Останніми днями українське ТБ являє дещо особливе — з погляду акцентів подачі інформації на одних каналах і відсутності або «пробоїн» в новинах на інших. А вночі після другого туру президентських виборів, як і після першого, українські телеканали виглядали більш-менш плюралістично (хоча акценти у кожного з каналів були свої). Інша річ, що глядачу від цієї плюралістичності особливої користі не було — протягом усього президентського телемарафону представники Віктора Ющенка і Віктора Януковича, що виступали на різних каналах, старанно доводили країні і один одному, що переміг саме їх кандидат. Що продовжували робити і всі подальші дні, причому вже не тільки «в телевізорі». А «1+1» вночі після свого телемарафону доречно показав добре відомий фільм «Людина, що біжить» про телевізійну гру без правил, ставка в якій — життя. Деякі висловлювання ведучого цього телешоу дуже чітко накладаються на ситуацію в країні: «І ви знаєте правила гри! Гра без правил! Гра без правил!»; «Він ще раз довів нам, що правда завжди на боці сили»; «Вам потрібен рейтинг? Ви хочете, щоб люди сиділи перед телевізором і не ходили на демонстрації?» У реальному житті хтось все-таки пішов на демонстрацію, а хтось залишився перед телевізором. Кожний зробив свій вибір.
А ми пропонуємо вашій увазі окремі думки, що прозвучали в ніч президентських виборів на різних телеканалах. Хоча з того часу в країні сталося так багато подій, деякі з них і до цього дня актуальні, а деякі — сприймаються зовсім інакше, особливо після оголошення ЦВК офіційних результатів...
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента» (в ефірі телеканалу «Інтер»):
— ...Ці вибори, я думаю, з погляду явки стануть ще одним аргументом на користь тези, висловленої Леонідом Даниловичем Кучмою, що Україна — не Росія. Ми спостерігаємо прямо протилежну тенденцію. Дуже великі проблеми з явкою російських громадян на вибори, в тому числі на останні президентські вибори, не кажучи вже про місцеві, високий рівень політичного відчуження. Прямо протилежні тенденції у нас — дай Боже, щоб ці тенденції збереглися й надалі.
...На мій погляд... і для політиків, і для політичних технологів, які працюють, i на одну, i на іншу команду, була велика спокуса орієнтуватися на ту електоральну базу, що об’єктивно була у кожного з кандидатів. На мій погляд, в цьому об’єктивна проблема з президентськими виборами в Україні. Ці вибори — особливо при зразковій рівності сил кандидатів- фаворитів президентської гонки — вони неминуче розколюватимуть країну. Дуже велика спокуса використати реальні, об’єктивні соціокультурні відмінності, які віками складалися між різними регіонами України. Вихід iз цієї ситуації, на мій погляд, полягає в тому, щоб у перспективі, шляхом проведення політичної реформи, переходу до парламентсько-президентської республіки знизити вагу президентської посади, знизити гостроту боротьби за президентську посаду і, навпаки, перенести центр цієї боротьби в парламент, де виконавча влада може стати призом тільки у разі формування коаліції, коли провідні політичні сили вимушені будуть укладати між собою політичні союзи, вимушені будуть йти на компроміс, узгоджувати свої інтереси. Я гадаю, що це сприятиме й поступовій консолідації українського суспільства, і подоланню тих політичних розколів, які неминуче — більшою або дещо меншою мірою — виникають під час президентських виборів.
Дмитро ТАБАЧНИК, віце-прем’єр-міністр України (під час телемарафону на ICTV):
— ...За чотири тури президентських виборів в історії незалежної України не було жодного разу, щоб опозиційні сили запропонували таку, на мою думку, вкрай примітивну ідеологему виборів.
