Широкою є на сьогодні палітра пророцтв і наукових прогнозів щодо того, яким буде третє тисячоліття на його старті та фініші. В ряду цих прогнозів привертає увагу твердження: єдиною альтернативою розвитку апокаліптичного сценарію для земної цивілізації є духовне відродження людей. Яка ж роль у здійсненні цієї провідної мети, у вихованні підростаючого покоління належить засобам масової інформації і передусім телебаченню?
Відомо, що найбільш піддатливими та вразливими щодо сприймання телепередач є діти. Більшість сучасних батьків, які самі виховувалися в іншому інформаційному просторі, не бачать у послугах електронних засобів інформації загрози здоровому розвитку своїх дітей. Більше того, вони вважають, що в сучасному суспільстві потрібно якомога раніше залучати до виховання дитини сучасні інформаційні технології. Дійсно, чи зможе мати так гарно розповісти казку, як це робиться у фільмах Діснея, або так лагідно заспівати, як платівка? У 1998 році одна з провідних науковців Англії Селія Вард опублікувала результати своїх досліджень про вплив телебачення на виховання дітей. Вона встановила, що якщо батьки спиралися на електронні засоби як на нянь, то у 20% досліджуваних дітей у віці 9 місяців спостерігалася затримка розвитку. Якщо діти продовжували дивитися телевізор та слухати приймачі та платівки, то у більшості з них у трирічному віці спостерігалася затримка розвитку на один рік (мова дворічної дитини, відхилення у моторному та сенсорному розвитку). Але якщо батьки вилучали електронну техніку на користь безпосереднього спілкування з дитиною, коли вона була у 9-місячному віці, то через 4 місяці спостерігалась відповідність нормальному рівню розвитку всіх функцій дитини.
На жаль, більшість сучасних батьків, завжди заклопотаних, кудись поспішаючи та нервуючи, приділяють спілкуванню зі своїми дітьми дуже мало уваги. За дослідженнями Борбонуса (Німеччина), в середньому мати має 12 хвилин на добу для розмови з дитиною, а близько 3,5 години на день займає «німий ефір» між батьками та дітьми, коли вони або разом дивляться телевізор, або коли одна зі сторін сидить біля екрану телевізора чи комп’ютера. Все більша кількість дітей «ощасливлюється» наявністю власної сучасної електронної апаратури. Діти 3—5 років дивляться телевізор в середньому по 2 години, а деякі до 5—6 годин на день. До того ж, все це доповнюється відеофільмами, комп’ютерними іграми та електронними іграшками, що призводить до того, що мовне спілкування у сім’ї зводиться до звичайних функціональних виразів: «Не затримуйся!», «Поспішай!», «Не чіпай!» та односкладних відповідей молодших: «так» чи «ні». Таким чином, відповідальність за розвиток дитини все більше передається електронній техніці.
Дослідження психіки дітей різного віку свідчать, що для них не існує межі між реальним світом та віртуальною дійсністю, створюваною ТБ. В основі цього лежить закон емоційної реальності уяви. Емоції, якими заражають дітей художні фантастичні образи, зазначав французький психолог Рібо, є цілком реальними й переживаються ними по-справжньому серйозно та глибоко. Пристрасті й долі вигаданих телегероїв не лишають дітей байдужими. Дитина переживає разом з улюбленим героєм всі його життєві колізії. Емоційні переживання, що виникають у внутрішньому світі дитини щоразу, коли вона ототожнює себе з образом того чи іншого телегероя, є одним з провідних факторів впливу ТБ на духовний розвиток зростаючої особистості.
Які ж лицарі полонили сьогодні блакитний екран?
