На початку жовтня виповнилося два роки музично-інформаційно-розмовному «Радіо Сковорода» — цікавому львівському проекту онлайн-мовлення, який зовсім невдовзі після старту знайшов свого вдячного слухача. За основу назви проекту було взято постать українського філософа Григорія Сковороду, самі засновники радіо це пояснюють тим, що «Сковорода свого часу був новатором ба навіть, у певному сенсі, гіпстером». Цікаво, що одним із завдань радіо, яке ставили перед собою засновники, було формування класичного уявлення про те, що українське може бути модним та прогресивним. А ще — продукувати тільки якісний та цікавий контент. Про здобутки перших років роботи, а також ризики, з якими зіткнувся проект, — у розмові з журналістом і радіоведучим, співзасновником «Радіо Сковорода» Володимиром БЄГЛОВИМ.
ВЕДУЧИЙ «РАДІО СКОВОРОДА» ВОЛОДИМИР БЄГЛОВ ОДНИМ ІЗ ПЕРШИХ ВЗЯВ ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю У ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «ДНЯ» ЛАРИСИ ІВШИНОЇ ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПРЕДСТАВЛЕННЯ КНИЖКОВОЇ НОВИНКИ «КОРОНА, АБО СПАДЩИНА КОРОЛІВСТВА РУСЬКОГО». ЛЬВІВ, 15 ВЕРЕСНЯ 2017 Р. / ФОТО ВАЛЕНТИНА ТОРБИ / «День»
— Чи вдалося вам досягнути поставленої на старті мети — показати, що все українське (музика, література, живопис, власне культура) може бути прогресивним і модним?
— Повністю не вдалося. Ми в процесі (посміхається). Якби нам вдалося все, що ми собі запланували, запускаючи радіо, ми б його уже закрили — місію було б виконано! Нам чотирьом (засновникам радіо Андрію Чемесу, Володимиру Бєглову, Мар’яні Романяк та Артему Галицькому. — Авт.) і людям, які до нас долучилися, передовсім вдалося реалізуватися як незалежним журналістам. «Шкурний» інтерес — це вивільнитись і спробувати бути вільними, ні від кого не залежними журналістами. Цього ми дуже швидко досягли. Розумієш, ми поставили за мету говорити завжди правду, запрошувати в ефіри лише тих гостей, які нам особисто цікаві, порушувати лише актуальні та круті теми для обговорення, які нас самих дійсно хвилюють... зрештою, «крутити» музику, яка саме нам видається найцікавішою. Зізнаюся, це було досить ризиковано. Нам казали, що ви максимум два-три тижні покрутитеся, а потім люди повернуться до звиклих форматів. У нас ще не було бізнес-плану, чіткої стратегії, пріоритетів роботи... Та все ж, 2015 року ми дуже загорілися проектом, тому вирішили з жовтня запустити радіо. І запустили.
Якщо говорити про досягнення мети, то, повторюся, ми досягнули поки що далеко не все з того, що запланували. До того ж, є чимало ризиків, які супроводжують радіо. Але учасники ефірів, люди, які працюють у «Радіо Сковорода», стовідсотково стали «вільними митцями» і намагаються творити те, від чого самі отримують кайф.
— А про які саме ризики ти говориш?
— Є кілька небезпек, про які можна говорити з погляду нашої дворічної історії. Всім хочеться їсти, і тому, скажу відверто, боюся, що внаслідок недостатньої кількості грошей (таке часом буває) ми можемо скотитися до рівня ФМ-радіостанцій. Як оминути ці ризики? Думаю, що треба тримати марку, яку ми взяли. Реклама — це традиційний шлях, але не основний, зокрема за умови незадовільного стану ринку реклами. Головні теми нашого мовлення — це ті проблеми, які в традиційних випусках новин або сталять у кінець, або взагалі оминають: культура, проблеми становлення громадянського суспільства, історія, інновації... Традиційні медіа про це майже не говорять, ми ж ставимо у прайм-тайм. І в цьому напрямку треба шукати нові шляхи комерціалізації контенту. Один зі шляхів такої роботи — наші «мандрівні студії». Також для деяких проектів вдалося заручитися підтримкою кількох великих фондів.
