Не знаю, чи виправдалися очікування безпосередніх учасників святкових заходів, але очікування телеглядачів у День Незалежності цього разу виправдалися повністю. І стосується це не лише насиченості телепередачі, приуроченої до цього дня, але й оперативності тележурналістів, які висвітлюють неординарну для країни подію.
Не встиг Президент проголосити на Майдані святкову промову, що анонсувалася як програмна, як вітчизняні телеканали запропонували на неї відгуки та коментарі. Напевно, найактивнішими в цьому плані були «НТН» та «5 канал». Утім, виділили головне у виступі Президента й журналісти Першого національного, який був основним організатором трансляцій і з Софійського собору, і з Майдану. У першому ж після промови включенні вони відзначили, що найгарячіші оплески викликали слова про те, що кадрові перестановки в управлінських структурах будуть продовжені, тому що багато облич у владних кабінетах змінилося, а от «обличчя влади» — поки що не дуже. Однак це була лише перша реакція. Майже відразу нам запропонували коментарі українських політиків і на інший публічний президентський сигнал — про необхідність підвищити прохідний бар’єр для партій під час виборів, щоби парламент «справді став парламентом», а не «клубом власників політичних партій». Думка спікера парламенту Володимира Литвина виявилася найбільш м’якою, а от соціаліст Йосип Вінський висловився набагато жорсткіше, не говорячи вже про комуніста Петра Симоненка, який побачив у цій пропозиції пряму загрозу своїй партії.
Активно обговорювався і молебень у Софійському соборі з нагоди Дня Незалежності, і вечірній урочистий прийом там само. З приводу першого дійства коментатори відзначили загальний об’єднувальний тон молитов, які прозвучали у храмі-заповіднику. А от міркування з приводу гардеробів перших леді держави — дружини Президента i прем’єр-міністра — навряд чи можна назвати в даному випадку доречними. Нехай потім, під час виключно світського заходу — президентського прийому — розповіді про те, хто в чому прийшов, були б ще якось зрозумілі. Так само, як у документальному фільмі Анатолія Єреми «Україна-Готьє. Невипадкова зустріч» («1+1»). Корінний парижанин, який приїздив до України на «Євробачення», так пройнявся історією українського костюма та особливою атмосферою нашої країни (яка пробудила в ньому дитячі спогади, що наклалися на спогади про моду на все українське в Парижі 1960-х років), що мінімум третину своєї нової колекції він присвятив Україні. А присутній на показі Катерині Ющенко кутюрьє навіть заочно запропонував елегантний зимовий варіант одягу. До речі, колекція справді вийшла вельми вдалою, і не лише з позиції високої моди, погляди якої не завжди збігаються з естетичним сприйняттям людей пересічних. І українські мотиви, іноді явні, іноді дещо вгадувані, звучали яскраво і по-новому.
Якщо говорити про тематичні телепрограми, то найбільше відзначився цього дня «1+1». До перенасичення. Тому що, якщо ранковий фільм Юрія Макарова про Івана Мазепу дивитися було легко, враховуючи не лише вміння автора, але й свіжість глядацького сприйняття, то масштабний та епохальний «Червоний ренесанс» про трагедію української культури 1920—1930 рр., історична та документальна цінність якого безумовна, переглянути весь було важко. Чи варто було давати його «одним шматком»?
І ще раз про різноманітний підхід вітчизняних каналів до висвітлення Дня Незалежності. Приємно, що цього разу обличчя каналів не були однаковими. «НТН», наприклад, не обмежився звітом про урочисті події і дав можливість висловитися тим, у кого настрої були не такими вже й святковими — Ларисі Скорик і Тарасу Чорноволу, політологам, які говорили про нереалізовані очікування Майдану і про те, що основна умова незалежності — внутрішня свобода громадян. Можливо, цей висновок і є тим найважливішим, що повинен зрозуміти наш народ, який, судячи з цитованих опитувань, у поточному році набагато позитивніше ставиться до отримання Україною незалежності.
Не менш цікавими були й коментарі на «5 каналі» психолога Наталії Кухтіної вiдносно того, що побачила вона на обличчях нашого бомонду протягом дня. По тому, хто як поводився під час торжеств (хтось втягував голову в плечі, хтось постійно озирався й оглядався, шукаючи підтримки ззовні, або застібав піджак і дивився спідлоба) вона зробила висновок: у Ющенка мало психологічних соратників та надійних однодумців. Ми, взагалі-то, й самі про це здогадувалися, але думка фахівця — це думка фахівця.
Досить оперативно у випусках новин пройшли «звіти» про те, як відзначили цей день у регіонах. Однак тут належної різноманітності не спостерігалося. Так, у Донецьку влаштували презентацію національних кухонь, а у Львові молилися й танцювали, у Криму хвилиною мовчання згадали російську мову (це в Криму жбо!),а в Південному протестували проти приватизації припортового заводу. Про це розповіли всі. А далі? Чомусь власкори більшості наших телеканалів рухаються одним і тим самим маршрутом. Зрозуміло, що вісь Львів — Донецьк — Крим важлива, що те, що відбувається в Одесі та Харкові, ще якось відстежується, але якщо ми говоримо про єдність країни та нації, чи не замало буде?