Це передусім «лицарі» гвинтівки М-16 та пістолета Сміт-Вессона — всі вони здійснюють героїзоване насильство, аж поки не знищать усіх тих, хто, за режисерським задумом, є носієм зла. Одна з провідних особливостей сучасних телепродуктів, на яких ґрунтується негативний вплив телевізійних передач на дитину, полягає в позитивному емоційному забарвленні героїчних телеперсонажів та прагненні юних глядачів їх наслідувати. Наслідування дітьми насильницьких способів вирішення конфліктів давно вже перейшло з плану свідомості до плану реальних дій. Про це свідчить хоча б той факт, що, за словами лікарів, нині дуже зросла кількість тілесних ушкоджень, які отримують у вуличних сутичках та у школі діти й підлітки.
У психологічній літературі відзначається також як негативний той факт, що на екранах ТБ постійно культивується почуття помсти. Герой, який веде тривалу відчайдушну боротьбу, прагнучи будь-якою ціною відплатити своїм кривдникам, полонить душі дітей, оскільки для них є дуже актуальною потреба у самоствердженні, збереженні високої самооцінки та створенні позитивного враження про себе в інших людей. Саме через це, якими б жорстокими не були засоби боротьби героя, що прагне помститися, вони не викликають осуду юних глядачів. У свідомості дитини відбувається протиприродне поєднання справедливості і жорстокості. Діти використовують у своїй уяві лише те, що пропонують їм дорослі. Вони ніби «приміряють» на себе вчинки дорослих. Безконтрольний багатогодинний перегляд дітьми телепередач призводить до того, що навколишній світ сприймається ними як підступний, загрозливий. У свою чергу, таке світосприймання породжує, як показали дослідження, тривожні очікування дітей щодо оточуючих, постійний неспокій з приводу ймовірних небезпек. Досліджуючи за допомогою проективних тестів внутрішній світ дитини (6—11 років), психологи виявили, що чимало з них бояться бути вкраденими, переживають, що у вікно можуть влізти злодії, побоюються в самоті залишатися в темній кімнаті, оскільки вірять в існування привидів. Після кількагодинного перебування біля телевізора діти погано сплять, уночі прокидаються, їм сняться страшні сни. І в більшості снів, як розповідали малюки, їх хотіли впіймати привиди, які довго гналися за ними.
Ще один наслідок надмірного захоплення телебачення — установка на пасивне сприйняття світу — байдужість та бездіяльність. «Завдяки» ТБ формується особистість з низькою трудовою активністю і творчим потенціалом «телеінваліда», як кажуть закордонні психологи та соціологи. За їхніми дослідженнями, понад 40% з 20 мільйонів безробітних Європи — це «телеінваліди». Ті ж юнаки та дівчата, що нормально живуть і працюють, у дитинстві дивилися телевізор не більше ніж годину на тиждень, а деякі зростали зовсім без телевізора. Більш-менш задовільно пристосовувалися до життя ті, хто у дитинстві спілкувався з телевізором не більше ніж півгодини на день. За оцінками експертів, 10 годин телесеансів на тиждень знижують творчий потенціал на чверть. Дві години спілкування з телевізором на день призводять до втрати половини творчого потенціалу. Людина може позбавитися соціальної активності на 90%, якщо у дошкільному віці дивилася телевізор більше 3 годин на день.
Психологи встановили, що краще, щоб дитина до 4 років (основний період дозрівання структур мозку) не дивилася телевізор взагалі. Після 6 років спілкування з телевізором не повинно перебільшувати 1 години на тиждень; після 10 років — 2-3 години на тиждень. Після 16 років обмеження можна знімати — дитина стала дорослою. Якщо робити якісь висновки щодо впливу телебачення на розвиток дитини, то, на жаль, треба зазначити, що вони невтішні.
За дослідженням В. Гьобель, М. Гльокнер (Швейцарія), дітей, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, відрізняє те, що вони набувають певних вад у психічному розвитку. Вони міркують швидкими та готовими асоціаціями, у спілкуванні з людьми не відчувають дистанції, почуття їхні примітивні, а поведінка має тенденцію до безцеремонності.