Певні цікаві події, якщо вони не комерційні, а відіграють важливу суспільно-політичну роль, охоплені нами безкоштовно. Можна згадати той же Форум видавців у Львові, де ми, до речі, записали цікаве інтерв’ю з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, спілкувалися також із багатьма іншими неймовірно цікавими гостями форуму. Ще один із напрямків — так вечірки Skovoroda Fest, які ми організовуємо. Також ми зараз шукаємо нові формати подачі матеріалів — почали вести відеотрансляції, наприклад.
— Ваш перший слоган: «Радіо Сковорода» — це радіо вільних людей». Скільки зараз таких «вільних людей», тобто хто належить до вашої цільової аудиторії та як вона зросла за два роки? Чув, що невдовзі після старту, фактично за перші тижні роботи, радіо зібрало аудиторію в 14 тисяч постійних слухачів. Це правда?
— Так. Знаєш, у нас немає грошей, щоб замовити якісне дослідження GfK, тому ми можемо оцінювати аудиторію шляхом зворотної реакції, аналізуючи резонанс того, що робимо. Коли ми запускали радіо, то, звісно, визначили для себе умовний образ ідеального слухача. Це молода людина, яка добре заробляє, творчо реалізовується... Це може бути ІТ-шник, може бути архітектор, дизайнер — словом, людина-професіонал з активною життєвою позицією. Це такі собі позитивні гіпстери, в кращому розумінні цього слова. Ті, хто цінує локального виробника, хорошу тусовку, люблять щось своє — українське. Ми не хотіли зациклюватися лише на ІТ-шниках, тому вирішили вважати, що нас слухає архітектор 25 — 35 років (посміхається). Він має сім’ю або планує її завести; може їздити на авто, але принципово віддає перевагу велосипеду.
Радіо набирає обертів. Навіть у моїй улюбленій кав’ярні «Світ кави» періодично слухають наше радіо. На щастя, багато знайомих та цікавих людей з нами «на одній хвилі». Кількісно точну аудиторію вказати не можу — від кількох сотень до кількох тисяч (прослуховування подкастів), перегляд відео (кілька тисяч). Зрештою, мене особисто не дуже цікавлять цифри. Це як з постами у «Фейсбуці» — ти можеш мати сотні лайків від «сірих», безіменних людей, а можеш мати кілька десятків, але від тих особистостей, чию думку цінуєш.
— Ім’я Сковороди в назві радіо, певно, зобов’язує творити якісний інтелектуальний контент. Вас часом не сприймають як якусь філософську радіостанцію? Зараз не шкодуєте, що два роки тому назвали проект саме так?
— Думаю, що ми влучили в ціль. Ім’я Сковороди стало класним брендом. І це круто. Він був мандрівним філософом, тож ми активно практикуємо «мандрівну студію». Особисто для мене цінності, про які говорив Сковорода, дуже важливі й актуальні. Ми часто експериментуємо з образом і смислами нашого філософа. Знаєш, якось зробили на заставці Сковороду сучасником. Це був такий собі сучасний чоловік з красивою фігурою, весь у татухах, у стильних окулярах... Чи може бути Григорій Савич таким? Може! Так само експериментуємо й зі змістом наших ефірів — цінності незмінні, змінюється лише подача.
— Сьогодні ви — доволі популярне львівське радіо. Чи не з’явились амбіції піднятися з рівня регіонального на національний?
— Мені дуже подобається неофіційний формат, в якому живуть США. Там є певні умовні центри: Нью-Йорк — це фінанси, Лас-Вегас — розваги, Вашингтон — політика і так далі. Можливо, десь наслідуючи таку логіку, ми вже на старті проекту домовилися про те, що говоритимемо на загальноукраїнські чи загальносвітові теми, але голосом Львова та львівськості. Так, звісно, час від часу виникають ідеї типу: а чи не переїхати нам до Києва й не спробувати мовити звідти? Але насправді ми тут, у Львові, можемо говорити про національні та світові тренди. Ми намагаємося працювати для всіх, але... крізь львівську призму бачення.
