Нині «1+1 Продакшн» повним ходом знімає у Києві багатосерійний телефільм «Господиня». Це адаптація латиноамериканської теленовели La Patrona. Але якщо оригінал розтягнутий на 120 серій, то наш продукт бадьоро й енергійно вписується в 24.
Сценарій написала культова українська письменниця Ірина Чернова, більш відома нашому читачеві під псевдонімом Люко Дашвар. У головних ролях Станіслав Боклан, Олена Стефанська, Олександр Ігнатуша, Володимир Горянський та інші.
Сьогоднішня наша розмова з режисером картини Батою Нєдічем, відомим широкій аудиторії своїми роботами «Інститут шляхетних дівчат», «Зцілення любов'ю», «Вовчиця», «Поки станиця спить» тощо.
- Приступаючи до зйомок картини про життя шахтарського містечка, чи не було якогось упередження, побоювання у зв'язку з нинішніми складними реаліями шахтарських регіонів України?
- Ні. Сценарій був написаний задовго до відомих подій. Тому ніякої політики. Це скоріше ще одна історія про конфлікт між багатими і бідними. Про те, що перші не знають, куди вкласти свої неймовірні капітали, а у других, крім тяжкої роботи, нічого в житті не залишається. Та й робота ця не приносить результатів, сім'ю прогодувати важко.
Дія розгортається у невеликому шахтарському містечку. Жанр можна назвати мелодрамою про пошук себе, про кохання. Є чимало криміналу. В основі сюжету протистояння двох сильних жінок – молодої матері-одиначки шахтарки Наталки (К. Варченко), і «хазяйки міста», маніакально помішаної на владі. Головна героїня кидає виклик корумпованій системі рідного міста. Вона стикається з трагічною несправедливістю, але не боїться їй протистояти.
При цьому тут немає прив'язки до певних міст, областей, ми йде від конкретного часу і точної географії. Ми говоримо не «Київ», а «столиця», не «Бориспіль», а «аеропорт». Такі події могли відбуватися в будь-який час, хоч 2013-го, хоч 1992-го... На машинах вигадані номери, але з українською символікою. У кадрі присутні гроші, і глядач розуміє, що це гривні. Ми абсолютно не говоримо про політику, і головне - нарешті не танцюємо під чужу дудку.
- У фільмі нарівні з зірками знімаються зовсім молоді, нікому не відомі актори. Хто вони, звідки?
- Я, як режисер, поки не маю права розкривати всі таємниці. Це, скоріше, прерогатива продюсерів. Можу одне сказати: всі актори талановиті, з міцним потенціалом. Працюють жадібно, без ниття і примх. Зате я приємно здивований роботою своєї дочки Софії. Їй нещодавно виповнилося 18 років, тим не менш у неї чималий досвід роботи в кіно. Соня вчиться на режисерському факультеті. Зізнаюся, знімати власних дітей дуже складно. Не хочеться їх виділяти, тим більше хвалити. Треба робити зауваження... Але ви б бачили її очі в кадрі!
- А вас часом не звинувачували в сімейності?
- Та немає за що. Соня нарівні з усіма пройшла кастинг.
- Зараз активно обговорюється проект закону про заборону в Україні російської кінопродукції. Як ви думаєте, українське кіно в силах самостійно заповнити нішу, що звільнилася? З одного боку, українські режисери й актори позбулися серйозної конкуренції - відверто слабких, зате медійних російських осіб, а самі перестали виступати як «гарніра». А з іншого - чи вистачить у наших «пороху в порохівницях»?
- Якщо ви подивитеся список першої сотні серіальних режисерів, яких називають російськими, то добрих 65-70 відсотків їхньої продукції знято нашими українськими хлопцями. Давайте дивитися правді в очі: у цьому питанні ми давно попереду російських колег.
Наведу приклад із зовсім недалекого минулого. Знімав 2011 року я в Москві серіал про життя ХIХ століття «Інститут шляхетних дівчат». Зйомки проходили на «Мосфільмі» в комплексі декорацій під назвою «Стара Москва». Комплекс складається з двох паралельних вулиць, пов'язаних між собою двома невеликими провулками. Цим інтер'єрах більше десяти років, і в них знімають всі мислимі і немислимі тимчасові картини, включаючи фільми про війну і «Шерлока Холмса».
А два роки тому я знімав український серіал «Поки станиця спить». Спеціально для нього, за 70 км від Києва, в селі Ніжиловичі були збудовані старовинне містечко з вимощеними вулицями і козача станиця з церквою і справжньої вітряком. Наші інтер'єри набагато багатші, масштабніші і більш пристосовані до зйомок, ніж російські. У сільських будиночках начиння не бутафорське - справжні прядки, коромисла, самовари, праски, чавунці, рогачі, килимки. Всі ці дрібниці ретельно відшукувалися художниками-постановниками по всій Україні. А ще для зйомок придбали породистих коней і побудували чудову стайню.
Так що у всій цій історії з розривом культурних зв'язків, всілякими заборонами, на мій погляд, більше страждає російський глядач, ніж український. У нас і база більша, і напрацювання масштабніші. Без зайвої скромності скажу, що жоден російський режисер не зняв такої кількості матеріалу, який пройшов на російських каналах, ніж я. Само собою, що після такої кількості високоякісної телепродукції ми не залишимося десь на задвірках.
- А в серіалі «Господиня» російські актори зайняті?
- Ні. Жодного. Це суто український продукт.
