОКУЮТЬ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ «НОВОЇ ПОЛЬЩІ»
— Видання «Нова Польща» було засноване як ідейне продовження «Культури», воно спрямоване на налагодження діалогу між польською та російською сторонами. На сторінках «Нової Польщі» можемо бачити позиції обох сторін. Як вам вдається утримувати певний градус і не переходити від поміркованого дискурсу до своєрідного «поля битви» на шпальтах?
— Справді, ідею створення «Нової Польщі» ми запозичили у Єжи Ѓедройця, який вважав за потрібне створити часопис, який би апелював до російської інтелігенції. Частково це належало до компетенції «Культури», але після смерті Ѓедройця у 2000-му році видання припинило своє існування (так заповів пан Редактор). Принциповим для видання «Нова Польща» є налагодження не лише польсько-російських взаємин, але й російсько-польських (пан Шаруга наголошує, що ці дві сторони однієї медалі етимологічно та проблематично різні. — Ю. Л.). Для того, аби налагоджувати добрі контакти, треба презентувати свої держави у правильному і неспотвореному світлі. Важливо, щоб наша редакція показувала Польщу правдивою, демократичною, культурною, готовою до діалогів. Що ж до дискусій, то латентне «поле битви» можливе (усміхається. — Ю. Л.). Варто зазначити, що деякі російські політики блокують розповсюдження «Нової Польщі» у своїй державі, вважаючи видання «екстремістським». Наш часопис завжди відкритий до діалогу і навіть полілогу, тому ми постійно намагаємося провокувати дискусії на шпальтах «Нової Польщі», заохочуємо до реакції на написане. Ми розраховуємо на людей, які вміють мислити та аналізувати, саме завдяки ним можна зруйнувати стереотипи, які «вросли» в ментальну свідомість.
— Ви стверджуєте, що «Нова Польща» — діалогічне видання. Чому ж, у такому випадку, часопис публікують лише однією мовою — російською?
— Концепт «Нової Польщі» насамперед полягає у презентації Польщі для Росії, його найперший адресат — російська інтелігенція, політична еліта, тобто думаюча «верхівка» держави. Варто зауважити, що ми не лише пишемо про Росію. Редакція присвячувала окремі номери часопису і Україні, і Грузії.
Редакція «Нової Польщі», як і свого часу Ѓедройць, вважає Україну важливою державою в європейському вимірі. Ми свідомі того, що без суверенної України немає політично прогресивної Польщі, тому на шпальтах нашого видання ми звертаємо увагу в тому числі на українські суспільні та культурні колізії.
— Яке значення мають подібні діалогічні видання для сьогоднішньої журналістики та суспільства?
— «Культура» розповідала про минуле, але лише в контексті майбутнього. Я вже зазначав, що феноменальність видання полягала передусім у неповторності Редактора, своєрідним кредо якого було «завжди оточувати себе людьми, інтелігентнішими за себе». Ѓедройць завжди «організовував» діалогічні спектаклі на шпальтах видання, водночас перебуваючи за кулісами і дбаючи про дисциплінованість процесу. Що ж до «Нової Польщі», то ми прагнемо, щоб Росія бачила у Польщі партнера, а не конкурента. Головний редактор видання, Єжи Пом’яновські, робить все для того, щоб матеріали зі шпальт часопису змінювали стереотипну систему координат, провокували конструктивний діалог. Для обох часописів принциповим було налагоджувати контакти, а не розпалювати ворожнечу. Думаю, саме такі принципи повинні сповідувати будь-які ЗМІ, які прагнуть будувати, а не руйнувати.