— Ваша фішка — «мандрівна студія». Як виникла ідея не запрошувати співрозмовників, а йти до них у гості?
— Ідея виникла практично одразу. Ми цього не придумували. Ми почали мовити з двома позиченими мікрофонами та одним приватним ноутом нашого музичного редактора Артема Галицького. Заплатили гроші за сервер і позичили маленьку звукову карту. Ще скинулися по 100 доларів, тому початковий бюджет радіо склав лише 400 доларів. Зрозуміло, що мріяти тоді про студію не доводилося. В якийсь момент, обідаючи в одному бюджетному закладі, ми згадали, що Сковорода був мандрівним філософом. Чому б нам не стати мандрівним радіо? Настя Левкова, наша подруга, тоді працювала арт-директоркою книгарні «Є» у Львові, і вони в цей час відкривали книгарню на вулиці Галицькій. Я запропонував співпрацю: у них подія, і треба запросити людей, а в нас немає студії, але хочемо вести ефір. Ми відкрилися в них і почали сидіти просто... у вітрині. Потім були кав’ярні, бібліотеки... так тривало кілька місяців, коли ми напрошувалися до людей і пояснювали, чому це важливо. Пізніше нас почали запрошувати самі. Для бізнесу це не несе майже жодних витрат — кава і столик, які нам потрібно надати. Зате вигода очевидна — ми ж дякуємо їм в ефірі, вони асоціюються з модним інтелектуальним медіа.
Пізніше нас почали запрошувати в різні місця не лише Львова — були в Києві, Дніпрі, Слов’янську, Краматорську... Ми навіть були у Стокгольмі на Євробаченні, і це неймовірна авантюра, яку Андрію Чемесу, Артему Галицькому та Мар’яні Романяк вдалося провернути майже без бюджету.
У нас є Назар Кузьма, який прийшов худим хлопцем, а зараз просто накачав плечі — бо постійно носить важкий наплічник-студію. До речі, використовуємо наплічник торговельної марки Gud, який нас цілком задовольняє.
Зараз ми маємо редакцію — це маленька кімнатка в Першій Львівській медіатеці Центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки. У Львові зараз реорганізовують один із палаців культури, і нас уже запрошують туди. Розумієш, все дуже просто — ми виконуємо заповіт Сковороди: «Роби, що любиш, люби — що робиш», — і саме тому нам багато чого вдається.
Якщо говорити про зарплату, то гроші на радіо отримують до десяти людей, і я туди не входжу. Великих прибутків ми поки що не отримуємо, не в останню чергу тому, що є чесним радіо — оплачуємо авторські права музикантів, взагалі увесь контент, що виходить. Це — головний принцип нашого постреволюційного мовлення. Якщо говорити взагалі про кістяк, усіх, хто творить радіо, то це близько 30 людей.
— Днями вам виповнилося два роки. А яким бачиш радіо ще через два роки? Чого б хотілося досягнути?
— Хотів би мати ядрову аудиторію в кілька тисяч постійних слухачів. Мрію, щоб ми отримали свого слухача, який згадуватиме нас у майбутньому, як я зараз згадую радіо «Ініціатива». Можуть бути втрати комерційні чи втрати аудиторії, але ми повинні продукувати смисли, принаймні, мені цього б дуже хотілося. Відкрию таємницю: одним із варіантів слоганів на новий сезон у нас був такий: «Менше інформації, більше життя». Власне, цього хочеться досягнути. Мені також хотілось би, щоб ми стали стабільніші в програмній сітці, бо зараз... занадто «живі». Поясню: у нас є можливість, скажімо, сьогодні, о 15.00, взяти цікаве інтерв’ю — ми біжимо і беремо його. А слухач хоче ефірної стабільності, знати, що по четвергах, о 15.00, обов’язково вийде якась його улюблена програма. Вона є в графіку, і вона вийде. Поки що ми досить легкі в цьому плані на підйом.
