Біля 150 підписантів, серед яких — відомі медійники, авторитетні журналісти, громадські діячі, експерти, безліч передруків і справжній резонанс, — все це досі супроводжує звернення учасників круглого столу в редакції газети «День» разом з однодумцями, які об’єдналися в ініціативу «Українська журналістська платформа». Нагадаємо, цим зверненням ми рішуче підтримали рішення Європарламенту від 23 листопада 2016 року щодо протидії російській пропаганді й висловили нерозуміння позиції керівництва Національної спілки журналістів України, яке вважає за можливе брати участь разом із працівниками російських ЗМІ у спільних проектах (під егідою ОБСЄ), що їх Європарламент зарахував до пропагандистських ресурсів, прикриваючись необхідністю пошуку шляхів до «примирення» та «порозуміння», а також — «засудження мови ворожнечі» (більше див. у тексті «Чи є «національний характер» у Національної спілки журналістів?», «День» №230-231 від 16 грудня ц.р.). Чому Революція Гідності і війна не змінили сітку мовлення, чи солідарні наші журналісти в принципових питаннях, наскільки доцільні «компроміси» в умовах гібридної війни — ці питання стали маркером і лінією розмежування у медіасередовищі. Сьогодні «броунівський рух» приєднання до оголошеної ініціативи триває.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, досвідчений журналіст і, на хвилинку, член НСЖУ з 1978 року, нині — перший заступник голови Національної ради України з питань ТБ та радіомовлення, майже одразу підписалась під ініціативою «Дня». Своє слово вона сказала з-за кордону — адже була на той момент у робочій поїздці. Зараз на шпальтах «Дня» ми продовжуємо тему адекватності існуючих медіаплатформ потребам країни і запитали Ольгу Герасим’юк, чому вона приєдналася до «Української журналістської платформи», а також про порядок денний Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.
— Чому ви підтримали звернення круглого столу в редакції газети «День», і наскільки важливо зараз медіасередовищу мати позицію?
— Я маю досвід роботи з офісом ОБСЄ, адже Нацрада співпрацює з ними, щоб протистояти російській пропаганді. У нас постійно виникає необхідність пояснювати офісові свої дії. З приводу будь-яких наших обмежень вони надсилають занепокоєння, нібито це утиски свободи слова. І нам доводиться бути весь час у дискусії, пояснювати свою позицію. Але нас чують, що є позитивом. Що таке заходи НСЖУ під егідою ОБСЄ, я знаю також з особистого досвіду — якось потрапила на таку подію на старті проекту «Дві країни — одна професія», яким намагаються примирювати журналістів. Захід мене дуже вразив — там були присутні пропагандисти з LifeNews, Russia Today, ОРТ, представники Союзу журналістів Росії, які зачитували свої промови з листочка, написані очевидно (наголошую — очевидно!) не їхнім пером, в яких чулася «імперська» позиція. Вони поводилися агресивно, безпардонно. З представником «Звезды» ми вступили в таку суперечку під час його виступу, що Дуня Міятович попросила припинити його свою агресивну поведінку, інакше доведеться вивести. Сама атмосфера цього так званого «примирення» зовсім не відповідає назві — російська сторона погоджується на компроміси тільки на умовах нашої капітуляції. Відмова від наших думок, позицій і підкорення їхнім — так вони бачать нашу співпрацю. Тому я вважаю, що поїздки представників наших медіа туди слугують тільки пропагандистським цілям — вони є матеріалом для тих російських ЗМІ, які, ганяючись за ними в кулуарах, знімають сюжети і дають подіям свої інтерпретації. Тому підтримую позицію газети «День», що треба бути принциповими, наша поведінка і позиція мають бути незалежними і наступальними, і ні на які компроміси і колаборації, а тим більше ні на яку масовку для їхніх репортажів ми не повинні погоджуватися.
У Національній спілці журналістів я давній член. І вже не один раз намагалася хоча б скерувати свої внески, щоб знати, куди вони надходять, бо не пам’ятаю жодного заходу, де б я могла запропонувати свою активність. Знаю, які спілки журналістів у Швеції, Америці — це авторитетні, професійні організації, які мають свій кодекс, високу репутацію, і кожен журналіст, який перебуває у їхніх лавах, в першу чергу думає, як його робота буде оцінена колегами. Я б дуже хотіла, щоб НСЖУ стала справді об’єднанням професіоналів, зразком «здорових» журналістських цінностей. Але те, що то її використовують для того, щоб скинути Аласанію із Суспільного мовлення, проводячи якісь сумнівні засідання, які я як член спілки не підтримувала, але мене ніхто не питав, то вони беруть участь у дивних проектах, свідчить не на їхню користь.
