Ситуація з основним «Євробаченням-2011» стає дедалі чіткішою. Німеччина вже визначилася з містом проведення 56-го конкурсу. Ним став західнонімецький Дюссельдорф. Остаточно відомі також дати: 10 та 12 травня пройдуть півфінали, 14 травня — фінал. Сподіваюся, Європа потішить нас новим хітом. Тим більше, що, здається, європейські країни вже майже оговталися після кризи й аж 43 із них виявили бажання делегувати своїх співочих представників до Дюссельдорфа. Востаннє така кількість учасників (до речі, рекордна) брала участь у «Євробаченні-2008» у Сербії. Приємною новиною стало повернення до лав конкурсантів Італії. Погодьтеся, ми зовсім не знайомі з сучасною музикою Апеннін. Знову подали заявки Угорщина, Австрія та Сан-Маріно. Оргкомітет уже навіть призначив трьох ведучих події та почав рахувати гроші від продажу квитків, за які проситимуть від 90 до 190 євро. Щоправда, зі своєю представницею заклопотана загальноєвропейськими проблемами Німеччина в 2011 році вирішила не мудрувати. Цю країну представлятиме переможниця-2010 Лєна Майєр-Ландруп.
Українська ж пісня буде представлена у другому півфіналі конкурсу. Серед наших творчих конкурентів — представники Білорусі, Бельгії, Боснії та Герцеговини, Болгарії, Данії, Естонії, Ірландії, Ізраїлю, Латвії, Македонії, Молдови, Нідерландів, Австрії, Румунії, Швеції, Словенії, Кіпру та Словаччини. І поки в Німеччині триває активна підготовка до проведення конкурсу, в ефірі Першого національного триває нескінченна, і, треба визнати, доволі нудна процедура відбору українського представника...
Брак справжніх творчих відкриттів у національному відборі став очевидним уже із його початком навесні 2010-го. Майже дивом здалася поява на цьому фоні дуже цікавої етно-хаос-ватаги «Даха Браха», яка вже, до того ж, доволі відома, і не лише в межах України. Утім, пройшовши відбір, колектив... зник із наших екранів. Ірина Горбань, арт-менеджер колективу, прокоментувала це зникнення так: «У подальших відборах гурт участі не брав через неузгодженість проведення зйомок (про які нас повідомляли за тиждень) та графіку концертів. Ілюзій стосовно нашої участі ми не мали, тому ставилися до всього досить спокійно».
На жаль, доводиться припускати, що насправді «Даха Браха» стала всього-то «фіговим листочком», яким намагалися прикрити брак українських виконавців у відборі.
Далі випливли на поверхню деякі інші «дрібненькі» нюанси. Зокрема, непрофесійне журі, у складі якого, до того ж, виявилися ті, хто «опікується» тими чи іншими конкурсантами (йдеться про Багінського та Матіаса).
До речі, цікаво, честь якої країни боронитиме український конкурсант наступного року?.. А власне музичні параметри? «Даха Браха» та інші «живі» колективи чудово розуміють, що таке народження співу наживо — з емоціями, відкритою душею, напруженими зв’язками та відповідним рівнем майстерності. А от чи розуміють це інші виконавці? Я став свідком зйомок першого циклу відбору. Багато хто із відібраних журі виконавців на видобування правильних нот був просто не здатен. На демонстрацію анатомічних подробиць — так! А от на спів — ні. Хоча, нагадаю, що вимоги «великого» конкурсу щодо фонограм доволі жорсткі — співати треба виключно наживо. Дотримання цього правила має перевіряти мовник-організатор, тобто НТКУ. Врешті-решт, це імідж країни... А вирішити цю колізію можна було просто — включити до складу журі представників професійної спільноти. Утім...
Хоча у повній відсутності фахових та потужних виконавців конкурс не звинуватиш. На те, аби вразити Європу, можуть претендувати композиції, запропоновані Джамалою та Златою Огнєвіч. Замало як на співочу націю, чи не так?
