Звичайно, усі учасники змагань хотіли бути попереду і у білому фраку. Але зберегти чистоту мундира вдалося небагатьом. У 23 х жокеїв кобилка явно «не шмогла», але вони продовжують шльопати до фінішу із завзятістю, яка гідна кращого фінансування. Підозріло багато коней із однаковими кличками. Але ні дрібне шахрайство з іменами, ні рекламна круговерть не заплутають уболівальників. Знаюча публіка вже визначилася з фаворитами. Тим більше, що букмекерам-соціологам уже не дозволяють підказувати. Стали втручатися у гонки судді — то поставлять бар’єр норовистому кримському жеребцю, то угодованій кобилці в яблуках. Серед уболівальників багато підозрілих іноземців із біноклями. Вони почувають себе як вдома та лізуть зі своїми порадами. Напруження наростає. Електорат втомився. Час робити ставки, панове!
Останній пік передвиборних баталій — американський політичний трилер «PR» (ICTV) . У ньому по- новому розповіли стару історію, як в Україні, країні розміром як Техас, намагалися змінити чинного Президента на більш зручного — з американською дружиною та проамериканськими поглядами. Думаю, що уряд США і дядечко Сорос досі дивуються, чому їм це не вдалося. Незалежні американці недвозначно говорять про роль майора Мельниченка, Юлії Тимошенко, української опозиції взагалі. Декілька кадрів дісталися й українським журналістам. На останніх падає тінь самого Гонгадзе. У фільмі він виглядає трохи нерозбірливим у засобах. «В українських PR-війнах журналісти стали піхотинцями», — це текст за кадром. «В Україні немає незалежних ЗМІ», — непокоїться посол США в Україні К. Паскуаль, і американське посольство, стверджує фільм, виділяє 750 тисяч американських доларів нашим ЗМІ. Причому К. Паскуаль відмовляється говорити, яким саме. Добре, що американські колеги показали сфальсифіковане фото українських подій на першій шпальті «Herald Tribune». А то глядачі, було, подумали, що на Заході ситуація у ЗМІ набагато краща. Показав сенсаційний фільм та організував обговорення канал ICTV. Уже перше телефонне опитування («Свобода слова») на цю тему побило усі рекорди активності — близько 10 тисяч чоловік. Шкода, що минув час соцопитувань. Ексклюзивні аргументи «PR» можуть навіть зламати рейтинги проамериканських партій. Те, що розслідування проведене іноземцями, знімає з фільму підозри в упередженості, тому особливо сильно впливає на громадську думку.
Серед представників деструктивної опозиції переважно називають Г. Омельченка (БЮТ). Але подекуди його критика (на дебатах «Партія, панове!», СТБ ) була досить об’єктивною. Не слід було позбавляти Харківський турбінний завод багатомільярдного контракту з Іраном. Американці все одно забули про обіцяні інвестиції в Харківську область. Жаль і грошей, яких ми не отримали, відмовившись від легальних поставок зброї до Македонії. У його опонента С. Одарича («Яблуко») свої резони. Виявляється, ПДВ вигідний великим фірмам через двохсоттисячний державний відкіт за кожен мільйон зарубіжної угоди. А не через садистське задоволення робити для нас кожну упаковку дорожчою на 20%.
А представників команди Мороза, які «пустували» на «3x3» (ICTV) , складно назвати опозицією. Явно втратила сили УНА. Про її наївні «планетарні» амбіції можна було послухати на «Дебатах-2002» («1+1») із «Російським блоком». Там усіх розвеселив голова останнього О. Свистунов: образившись на іронічне запитання про «бацька» Лукашенка, він почав ганьбити О. Роднянського та канал, який його запросив. Змогли телеглядачі побачити у «Саме тих. Дебатах» (УТ-1) і В. Медведчука — голову СДПУ(О), опонентом якого був В. Кононов (голова ПЗУ). Їхня майже мирна розмова нагадувала партію в більярд. Солідні теми і не без дотепних випадів. Обговорювали все більше страхову медицину, екологію і соціал-демократію в Європі та на батьківщині. І нехай не хвилюються заздрісники, що об’єднані есдеки ще не в Соцінтерні. Парламентську партію бойкотувати не прийнято.
Але найзначніший на наших каналах інформаційно- аналітичний сплеск відбувається у неділю ввечері. Наступаючи один одному на п’ятки, мовлять «Епіцентр», «Свобода слова» , «УТН-панорама» і «Подробиці» . В «Епіцентрі» («1+1») запам’ятався оригінальний за формою сюжет про партійні блоки-лідери. Дійсно, незайво нагадати, що саме десятий номер «Нашої України», колишній віце-прем’єр М. Жулинський, хотів приректи нас на знущальний правопис. Чи про наявність директорів, чиновників і баласт — «Чемодана без ручки» — Деркача- молодшого у «заєдистів». «УТН-панорамі» не можу висловити нічого, крім солідарності у боротьбі з причіпками спостерігачів ОБСЄ. А «Подробицям тижня» («Інтер») все ж чогось не вистачає для інформаційно-аналітичної програми. Здавалося б, під зав’язку ідеологічно укріпили «Системою координат» . Три сюжети від власних кореспондентів з Австрії, Фінляндії та Польщі, а цілісності, цементу не вистачає. Все ж в оглядовій програмі передбачається не диктор, а оглядач, аналітик із власними роздумами.
