1 березня минуло 10 років, як пішов із життя Борис Куновський. Влітку йому виповнилося б 85.
Знаний у багатьох країнах світу митець, неперевершений майстер екслібрису та гравюри, колоритний живописець, Борис Павлович мешкав у своєму будиночку на тихій вулиці старого рудничного селища неподалік станції Роковатої. Жив, як і кожен справжній митець, оминаючи повсякденну метушню й буденну дріб’язковість життя, усамітнюючись у благословенній тиші своєї творчої майстерні. Стіни майстерні художника дихали тишею і трішки — лісом. Вони не тільки, як кажуть, «допомагали» господарю, але й зачаровували гостя, який потрапляв у воістину незвичну майстерню-музей. Це відчуття створювали не тільки роботи майстра, але й давнє «вольтер’янське» крісло, книги, квіти, різці, пензлі, палітра і знову — квіти, квіти...
Народився Борис Павлович на Криворіжжі 10 червня 1927 року. Дитинство та юність пройшли в селі Зеленому. Малювати почав рано, але після школи на життя треба було чимось заробляти, й він закінчив геологічний факультет Криворізького гірничорудного інституту (тепер КТУ). Та жага до малювання не полишала його, й 1958 року, маючи вже сім’ю та двох доньок, Борис Куновський поїхав вступати до Московського поліграфічного інституту на факультет художнього оформлення книг і журналів. Мріяв бути мультиплікатором. Але закінчити престижний вуз завадила тяжка хвороба. Після повернення працював художником-оформлювачем у криворізькому Будинку науки та техніки, художником на руднику ім. Рози Люксембург.
Із 1969 року почав займатися екслібрисом, і згодом фахівці почали визнавати його як самобутнього автора. Твори Бориса Куновського експонувалися в Чехії, Швейцарії, Польщі, Канаді, Бельгії, Великобританії, незмінно завойовуючи почесні дипломи та премії. Роботи криворізького митця ввійшли до багатьох престижних європейських і американських каталогів та альбомів.
Йому писали з різних міст світу: Риму, Торонто, Варшави, Любліну. Києво-Могилянська академія за виконання книжкового знака, присвяченого засновникові цього навчального закладу Петрові Могилі, прийняла криворізького майстра до Києво-Могилянського братства.
Його колекція екслібрисів, основою якої була Шевченкіана, створена за більше, ніж 30 років творчої діяльності, й нараховувала близько 250 графічних мініатюр. Роботи, присвячені Кобзарю, були виконані для Меморіального музею в Києві, Канівського музею, музею Кобзаря в Палермо (Канада), музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» у Новгороді-Сіверському, на замовлення багатьох книголюбів України, Росії, Казахстану. Чимало гравюр присвячено героїчному минулому запорозьких козаків, гетьману Богданові Хмельницькому. Були серед мініатюр і роботи, присвячені нашим землякам: художникові Григорію Синиці, екологу й громадському діячеві Миколі Коробку, жінці-космонавту Світлані Савицькій, художникові-графіку Євгенові Декану, художникові Миколі Рябоконю, землякам села Зеленого, простим людям — пасічнику, друзям, коханій. Серед портретних екслібрисів вражали бунтівний Бетховен, замислений Пушкін, тужливий Лермонтов, лукавий Гоголь, хитромудрий іспанець Сервантес, імпульсивний Володимир Висоцький.
Борис Павлович був автором десятка гравюр та живописних полотен, та ще одним його захопленням була різьба по дереву. Надзвичайно професійні, оригінальні роботи, виконані у своєрідному національному стилі. Авторові цих рядків на все життя запам’яталася серія образів, присвячених героям Миколи Гоголя: Одарки та Карася, Вакули й Чорта, пихатих Івана Івановича й Івана Никифоровича, Пацюка з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». З цього приводу Борис Павлович якось сказав, що нинішня нечиста сила вся зла, а тоді вона була добра. Герої народних казок Баба Яга та Дідько Лисий, створений художником із незвичайного кореня, знайденого в селищі Веселі Терни, Сатир, до якого пригорнулася молодичка, усміхнений козак Кривий Ріг, який начебто розповідав чергову свою байку, — всі ці образи незмінно викликали захоплення у численних відвідувачів його майстерні.
Борис Павлович був людиною слова й діла, мав надзвичайну здатність згуртовувати навколо себе людей, а особливо — творчу молодь. Абсолютно байдужий до слави й до грошей, він завжди прагнув допомагати тим, кого шанував. Здавалося, його любили й поважали всі, з ким його зводила доля...
Незважаючи на численні хвороби, у свої 74 роки він був запальним та енергійним, незмінно працював у своїй майстерні, плекав нові плани. В останній рік свого життя Борис Куновський врешті-решт був відзначений Знаком «За заслуги перед містом». Готуючись до свого 75-річчя, мріяв влаштувати велику виставку своїх робіт, видати ювілейний альбом екслібрисів, гравюр та живопису, проілюструвати кілька книжок місцевих авторів.
Але, на жаль, не судилося. Прикрий і навіть безглуздий у своїй трагічності випадок перекреслив усі наміри, плани й життя визначного майстра.
На жаль, багатющий творчий спадок митця, який би заслуговував на належну увагу й пошанування, місту, тим більше місцевій владі, виявився непотрібен. Усі безцінні твори рідна дочка Бориса Павловича забрала з собою до Канади.
А нам залишилася пам’ять про нашого дорого друга, колегу, великого патріота України й міста, за яке він вболівав і яке любив, та невеличка колекція його екслібрисів, яка експонується в місцевому краєзнавчому музеї.