По-перше — розколоти Україну на «своїх» і «чужих», якось визначати, що одну сторону підтримують якісь негарні люди, ледь не злочинці. А інші — нібито всі святі. І це перша ідеологема. Друга ідеологема — регіональний поділ. І найголовніше — була зроблена абсолютно контрпродуктивна спроба протиставити народ владі, владу народу... Я думаю, що взагалі ідеологема протиставлення абсолютно контрпродуктивна й саме в цьому сенсі я міг би сказати, що така дуалістичність, така абсолютно жорстоко вимальована полярність, яка запропонована була опозицією, — щодо розвитку демократичних засад суспільства — це дійсно, на мою думку, є кроком назад. Опозиція — це частина суспільства. І вона залишається жити в суспільстві. Я кілька разів повторював і повторюватиму скрізь, що Україна в нас єдина. Тому нам треба, найголовніше, зробити висновки з цих виборів для того, щоб Україна назавжди залишилась єдиною, демократичною державою.
Андрій КУРКОВ, письменник (на «5 каналі»):
— Я взагалі-то «чорний оптиміст» за натурою, оскільки я хочу вірити, що буде краще, але розумію, що легко це не відбудеться і, можливо, взагалі не відбудеться. У нас не було традиції, за якою взагалі влада за час незалежності переходила від однієї політичної групи до іншої, відсутня традиція мирної передачі влади. Або ця традиція буде започаткована зараз, або невідомо коли. Але однаково нова Україна народжується, адже більшість все ж таки — за Віктора Ющенка. Це заслуга молодого покоління, які не знали радянського страху, не знали КДБ, не знали стукачів. Вони вже від початку юності політично активні...
Сергій ТІГІПКО, керівник центрального виборчого штабу Віктора Януковича (під час телемарафону на «1+1»):
— ...Я завжди казав, якщо б ми провели політичну реформу, якщо б ми зменшили повноваження президента України (на мій погляд, це абсолютно доцільно робити — чим швидше, тим краще), якщо б це ми зробили, ми б набагато спокійніше провели вибори, вони були б цивілізованішими і ми б пішли еволюційним шляхом — не доводили ситуацію до такого загострення.
Богдан ФУТЕЙ, федеральний суддя США (на «5 каналі»):
— США зацікавлені Україною, бо Україна — дуже важлива насамперед в географічному плані і для Америки, і для Європи. Америка бачить Україну європейською державою, як члена НАТО. Я хочу допомогти Україні, щоб вона мала краще життя, була демократичною державою, але це залежатиме лише від самих українців. Я вірю, що ніхто не допоможе Україні так, як країна може допомогти собі сама.
Леонід КРАВЧУК, перший президент України, лідер фракції СДПУ(О) (в ефірі «Інтера»):
— Національна ідея (для майбутньої України. — Ред. ), на мою думку, має полягати в будівництві демократичної держави, де б усі люди всіх національностей, незалежно від віросповідання, національної приналежності, були б вільними, демократично жили й могли б використати свої таланти. Оце є національна ідея. Тому що національна ідея — це не національна ідея українців. Якщо тільки її зведуть до етносу — це вже буде не національна ідея. Це для всіх українців має бути будівництво щасливої, багатої, демократичної країни, яка має знати своє місце в світі... де ми можемо діяти й наша дія сприйматиметься. І де ми можемо творити, і наше творення сприйматиметься, і на нас не дивитимуться, як на другорядну країну, до якої можна застосувати будь-які дії. Ну, скажімо, комусь не сподобався хтось... і він скаже — ви не в’їзний в США. Ну було ж у нашому житті таке? Було. Чим відрізняється сьогодні Вашингтон від радянської Москви? З Москви не випускали, а у Вашингтон не впускають. Хіба можна за політичними ознаками, не даючи якихось, скажімо, пояснень, так діяти? Чому так діють? Тому що Україна не стала на ноги так, щоб її зрозуміли... Потрібно, щоб зрозуміли, що це держава, її треба поважати.
Валерій ПАНЮШКІН, журналіст російського видання «Коммерсантъ» (на «5 каналі»):
— Влада не звертає уваги на народ. Нам (у Росії. — Ред. ) розпочали війну, скасували верхню палату парламенту, скасували пільги. Одначе справа не в прийнятих рішеннях, а в механізмах їхнього прийняття. І справа не в Ющенку. Для мене як для громадянина Росії важливо, щоб ваш шлях розвитку залишався суто вашим. Якщо все буде так, як у цю ніч, мені буде соромно приїжджати в Київ, я відчуватиму себе загарбником.