Гра — природний стан людини. Початок сезону «Що? Де? Коли?» («Інтер», «ГРТ») — завжди свято. Шкода тільки, що після гри не показали фільм про магістра гри В. Ворошилова. Загадки найтаємничішого телеведучого розкриваються тільки після його смерті. Під враженням цього диявольського відсвіту, напевно, буде інакше сприйматися і сама гра. 13-й сектор з’явився на ігровому столі вже після смерті Ворошилова. Приймальний син Борис Крюк почув цю підказку від батька увi сні.
А УТ-1 , хоч як це дивно, поставило програму В. Молчанова «До і після» про М. Амосова (у рубриці «Україна очима друзів» ). З допомогою В. Молчанова мені відкрився світ людини, яка долає тілесну неміч, продовжує мислити. «Старість жахлива, але це єдиний спосіб прожити довше.» Він досліджує біоенергетичні можливості людини. Написав книгу про оптимальне суспільство. Вважає, що не варто підсміюватися над фантастами — штучний інтелект є технічно можливим. На дев’ятому десятку можна бути чесним і з самим собою: Амосов признається, що сім’я в його житті займала тільки третє місце після роботи та творчості.
Перекидаю місток до єдиної на центральних каналах передачі для мам (і «продвинутих» тат) «Сім’я від А до Я» («Інтер») . Пригадати про неї примусило принципове питання. Передача знімається в Харкові і, як частенько буває в провінції (і не тільки там), грошей хронічно не вистачає, тому Н. Сіроштанова самовіддано славила відомий медпрепарат. Наполегливі рекомендації користуватися нянями з дорогих агентств — це не гріх. Зрештою, для 5% людей, які можуть витратити на няню 200 — 400 доларів на місяць, — це практична порада. У передачі дійсно багато тямущих рекомендацій. То як відділити зерна від полови? За гроші голландської організації «Stichtingpro» керівник передачі В. Чичкун закликає жінок не народжувати у пологових будинках, лякає жахами лікарень, стверджує, що всі жінки там страждають і так далі. Уявіть, що яка-небудь наївна дурепа їм повірить і поставить під удар два життя. Дійсно, у Нідерландах є свобода вибору. Є спеціальні акушерки для прийому родів на дому. Та й житлові умови відрізняються комфортом на порядок вище. Ті ж, хто допомагає приймати роди дома в Україні, беруть гарні гроші й ні за що не відповідають. Та й пологові будинки у нас вже інші — ліжечко з немовлям стоїть поруч із мамою.
Фірма «Сім’я від А до Я» зняла серіал «УВС» . Прем’єра пройшла на «Інтере» минулого понеділка. Режисер-постановник — В. Чичкун, одну з головних ролей (тільки вже не дбайливої порадниці мам, а фатальної дами) виконує Н. Сіроштанова. Вони ж співавтори сценарію. УВС — університет внутрішніх справ, і дві третини титрів відведено під вдячність міліціонерам. Рівень гри акторів — чиста самодіяльність. Схоже, я погарячкувала з критикою попереднього інтерівського телесеріалу «Нероби» . Це був Голлівуд порівняно з «УВС».
Нарешті, інтелігентне дозвілля. На прикладі передачі «Остання барикада» . Ну хто потурбується про культурну публіку, як не «1+1» . Це схоже на своєрідне вибачення за шоу «За склом». Стильний скупий дизайн, вісім інтелектуальних рицарів «круглого столу» намагалися обговорювати вплив американської культури. Говорили переважно Д. Яневський та В. Піховш ек. І річ не тільки в тім, що у Данила американська дружина, а В’ячеслав там досхочу настажувався. У них є журналістський накат та оригінальність думки. Ведучий шоу мільйонників солодко мріє про чисту, багату, демократичну країну та американців-трудоголиків, а початківець-політик похмуро стверджує, що наше покоління приречене на «відрижку», і тільки наші діти позбудуться комплексу приниження. Намагався бути цікавим Лесь Подерв’янський і під фінал таки видав афоризм: «Справжня принциповість у тому, щоб навколо були «макдональдси», а ми їли Сало». Ведучі — Михайло Бриних і Марина Барановська — милі, але недосвідчені. Процесом керувати поки не вдається. Знаю Михайла як завзятого публіциста, але тут, швидше, втрата для газети «Книжник-ревю», де він раніше працював, ніж придбання для «1+1». Розмова раз у раз «провисала». Проте ідею подібного шоу підтримую обома руками.
На жаль, позитивні зміни не завжди відбуваються швидко. Життя мчить галопом, але часто не у тому напрямку, і не завжди є можливість вплинути на події. Хоч іноді такий шанс все ж надається. Наприклад, на виборах. Катерина ДЯДЮН
