В інформаційну епоху результат будь-якого військового конфлікту значною мірою визначається ще до його початку. Все залежить від того, яка з ворогуючих сторін зуміє переконати супротивника, громадян власної держави і світову спільноту у тому, що саме вона заслуговує на перемогу і здатна її досягти. За таких обставин образ армії, що існує у масовій свідомості, є не менш важливим, ніж її фактичний стан.
Позаяк більшість громадян не має можливості безпосередньо спостерігати за життям армії, формування її іміджу значною мірою визначається діяльністю ЗМІ. Цікаво проаналізувати: якими постають Збройні сили України у матеріалах журналістів? До речі, одразу додамо, що коли справа стосується контактів з мас-медіа, то будь-який військовий поводитиметься надзвичайно обережно та стримано, адже за всі слова та дії, висвітлені у ЗМІ, він зобов’язаний відповідати перед керівництвом. Таке консервативне ставлення властиве всім військовим організаціям. І наша армія — не виняток. По суті, єдиним способом для журналістів отримати в українських військових якусь інформацію залишається офіційний запит, на який надається, здебільшого, письмова відповідь, або ж приймається рішення щодо уповноваженої особи, яка дає коментар чи інтерв’ю. Поспілкуватися з армійцями за менш формальних обставин медійникам майже неможливо. Власне, через це журналісти часто нарікають на закритість Збройних сил, а ті, у свою чергу — на появу замовних публікацій, необ’єктивність журналістів, їхню зосередженість лише на негативі.
АРМІЯ У ЗМІ
Інструментом, за допомогою якого Україна намагається збалансувати інформаційний простір навколо свого війська, передусім є офіційні медіа Міністерства оборони. Тут треба згадати журнали «Військо України», «Наука і оборона», «Морська Держава», газети «Народна армія», «Крила України», «Флот України», а також ТРК «Бриз» у Севастополі та Центральну телерадіостудію Міноборони, програми якої виходять на телеканалах, а також на радіо. Крім цього, останнім часом міністерство посилило свою присутність у соціальних мережах — окрім офіційних сторінок самого відомства та його голови, в Інтернеті з’явилися представництва багатьох окремих підрозділів. Доходить до того, що до кожного у «друзі» «вКонтакті» чи на «Фейсбуці» може попроситися рідний військкомат. Водночас соціальні мережі є потенційним джерелом витоку секретної інформації. Приміром, у «вКонтакті» періодично з’являються групи, створені дійсними і колишніми військовослужбовцями частин, що підпорядковуються Головному управлінню розвідки МО. Викладені там матеріали можуть зацікавити іноземні спецслужби.
У той же час, як зазначив у коментарі «Дню» директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, редактор журналу «Експорт зброї та оборонний комплекс України» Сергій ЗГУРЕЦЬ, кількість матеріалів у ЗМІ щодо діяльності Збройних сил останнім часом суттєво зменшилася.
«Теперішній міністр оборони Павло Лебедєв, як і його попередник Дмитро Саламатін, досить скромно використовує мас-медіа з метою інформування суспільства щодо діяльності та реформування Збройних сил, — зазначив експерт. — Цивільні мас-медіа (і приватні, і державні) втратили інтерес до армії саме через обмеженість доступу до військової інформації. Поки що ми використовуємо повідомлення прес-служби міністерства, і це єдиний канал інформації, який сьогодні більш-менш регулярно працює. Якість цієї інформації — інше питання, але альтернативних каналів просто не існує. Тому неспеціалізовані видання вимушені орієнтуватися не на той потік інформації, який формується оборонним відомством, а скоріше хапатися за «смажені» факти, пов’язані з корупційними речами, умовами проживання солдатів тощо. Власні ж медіа, як мені здається, міністерство використовує не повною мірою».
На думку пана Згурця, вплив військових видань на інформаційний простір надто малий. Водночас незалежні ЗМІ у свою чергу не дають достатнього уявлення громадянам про всі процеси, що відбуваються у Збройних силах.
«Військова реформа, бойова підготовка, соціальні проблеми — висвітлення усіх цих питань не є достатнім настільки, щоб щодо кожного факту суспільство мало можливість оцінити різні погляди на певну ситуацію», — наголосив експерт.
«БАГАТО ХТО З НАШИХ СИЛОВИКІВ — ОБ’ЄКТ ДЛЯ ВПЛИВУ «РУССКОГО МИРА»
Разом із тим справою популяризації вітчизняного війська починають перейматися окремі небайдужі активісти. Наприклад, останнім часом набуває популярності спеціалізований інтернет-ресурс «Український мілітарний портал». З одним із творців цього проекту, журналістом «5-го каналу» Олександром АРГАТОМ, «День» говорив про особливості співпраці медіа та армії.
— Пане Олександре, з чого почався «Український мілітарний портал»?
