Для багатьох провести новорічно-різдвяні канікули біля телевізора — вже не просто звичка, а традиція. Можливо, саме тому більшість вітчизняних телеканалів і вважає за краще робити в ці дні ставки на традиційний телепродукт, не особливо забиваючи собі голову пошуками нових рішень і облич. Не став винятком і цей рік. Хоча поствиборна ситуація, безумовно, не могла не вплинути на святковий телеефір. «День» запропонував експертам поділитися своїми телевізійними враженнями.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Революція «вкрала» в нас свято. Бо виявилася набагато яскравішою за новорічні заходи. І оскільки вона закінчилася перемогою, то новорічні свята на її тлі мали дуже сіренький вигляд. Навіть майдан Незалежності, який «відігравав» уже святкову, а не революційну роль. Усі телеканали були переповнені мюзиклами. «Погортав» їх, звісно, але око так ні на чому й не зупинилося. У результаті — взагалі вимкнув телевізор. Оскільки якість цих мюзиклів можна назвати одним словом — «пострадянські». Їх виробництво — на рівні ХХ століття, тоді як зараз — уже ХХI.
Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, режисер:
— У ці новорічні свята я дивився лише новини, здебільшого політичні. Все інше на нашому телебаченні мене абсолютно не цікавило. Взагалі, я вже давно не дивлюся розважальні новорічні передачі. Вважаю, що Новий рік — це виключно сімейне свято. Крім того, події, які зараз відбуваються в Україні, додали всьому нового відтінку.
Микола ОЖЕВАН, професор Інституту міжнародних відносин, доктор філософських наук:
— Новорічна ніч — найпраймовіший прайм із усіх прайм-таймів. Із жалем доводиться констатувати, що ми цей телеефірний прайм-тайм традиційно програли росіянам. «Голубий вогник на Шаболовці» знову не вдалося обставити розважальним телепродуктом якіснішого ґатунку. А телеканал СТБ взагалі заготував мікст із «голубих вогників» за три минулих роки. Узагалі-то, з огляду на слушність моменту, варто було би російським «голубим» вогникам протиставити свої власні — «помаранчеві» (адже увійшли цього року в моду помаранчеві ялинки).
Зате у росіян не вистачало політичного інфотейнменту, оскільки політична путінська Росія набуває нині репутації країни, де «нічого не відбувається». Отож російським «братам по розуму» доводиться надолужувати відсутність політсенсацій шкандалями у стилі мадам Грицацуєвої. Щодо України, то вона входила в Новий рік із новообраним президентом, який із відомих причин на той час ще не мав достатньої формальної легітимації. Саме тому поспішив привітати щойно вибраного колегу випускник Київського інституту міжнародних відносин, президент Грузії Михо Саакашвілі. Але відмовчувався Володимир Путін — такий щедрий на поздоровлення після другого туру президентських виборів. Усе це створювало вельми цікаву інтригу на тему, з яким президентом йти в новий рік — «старим» чи «новим». Інтернет- видання «Телекритика», як відомо, організувала акцію «Вимкни Кучму!» й закликало ігнорувати привітання «старого» президента, мотивуючи це тим, що нічого нового в цьому новорічному привітанні ми не почуємо. Відгукнувшись на цю ініціативу, три телеканали («П’ятий» і «Ера» у спільному телепроекті та «Київ» у традиційній телетрансляції з Майдану) справді влаштували «телевізійну інавгурацію» новообраному президенту Віктору Ющенкові. А на усіх інших народ зі святом вітав на той час ще вповні легітимний за усіма формальними ознаками президент Леонід Кучма. Телеканал «Україна» зіграв на випередження, надавши о дев’ятій вечора прощально-привітальне слово «недо-президентові» Віктору Януковичу.
