Звичайно, існують ще радіо та iнтернет-видання. Але останні збирають нечисленну елітну аудиторію і до того ж не мають правового статусу ЗМІ. А радіо переживає не кращі часи. Призовні попсові мелодії не можуть зупинити втрати слухачів. Засоби масової інформації (та розваги) аудиторії — це передусім нерозривна зв’язка телебачення і газет. І однe без одного їм не обійтися.
КОРИСНИЙ СИМБІОЗ
З появою телебачення газети не програли. Так, ТБ посадило публіку на власну новинну «голку». Але чим більше випусків новин — тим більший інтерес до події та більше подробиць про неї. Тому вслід за скоромовкою новин інформаційний «наркоман» смакує подробиці в завтрашньому номері газети. ТБ бере оперативністю, газети — скрупульозністю, великою кількістю думок. Не кожні новини можуть похвалитися аналітикою «з коліс». А в серйозній суспільно-аналітичній газеті вона є завжди.
Звичайно, велика кількість читачів, яких у газеті цікавить тільки телепрограмка. Сформувався навіть цілий підвид видань, які паразитують на цьому. Але в більшості видань (якщо це не вузькопрофільне «Свинарство» чи «За рулем») висвітленням телебачення займається набагато більше журналістів, ніж діяльністю ВР. Будь-яке телевізійне обличчя стає членом сім’ї, і законний інтерес задовольняють газети. Добре йде інформація про самі передачі («Як Це було»), проекти, що народжуються і вмирають. Крім того, замкнена віч-на-віч із телеекраном людина, за великим рахунком, самотня, і їй ні з ким обговорити телевраження. Своєрідним співрозмовником для нього стає телекритик, професійний і невтомний глядач.
Жанр, народжений мерехтінням блакитного екрана — телекритика, сподіваюся, допомагає еволюції ТБ. Таке обговорення намагається вберегти потенційного телеглядача від «чорнухи» та марно витраченого часу; не приховає того, що іноді стоїть за зовнішніми ТБ-ефектами. А професіоналам, полоскотавши їхнє самолюбство, запропонує більш серйозні критерії творчості, ніж рейтинг.
АВ слОVО
Першими були газети. Вони з’явилися на початку ХIХ століття і, за великим рахунком, мало змінювалися протягом півтора століття. Так, наприклад, у звичайному, навіть не столичному місті Харкові, в конкуруючих щоденних випусках газет «Харьковские губернские ведомости» та «Южный край» року отак з 1850 (газети, між іншим, формату «Известий») — інформація про укази Государя, економічні новини, культурна і кримінальна хроніка, фейлетони, події в місті, іноді розповіді та вірші, гумор. Неодмінно реклама й оголошення. Відсотків на 90 зміст збігається із сучасними виданнями (хоча в сучасному Харкові зараз не існує жодного щоденного видання такого масштабу). Відмінність — у стилі та ритмі викладення. Перше враження від старовинного дизайну — скупченість тексту. В радянську еру журналістики мало що змінилося. Зовнішній вигляд «Української правди» зразка 1970-го такий же лапідарний і непривабливий для ока, не кажучи вже про зміст. І тільки з розвитком телебачення спочатку «за бугром», а потім і у нас друкарські видання видозмінилися. Це тепер оптимальним вважається чотири ілюстрації на шпальті. А тоді для радянської людини зовнішній вигляд газети ФРН «Більд» (яка наполовину складається з кольорових картинок, наполовину
Деяке занепокоєння виникло у журналістських рядах при появі Інтернету. Але революційні технології поки серйозно зав’язли в нашій бідності і не скоро будуть доступні більшості громадян. Мати свій сайт — нині здебільшого жест престижу, ніж насущна необхідність. Поки що найновіший жанр газетної журналістики переважно служить гіперпосиланням (довідковим матеріалом) і стрічкою новин для решти колег. Оперативність Інтернету, проте, взяли ні (або, боронь Боже, дуже особисте знайомство). Несподівано з’ясувалося, що з ерудованими інтерв’юєрами та ненудними аналітиками, здатними працювати в прямому ефірі, в країні сутужно. Виниклий дефіцит особистостей швидше за все буде запитаний з інших сфер інтелектуальної діяльності, і передусім із газет.
