Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Математика сміху

Таємниці успіху кінокомедій
10 червня, 2005 - 00:00
ЮХИМА БЕРЕЗІНА («ШТЕПСЕЛЬ») І ЮРІЯ ТИМОШЕНКА («ТАРАПУНЬКА»), БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ, МОЖНА ЗАРАХУВАТИ ДО РОДОНАЧАЛЬНИКІВ ЖАНРУ КОМЕДІЇ СИТУАЦІЙ / ФОТО З АРХIВУ «Дня»

Британські вчені під керівництвом доктора біології Хелен Пілчер й автора сценаріїв Тімандри Харкнесс запропонували формулу успіху картини, знятої в жанрі «ситуаційної комедії» (серед зразків цього жанру, з якими знайомий наш телеглядач, можна назвати, наприклад, серіал «Моя прекрасна нянька»). Як повідомляє www.polit.ru з посиланням на Guardian, на думку вчених, які передивилися безліч «ситкомів», що з’явилися протягом останніх 20 років, формула складається з кiлькох показників. Спершу треба визначити коефіцієнт «упізнаваності» глядачем головного героя (У) та помножити його на ступінь манії величі персонажа (М). Результат необхідно додати до коефіцієнту дотепності сценарію (Д). Отриманий результат множиться на кількість фізичних травм (Ф), які повинні отримати герої «ситкому» (нагадаємо, що в подібних комедіях герої досить часто травмуються, що й стає джерелом багатьох комедійних ситуацій).

Отримана цифра додається до коефіцієнта, що означає соціальну різницю між персонажами (С). Він буде великий у тому випадку, якщо, наприклад, один із героїв багатий і знаменитий, а другий — побирається. Результат ділиться на цифру, що означає дотепність гегів, які використовують у картині (Г).

Отже, формула успіху «ситкому», на думку вчених, виглядає так: ((УхМ) + Д) х Ф) + С), поділене на Г.

На думку авторів формули, вона допоможе досягнути успіхів сценаристам, які працюють у жанрі «ситкому», а також продюсерам, які віднині зможуть математично підтверджувати перспективність того чи іншого проекту.

«День» запропонував прокоментувати цю «несерйозну» формулу і, можливо, доповнити її відомому кінокритику Сергію ТРИМБАЧУ. За його словами, все, що згадується в формулі, — не нове. Усе це давно було випробуване і в цирку, і в мюзик- холі, а потім стало підмурком для виникнення американської ексцентричної комедії, родоначальником якої прийнято вважати Мака Сеннета (1880—1960). І у Сеннета, і в Чапліна все будувалося на смішних, комедійних ситуаціях і на гегах, тобто прийомах, в основі яких лежить якась нiсенiтниця. (Наприклад, в одній із комедій Чапліна його персонаж готується до виходу на ринг і кладе собі в боксерську рукавицю підкову, але кладе «на щастя»...) У студіях Мака Сеннета була навіть спеціальність — гегмен, тобто людина, яка вигадує геги. А Чаплін, коли сам почав продюсувати свої фільми, міг на тиждень зупинити роботу над фільмом лише для того, щоб вигадати якийсь ситуативний поворот (чіткого сценарію він дуже часто не мав). І коли сьогодні дивишся фільми того часу, вони вражають дивовижною винахідливістю. Отже гумор, відзначає Сергій Тримбач, — це насамперед винахідливість. А друга складова — це, звісно, актори, які за своєю психофізикою повинні бути смішні. Крім того, для комедій потрібне ще виховання системи зірок, щоб актор, який з’являється в кадрі, вже самою своєю появою налаштовував на очікування смішного (досить пригадати, наприклад, персонажів Нікуліна, Віцина та Моргунова).

Утім, попри те, що основні складові комедії начебто відомі, кількість якісних кінокомедій, як показує досвід, залишає бажати кращого. Кажучи про історію українського кіно, Сергій Тримбач називає, наприклад, такі імена: Юрій Шумський (і в кіно, і в театрі), Микола Яковченко та, звичайно, Юрій Тимошенко та Юхим Березін (знамениті Тарапунька і Штепсель), і — у зв’язку з останніми, — зазначає, що дуже часто комедійний образ, комедійна маска бере свій початок уже в імені персонажа. І, мабуть, лише в комедії можлива така маска, що постійно переходить із ситуації в ситуацію, і при цьому не розвивається, а розвивається ситуація. Часто комізм ситуації саме й полягає в незмінності маски: персонаж проходить через різні ситуації практично незмінним. І це не тільки смішно, тут полягає й певна філософія — незмінність людських характерів, людської природи...

Що стосується, наприклад, такого успішного «ситкому», як «Моя прекрасна нянька», то тут, зазначає Сергій Тримбач, ми знов-таки спостерігаємо вдалий вибір акторів, точність драматургічних рішень, легкість. І при всьому цьому комедія досить точно фотографує певні стосунки та певні типи.

Але якщо вже говорити про всілякі формули успіху, то, як зазначає Сергій Тримбач, вони, звісно, можуть професіоналів примусити замислитися над якимись речами, але формули власного успіху нізащо не розрахуєш. «І тому треба ставитися до таких рецептів успіху з певною часткою гумору — як і до будь-яких інших. Навіть якщо йдеться про рецепт лікаря»...

Підготував Михайло МАЗУРІН, «День»
Газета: 
Рубрика: