«Скажіть, а де тут раніше стояли вежі-близнюки?..» — дівчина із сильним італійським акцентом запитала нью-йоркського поліцейського. Чоловік у формі трохи здивовано поглянув на іноземку, а потім беземоційно вказав на дерев’яний паркан, біля якого вони обоє стояли.
Збентеженість дівчини можна легко зрозуміти. Коли виходиш з метро на зупинці «Всесвітній торговий центр», то перше, що впадає в око, — це величезний недобудований хмарочос.
Навколо нього — високий дерев’яний паркан, де-не-де — металева сітка з великими банерами: «Відвідайте музей-меморіал жертвам трагедії 11 вересня 2001 року. Вулиця 20, Візлі», «Всесвітній фінансовий центр» і покажчик, що запрошує рухатися праворуч. Туристи уважно читають написи та дивляться у вказаному напрямку в пошуках самого меморіалу.
«Граунд Зіро» («Нульовий рівень») — так американці називають місце, де колись стояли вежі-близнюки. Тут завжди людно, але напередодні 10-ї річниці складно було навіть проштовхнутися. Причина навіть не в туристах, які намагаються зазнімкувати все, що бачать. Значно більше, аніж туристів, тут було американців, які прийшли вшанувати пам’ять та продемонструвати свою підтримку тим, хто втратив близьких та знайомих.
«Я прийшов, щоб підтримати родини загиблих. Стільки людей зібралося — це добрий знак, це демонструє єдність американців. Ми сильні — нас не зламати, і ми не дамо ображати себе, — говорить Річард БЕЙЛІ, пожежник із Нью-Йорку. — Подивіться навколо, скільки людей зі зброєю, відчувається напруженість, немає такого, як раніше, відчуття абсолютної безпеки. Ми, американці, переглянули своє ставлення до свободи — ми її цінуємо більше й розуміємо, що заради неї можна перетерпіти й обшуки в аеропортах, й інші заходи безпеки».
Майданчики для вшанування пам’яті загиблих адміністрація міста влаштувала навколо загородженого місця, де досі триває будівництво. На одному з парканів було натягнуто довжелезне біле полотно з чорно-білими портретами загиблих, де їх близькі залишали зворушливі повідомлення. «З усією любов’ю. Ми за тобою сумуємо, Баррі Коннер», «Знади спокій біля Бога. Наше серце сумує за тобою. Ми тебе любимо». Подібні написи англійською та іспанською мовами були уздовж усього полотна.
«Я написала ім’я доброго знайомого, який працював на восьмому поверсі однієї з веж, — говорить Інна Валенсія. — Сьогодні я тут, щоб разом з іншими американцями продемонструвати свою підтримку, показати, що ми — єдині, ми пам’ятаємо та любимо тих, хто загинув».
Навпроти полотна розгорнули намет представники однієї з благодійних організацій, які збирали пожертви. Кожному благодійнику — біло-синьо-червоний букетик квітів, перев’язаний стрічкою з відбитком американського прапора.
За два кроки від місця, де раніше стояли башти, нещодавно відкрили невеликий музей про новий меморіал та саму трагедію. У переддень 10-річччя туди важко було проштовхнутися. Люди повільно роздивлялися експонати, серед яких — поліцейська форма одного із загиблих, бейджі та особисті речі, знайдені на місці після теракту. Попри те, що музей відносно невеличкий (лише один зал), він досить інформативний, на багатьох встановлених тут моніторах постійно прокручують відео про те, як сталася катастрофа та яким буде новий меморіал.
Складно не помітити стару каплицю Св. Паула навпроти музею. До річниці трагедії тут також організували виставку про те, як священнослужителі допомагали людям, що постраждали в результаті теракту. На вході до каплиці роздають білі стрічки з написом «Пам’ятати, щоб любити». На звороті цієї паперової смужки кожен міг дописати ім’я людини, яка загинула в результаті теракту, і прив’язати стрічку на металеву огорожу поруч.
До самого меморіалу напередодні та й у день 10-річччя трагедії пройшли тільки члени родин загиблих та офіційні особи, серед який були президент Барак Обама із дружиною, колишній президент Джордж Буш та мер міста Нью-Йорка Майкл Блумберг. Пізніше доступ отримали й ті, хто заздалегідь зареєструвався на сайті та в результаті лотереї отримали безкоштовний квиток.
Для громадськості меморіал відрили 12 вересня.
Після відзначення річниці американська преса підбивала підсумки: що люди і світ думають про події 10-річної давнини. Крізь ці матеріали червоною ниткою проходить ідея — теракти 11 вересня 2001 року змінили Америку. Це можна сприймати скептично, але те, що поліцейські із гвинтівками на кожному кроці вже не викликають ні в кого здивування, що перевірка вмісту сумок та собаки, які шукають вибухівку, сприймаються швидше з подякою, ніж з обуренням, переконує: щось таки змінилося. Як сказала моя співрозмовниця І. Валенсія: «Ми, американці, перестали сприймати свободу як належне — ми почали її більше цінувати й готові заради цього іти на поступки. Окрім того, ми стали ще більш об’єднані як нація». І справді, послухавши, як американці з протилежної частини країни летять по п’ять годин, щоб просто прийти до Граунд Зеро й засвідчити свою підтримку тим, хто втратив рідних під час терактів, переконуєшся: щось таки змінилося в людях.
