Німецький журналіст Маркус Пьохлкінг (в журналістиці працює шість років) приїхав до України за програмою обміну, і з п’яти варіантів вибрав саме газету «День». В редакції це вже не перший стажер із Німеччини, яка з європейських країн найактивніша щодо журналістського обміну. У газеті вже вийшов його дебютний матеріал «Меркель і пам’ять про війну». Торік Маркус і автор «Дня» Олеся Яремчук здобули стипендію імені графині Маріон Дьонгофф (журналісти зі Східної Європи отримують можливість стажуватися в редакції одного з німецьких ЗМІ протягом двох місяців. Аналогічна кількість німецьких журналістів у цей час стажуються в редакціях однієї з європейських країн). Так зав’язалася ниточка міжнародної дружби. Маркус дуже хотів потрапити в Україну, але через «питання безпеки» його не пустили сюди, натомість журналіст стажувався в Тбілісі. Тож цього року Маркус знайшов іншу програму обміну і таки приїхав у країну, якою так давно цікавився.
— Минулого року, восени, я вперше почув про газету «День» від Олесі Яремчук. Вона принесла на спільну прес-конференцію, де були всі стипендіати програми, англійський дайджест газети, я зацікавився, навіть переглянув перекладені статті на сайті «Дня». Для мене це було нове цікаве знання — українська газета «День». Цікавість до української преси в Німеччині спалахнула хіба що тільки після Майдану. Тоді люди стали звертати свої погляди на Україну. Але перед тим не думаю, щоб багато німецьких журналістів цікавилися вашим контекстом. Я вже був підготовлений до цього. Вивчав в університеті україністику, три роки вчив українську мову. Мені цікава ваша країна, але німецькі редакції вона, на жаль, зацікавила тільки після виборів і різних скандалів. Більше приділяють уваги геополітичним «гігантам».
— Чи багато в Німеччині звертають увагу на те, про що пишуть російські ЗМІ?
— Так, бо коли йдеться про те, які слов’янські мови знають німецькі журналісти, то зазвичай це — російська, рідше — польська. Українську знають мало. Зараз у Німеччини уявлення про Східну Європу таке: там є Росія, й це велика країна з давньою історією. Про Україну та її історію знають мало. А от особисто мені дуже цікава ваша історія. Я почав її вивчати ще навіть до того, як вступив на курс україністики у виші. Не знаю, чому так, це важко пояснити українською. (Сміється.) Ще п’ять років тому ми з другом запланували подорож в Україну, але можливості до сьогоднішнього дня не було. А мій друг так і не побував тут — він став лікарем і зараз має мало часу для подорожей.
— Як ти познайомився з Україною?
— Мені цікава Східна Європа та Україна в цьому контексті. Можливо, німці мають певні стереотипи про вашу країну. Мені здається, гострота мовного питання «українська — російська» перебільшується. Я дізнавався про Україну зокрема й через різні відомі фільми та книжки, як-от Everything Is Illuminated (в укр. перекладі «І все освітилося», фільм часто критикують за формування негативних стереотипів про Україну). Знаю, що у вас його критикують, але я дивився на природу і ландшафти, й мені дуже подобалося. Це було якраз на початку мого знайомства з Україною. Тоді ж читав книжки Андрія Куркова, Сергія Жадана. А зараз читаю книжку з Бібліотеки «Дня» — «Україна Incognita. ТОП-25» англійською.