— Чи назріла потреба у якісно нових медіаплатформах?
— Так, абсолютно. З одного боку, кількість організацій подібного штибу значно виросла, але всі вони шукають якусь грантову підтримку, що диктує їхню поведінку, призводить до певного «угодовства». Їм доводиться поводити себе відповідно до очікувань організацій, що дають їм кошти. Але про яку тоді незалежність ми говоримо, про яку власну позицію? Я мрію про платформу , яка б об’єднала людей із досвідом, з освітою, і головне — з цінностями, професійними і культурними. Щоб це було об’єднання авторитетних людей, а не черговий «гурток».
— У що, на вашу думку, може перерости ініціатива газети «День»? Голова НМПУ Ігор Чайка назвав наші кроки своєрідним «маркером для професії» — ті, хто виразив підтримку, перебувають на одній ціннісній платформі. В якому форматі — смислового майданчику або інституціоналізованому — слід існувати?
— Уважно вивчила список, хто підписався під зверненням, і це ті люди, з якими мені є про що говорити, нам не треба одне одному пояснювати абетку — і професії, і точок зору. Також думала про те, що оскільки є такий солідний список однодумців, потрібно організувати, наприклад, форум і подумати разом, що це може бути і в якому форматі рухатись. Єдність, солідарність — те, що нам дуже потрібно. Журналісти сьогодні збираються епізодично, навколо якогось скандалу — когось переслідують або побили. Написали і розбіглися, ніякої роботи немає, уроки залишаються невивченими. Тому я би підтримала таке зібрання для саме формування думки про те, чим може бути нова журналістська платформа. Думки про її необхідність я дотримуюсь останні кілька років, але зараз вона особливо на часі.
— Які актуальні інформаційні виклики стоять перед Нацрадою на порядку денному?
— Як член Нацради я вважаю, що нам дуже необхідна незалежність. Я спілкуюся з представниками багатьох європейських регуляторів, і проблема незалежності від політики, економічних впливів, кон’юнктури актуальна для всіх. Але для нас вона стоїть дуже серйозно. Ситуація поглиблюється тим, що Нацрада не має належних повноважень, законних важелів впливу. Наприклад, у нас навіть немає нового закону про аудіовізуальні послуги, ми керуємося старим, створеним ще за царя Омелька, про радіо і телебачення. Нам потрібен сучасний документ, він уже рік як нами вироблений, бо ми взяли на себе цю ініціативу, але його досі не ухвалює парламент, і його перспективи в тумані. Відповідно є багато таких моментів, які не дозволяють Національній раді бути рішучими у запровадженні санкцій проти різних порушень закону. А сьогодні інформаційна війна, і мені здається, що вкрай потрібно підсилити нашу роль у боротьбі і з внутрішніми диверсіями, які набувають масового характеру, і зовнішнім агресором, який претендує на «мізки». Ми можемо це робити тільки наполяганням, постійною публічною роботою, тому що закон не дає права втручатися у редакційну політику. Ми спостерігаємо перекіс якоїсь політичної сили або дезінформації в ефірі одного з телеканалів, але можемо тільки послати зауваження з вимогою дотримуватися стандартів або направити у Медійну раду для експертної оцінки, яка би підтвердила наші висновки. Претензія залишається тільки на рівні розмов. Ринок категорично проти ухвалення «Кодексу мовлення», хоча це нормальна європейська практика.
Окремо треба зауважити, що триває торгівля з Росією на телевізійному ринку. Коли це відбувається в той час, як у нас розстрілюють Авдіївку, мені просто бракує слів. І закон зараз дозволяє цю закуплену продукцію трактувати як «спільно вироблену», і нічого з цим не зробиш. Скандал, який виник на каналі «СТБ», коли на шоу екстрасенсів брав участь бойовик, яскравий тому приклад. Законодавство не дозволяє відповідно реагувати. Плюс продукція, яку виробляють вже українські телевізійники, мало чим відрізняється за смислом і стилістикою від російської, адже, виявляється, у них в голові не сталося змін. Це те, чим би я активно займалася, якби мала законні можливості. Але навіть якщо їх не маю, то продовжую все одно з цим боротися хоча б публічно, висловлюючи свою точку зору. І в цьому, знову ж таки, мені потрібна підтримка колег, журналістів з якісно нової журналістської платформи.