— Зі створення тематичної групи «вКонтакті». П’ять років тому системного бачення того, чим насправді є українські силові структури та оборонно-промисловий комплекс, загалом майже не було. Нам хотілося втамувати цей інформаційний голод перш за все з власної цікавості. Ми збирали фотографії, інформацію, і перед нами почали вимальовуватися чіткі контури системи оборони України. Для зручнішого представлення цього матеріалу та сильнішого «пропагандистського» ефекту вирішили зробити портал, який би містив три компоненти: довідкову інформацію, потік новин, тематичний форум. Для нашої аудиторії українська армія тепер є не об’єктом насміхань, а темою для цікавих і часом вже напівпрофесійних обговорень, адже багато хто занурився в окремі питання досить глибоко. Самі військовослужбовці також відвідують наш ресурс і навіть допомагають його наповнювати.
— Якою, на вашу думку, пересічний громадянин бачить українську армію? Чи достатнім є рівень комунікації між суспільством і Збройними силами?
— Українець про армію взагалі не думає. Є два поширені стереотипи: «там лише підмітають» і «нам армія взагалі не потрібна». І це так сильно засіло в головах, що будь-які показові масштабні навчання, будь-які репортажі обивателем сприймаються як показуха. Боюся, для того щоб таке сприйняття змінити, потрібні справді революційні зміни.
— Наявність такого стереотипного образу пояснюється некомпетентністю журналістів чи тим, що ЗСУ не докладають достатніх зусиль, щоб себе популяризувати?
— Думаю, і не тим, і не іншим. Головне — фактичний стан Збройних сил. Якщо, наприклад, відбувається похід-збір кораблів Військово-Морських сил України, то журналісту треба дуже постаратися, щоб подати це в негативному світлі і використати як ілюстрацію немічності армії. Якщо з літаками все добре й вони демонструють практичне бомбометання, то як це використаєш для створення негативного образу? Звісно, є колеги, які приїжджають у військову частину лише для того, щоб облити потім брудом та понасміхатися над військовими. Але з фактами сперечатися важко. Думаю, що більше буде запрошень не на святкування і спортивні змагання, а на практичні навчання та маневри — то краще.
— Чим «Мілітарний портал» відрізняється від інших видань, зокрема від офіційних видань Міністерства оборони?
— Ми виступаємо все ж таки більше як дайджест. «Мілітарний портал» не має своїх кореспондентів, які б займалися журналістською роботою на постійній основі. Це — громадський проект. Офіційні ж видання мають доступ до джерел інформації, і ми часто використовуємо їхні матеріали. Втім, у них зустрічаємо засилля повідомлень про вже згадані святкування, історичні екскурси, що стосуються радянського періоду, пусті інтерв’ю з посадовцями Міністерства оборони, які не несуть часто жодної важливої інформації. Проте варто відзначити, що за останні, здається, два роки відбулися дуже позитивні зміни. Наприклад, сайт міністерства щодня пропонує багато фотографій, які потім «розлітаються» по форумах. Активно працює телестудія, оновлюються сторінки в соцмережах. Принаймні для тих, хто цікавиться цією тематикою, очевидно — цей напрямок міністерство підсилило.
— Які медіа, на вашу думку, з числа недержавних, якісно інформують щодо військової тематики?
— Чільне місце належить інформаційній агенції Defense Express. Сергій Згурець та Валентин Бадрак зуміли перетворити цю тематику на якісний інформаційний продукт, за який дехто навіть готовий платити гроші. Дуже вдячний їм і за сайт, і за журнали та книжки, які вони випускають. Окрім того, з’явилося кілька нових інтернет-ресурсів, у чомусь схожих на наш сайт, наприклад, «Військова панорама» або «Український морський портал».
— Як журналіст, який часто висвітлює діяльність ЗСУ, ви мали комунікаційні проблеми з армійцями?
— Якщо вони зацікавлені у висвітленні своєї діяльності, то ні. Загалом, звісно ж, військові не довіряють журналістам, тому що ті для них — джерело проблем.
— На жаль, ЗМІ сьогодні можуть бути використані з маніпулятивною метою. Як гадаєте, чи захищений український солдат від ворожих інформаційних впливів?
— Не захищений, але тут йдеться не про ЗМІ, бо ворожий вплив — це насамперед вплив потенційного противника. Поцікавтеся, які фільми дивляться наші солдати та офіцери, яку музику слухають, які книжки читають. Для цього варто «пробігтися» по їхніх профілях у соцмережах. На жаль, багато хто з наших силовиків — хороший об’єкт для впливу ідеологів «Русского мира». Думаю, головна причина цього — ностальгія за колишнім статусом військового у суспільстві часів СРСР. Для того щоб заповнити ідеологічну порожнечу Українською ідеєю, здається, ніхто особливо нічого не робить.
