Timeo Danaos et dona ferentes — бійся данайців, навіть коли вони дари приносять. Згадати оспівану Гомером і Вергілієм античну підступність змушує один вельми цікавий і такою ж мірою підозрілий законопроект, що очікує своєї долі під парламентським сукном.
Ідеться про проект Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України», яким передбачено звільнення радіоорганізацій, мовлення яких на 100% здійснюється державною мовою і частка трансльованих музичних творів українською мовою в яких становить не менше 80%, від сплати податку на прибуток та збору за користування радіочастотним ресурсом терміном на п’ять років. У такий спосіб законотворці демонструють своє шляхетне бажання компенсувати негативні наслідки від скасування квот на українську музику в радіоефірі.
Естетика моменту вимагає від вдячних національно свідомих громадян чепчиків у повітря, феєрверків чи принаймні гучних, тривалих аплодисментів.
Але переможний вигук «ура!» застряг поперек горла. Бо навіть на око, без сканування й промацування, видно, що валіза ця має подвійне дно. А з історії з троянським конем ми знаємо, якою небезпечною може бути його начинка.
Подібно до того, як на заповненій наполовину пляшці проводять тест на оптимізм, у нашому випадку роль такої тестової пляшки виконує пояснювальна записка до законопроекту. А в ній, зокрема, зазначено: «На сьогоднішній день більшість радіоорганізацій в Україні, які мають мовлення у багатьох містах країни, використовують російську мову і російськомовний музичний продукт. Цей стан сформувався, незважаючи на те, що до останнього часу вітчизняне законодавство містило обмежувальні квоти на використання музики іноземних авторів».
Тобто в тексті статті 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка визначає, що «в загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців», ініціатори законопроекту вбачають не мінімальний захист українського (навіть не україномовного) продукту, а «обмежувальні квоти на використання музики іноземних авторів».
Українці вже звикли, що законотворці на ті чи інші речі часто-густо мають погляд, радикально відмінний від їх власного. Чорне для слуг народу запросто може бути білим і навпаки. Та навіть попри це, подібне трактування Закону переконує, що ставлення народних обранців до проблеми є однобоким й упередженим.
А ще в пояснювальній записці автори проекту запевняють, що його ухвалення нібито «забезпечить розвиток української мови як державної в Україні». Тобто не десь там на Волині, Буковині чи Полтавщині, а саме в Україні, на всій її території.
Тому буде дуже цікаво почути пояснення доповідача (під час розгляду проекту), яким саме чином ця новація позначиться на розвитку державної мови, наприклад, в Криму чи на Донбасі. Якщо, звісно, його про це запитають.
Доповідати ж законопроект на пленарному засіданні Верховної Ради, як зазначено в поданні, буде народний депутат України, член комітету з питань свободи слова та інформації Віктор Уколов, що само по собі викликає подив.
Чому почесну місію взяв на себе голова підкомітету з питань друкованих ЗМІ та Інтернету, коли є голова підкомітету з телебачення та радіомовлення Олена Бондаренко — до речі, авторка згаданого законопроекту про скасування «глупых», на її думку, квот на «некачественную», за її словами, українську музику.
У слова голови профільного підкомітету, що ініціатором «революційного» законопроекту є нібито В. Уколов, а сама вона лише його доопрацювала, складно повірити. Бо піарити цей плід депутатської думки ще до його реєстрації в парламенті почала саме пані Бондаренко. Причому робила вона це настільки натхненно й самовіддано, що чимало журналістів виконали місячні плани з публікацій, а відеоролик, на якому донбаська депутатка зі страждальницьким виразом обличчя співає «Рідна мати моя», став справжнім хітом. І дуже символічно, що старт цієї кампанії розпочався на каналі «Інтер». Це ж так природньо — ну де ще можна поговорити про підтримку української музики?
Та, схоже, переконати громадськість у щирості своїх намірів депутатці не вдалося. А пояснення «співучасті» в цій затії депутатів із табору опозиції, крім В. Уколова ще А. Шевченка та Ю. Стеця, може мати лише три версії: або вони розуміють проблему недостатньо глибоко, або зі своєю колегою мають ідентичний світогляд, або їх, так би мовити, розвели на макуху.
Причина ж переведення стрілок на іншого доповідача схоже криється в тому, що пані Олені дуже не хотілося би позичати очей у Сірка, коли її раптом запитали б, яким же чином вона пропонує наповнювати ефір радіостанцій україномовною музикою на 80%, коли якісної української музики в купі з вітчизняною російськомовною попсою, на її думку, навіть на 50% ефіру не вистачає.
Лукава якась вийшла математика, негарна. Тому законопроект № 8095 попри його, на перший погляд, проукраїнську риторику виявився не більше аніж витонченим єзуїтством. І підстав уважати його не просто неефективним чи неадекватним, а шкідливим, є достатньо. Хоча б із таких міркувань.
На розгляді парламентського комітету, де працюють Бондаренко і К°, серед інших знаходиться проект Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики», який успішно пройшов перше читання і прийнятий за основу. У пояснювальній записці до нього зазначено, що реалізація Закону зробить можливим формування єдиного національного інформаційного простору.
Звідси можна зробити висновок, що створення єдиного національного інформаційного простору визнається пріоритетом державної інформаційної політики. І, судячи з того, що всі наші герої, присутні на засіданні, голосували «за», вони з цим погоджуються.
Але що ж буде насправді, коли парламентарі таки ухвалять обидва закони — про скасування квот і про запровадження пільг? Не треба бути оракулом, щоб спрогнозувати, що на заході не зміниться нічого, а в центрі, зважаючи на те, яка сила сьогодні при владі, — можливі незначні зміни в бік зменшення кількості україномовного продукту. Ну, а як собі пані Бондаренко уявляє перехід на українську мову й музику радіостанцій в її рідній Макіївці?
У часи, коли над Донбасом вибудовувалася інформаційна парасоля, нинішня депутатка активно працювала в тамошніх медіаструктурах, тому краще від нас знає, що цього не станеться, бо надто довго й інтенсивно мізки електорату пропагандистами місцевих князьків розфарбовували білими, синіми та червоними кольорами.
У підсумку це означає, що на електоральних землях сьогоднішньої партії влади українська музика зникне зовсім, а культурна й ментальна прірва між регіонами країни стане ще глибшою. Тож про який єдиний національний інформаційний простір може йти мова?
Утім це погано для нас із вами, а от Макіавеллі, наприклад, саме принцип «розділяй і володарюй» уважав найбільш придатним для управління країнами, що складаються з різнорідних частин.
То, може, Макіавеллі хтось і начитався?