Інших кардинально нових сфер співпраці поки не видно. А з приводу старих можна припустити, що розвиток телебачення і газетної телекритики — взаємопов’язаний процес. Поки загальна тенденція — і в електронних, і в звичайних ЗМІ — брак вузьких профі. Навіть у телевізійних новинах репортери змагаються в універсальності з Леонардо да Вінчі. Здібний кореспондент може висвітлювати і міжнародні, і парламентські, а то й релігійні те— з полегшеної інформації) викликав би шок. Телебачення привчило аудиторію до видовищності, і це змушені враховувати навіть серйозні видання.
СЕКУНДНІ СТРІЛКИ ІСТОРІЇ
Так чим же телебачення принципово відрізняється від своїх ЗМІ-побратимів, і передусім від газет?
Телебачення — улюбленець ЗМІ. Це — відлуння, завдяки якому події стають «великими». Свого часу Ф. Ніцше так говорив про газети, але тепер ієрархія змінилася. Саме в ТБ вкладають гроші, і в десятці найбагатших людей планети двоє — телемагнати. Отже, «золоте дитя» виправдовує вкладення і стрімко розвивається.
Майже кожний новий телесезон (і цей не виняток) вносить істотні зміни. Новація минулого року — «мутація» новин у бік людяності як спроба збільшити популярність найбільш консервативного телевізійного жанру. У цьому — продовжується парад реал-шоу («Стати зіркою», «Гарем» («1+1»), незабаром «Російське диво» («Інтер»). Розважальні передачі, оновлені аналітичні програми. Доморослі «Роксолани» змінюються цілком пристойними телесеріалами вітчизняного чи спільного з росіянами виробництва. на озброєння всеїдні телеканали. Так, ICTV щогодини перериває свої програми для гарячих новин. Інтернет став музою для телевізійних дизайнерів, і стилізований під комп’ютерний монітор екран став гарним тоном. Ще далі пішов російський новатор Парфьонов. У його щотижневій інформаційно-аналітичній програмі нового типу «Недавно» (НТВ) на десерт подається Інтернет-мультфільм «Масяня». Щось на зразок інтерпольованої газетної карикатури.
Жодне друковане видання не зможе наздогнати такі калейдоскопічні зміни. Та й не повинне. Читачі цінують стару добру газету саме за традиційність і тримаються за неї, як за якір у бурхливому життєвому морі. Періодична друкована продукція (в кращих своїх зразках) відстежує й аналізує, детально розповідає те, про що ТБ повідомило коротко. І буде щедро ділитися з тележурналістами, які розпочинають свій день із читання газет, темами, новими особистостями і несподіваним кутом зору на події.
ЩО БУДЕ
Телебачення вже перейшло на той етап еволюційного процесу, коли від ведучих вимагаються не тільки акторські модуляції та зовнішні дами. У респектабельній газеті це неможливо. Але, судячи із загального рівня текстів в українській пресі, потреба у вузьких фахівцях із легким пером існує.
А ось якісний і кількісний склад публіки може зазнати явних змін. Як стверджують психотехнологи, підростаюче покоління відвикає читати. Причому це не просто відсутність корисної звички, а функціональна нездатність до уяви. Прогалини виховання, які складно надолужити. Звиклий до відеозображення мозок не здатний уявити, як виглядає пейзаж чи герой оповідання. Це не тільки відмирання однієї із функцій мозку і втрата додаткових інтелектуальних можливостей, а й сумна статистика для преси. Не хотілося б, щоб газети майбутнього складалися з коміксів. Неважко здогадатися, які ЗМІ вибере таке нове покоління. Це найпесимістичніший варіант розвитку подій. Причому і для ТБ також. Важко не деградувати, створюючи передачі для такого глядача.
Але будемо оптимістами. Я і сама не вірю, що ми до цього докотимося. Якщо телебачення і газети візьмуть ситуацію під контроль, то зловісна тенденція зійде нанівець.