Щодо спільної телеакції «Ери» із «П’ятим» в новорічному ефірі, яка впродовж трьох годин тривала в Українському домі із періодичними включеннями з Майдану, то назвати її успішною не доводиться. У млявоплинному режимі ведучі цих каналів в очікуванні на появу Ющенка заповнювали ефір сякою-такою балаканиною, остаточно перейшовши із-за дефіциту поважних гостей на режим самообслуговування. Запам’яталося, зокрема, як Василь Климчук необачно назвав Миколу Вересня «Колею», за що й отримав по повній програмі («Ще раз назвеш мене Колею…»). Філософськи переконливими були міркування Романа Скрипіна на тему «Віртуальної України», яку слід перетворити на Україну реальну.
У відсутності в телеефірі у точці переходу старого року в рік новий «Першого національного» (з 23.00 до 1.18 на частоті УТ-1 виходять в ефір програми ТРК «Ера». — Ред. ) важко не помітити своєрідної символіки вичерпаності «жанру» державного ТБ, яке, здається, остаточно втратило легітимність, себто довіру до нього масового глядача. Вочевидь, у Новому, П’ятому році нового тисячоліття телевізійний півник таки прокукурікає сцену народження якісно нового «Суспільного телебачення України», про необхідність якого нам твердять уже впродовж скількох років.
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:
— За період помаранчевої революції українське ТБ налаштувало українців на якісь приємні сюрпризи. Тому, думаю, розчарування від побаченого під час новорічних та різдвяних свят було значним, оскільки глядачі були налаштовані на щось оригінальніше. А жоден iз телеканалів нас, м’яко кажучи, нічим не здивував. Єдиний позитив — це прямий репортаж з Майдану Незалежності, який вівся «5 каналом» та телеканалом «Ера». Тому мій «телеящик» в ті хвилини був налаштований саме на хвилю переможну, карнавальну, радісну. І, до речі, карнавальний дух Майдану гармоніював iз карнавалом новорічним. А решта — безкінечні мюзикли з одними й тими ж голосами — як голосистими, так і безголосими, одними й тими ж обличчями — як красивими, так і не дуже. І в цьому потоці, де злилися усі маски, майже не розрізнялося якихось нових якостей. Адже коли ти спостерігаєш за новорічним карнавалом, то хочеш вирізнити для себе нові, несподівані обличчя. А таких зустрічей, таких облич практично не було на українських телеканалах. Плюс, звичайно, «Інтеру», який знову підтвердив свою націленість на продукування мюзиклів. Але усі вони — однакові. Я не ставив собі за мету їх аналізувати, але, як звичайному глядачеві, який тримає в руках пульт і блукає каналами, мені дуже важко відрізнити один такий мюзикл від іншого. Наприклад, скрізь Верка Сердючка і ти не знаєш, що це — «Три мушкетери», «За двома зайцями» чи ще щось. Можливо, це йде від небажання відкривати якісь нові обличчя чи ситуації. Під час програми «ЧетверТА влада» (УТ-1) відомий тележурналіст Анатолій Борсюк («1+1») сказав, що через рік буде вже зовсім інша новорічна програма і всі помилки буде враховано. Бо народ вже давно «зобов’язав» телебачення розкроїти новорічну програму по-іншому. Але не вистачило часу. Мабуть, так воно і є. Але нас, глядачів, мало цікавлять виробничі нюанси. Ми чекали від телебачення, що воно продовжить шлях відкриттів, буде тримати ту високу ноту, яку підняло в листопаді—грудні. Можливо, дійсно можна було б якось обіграти політичний матеріал у карнавальному новорічному ключі. Але нічого подібного не сталося. Щодо кінопрограми, то єдиний виняток становив канал НТН, який особисто мене порадував програмою класики італійського кіно: Феліні, Пазоліні, Вісконті. Було приємно зустрітися з геніями кіно, з колосальними особистостями. Бо особистостей на телеекрані не вистачає. Мабуть, наші телеканали вирішили, що новорічні свята — це свята якоїсь посередності, а не свята особистісні. У цьому — великий мінус.
