Журналіст російської газети «Коммерсант» був жорстоко побитий у ніч на 6 листопада 2010 року біля свого будинку.
Злочин, сліди якого ведуть до близьких до влади кіл, виявився тестом для російської політичної системи, який вона не склала.
Водночас «справа Кашина» породила спонтанну й небачену за останні десять років в Росії солідарність журналістів. Акція протесту пройшла й під посольством РФ у Києві.
«Українська правда» (www. pravda.com.ua) поспілкувалася з Олегом Кашиним під час заходів Всесвітнього дня свободи слова, які в травні відбулися у Вашингтоні та Нью-Йорку.
...У 2005 році голова Федерального агентства в справах молоді Росії Василь Якеменко створив рух «Наші», Кремль злякався повторення в Росії українського Майдану, і для протидії їм потрібний був масовий молодіжний рух. «Наші» виросли з руху «Идущие вместе», своєрідного Путін-югенда. До того, як стати «Нашими», вони відрізнилися цькуванням письменника Сорокіна. Насправді він немасовий. Ми бачимо гігантські багатолюдні мітинги з їхньою участю. Але це просто школярі й студенти з Підмосков’я, яких звозять на автобусах до Москви. Ще за часів «Идущих вместе» Якеменко став залучати до свого руху представників найагресивніших бригад футбольних фанатів, перш за все — московського «Спартака». Футбольних фанатів зараз часто використовують для вирішення бізнес-конфліктів. Існує ринок людей із бейсбольними битами.
— Рух «Наші» не є молодіжним крилом «Єдиної Росії»?
— Ні, хоча багато хто їх плутає. В «Єдиної Росії» є свій молодіжний рух під назвою «Молода гвардія», на чолі якого — колишній прес-секретар Борис Гризлов. Складається він із молодих кар’єристів, які з 20 років хочуть носити краватку й піджак.
Наскільки я знаю, дуже багато представників крупного бізнесу вимушені давати руху «Наші» гроші.
Банкір Юрій Ковальчук — це голова банку під назвою «Росія». Сьогодні він вважається найбільш близьким до Путіна фінансистом... Так от, Ковальчук останнім часом почав скуповувати крупні медіа. Я не вважаю, що це йому особисто цікаво, і впевнений, що це пов’язано з виборами. Віднедавна він володіє приватним пакетом «1 каналу», який він викупив у структур Абрамовича. Ще він володіє порталом LifeNews.ru. Також Ковальчук нещодавно купив і змінив менеджмент у газеті «Известия». Ще він володіє телеканалом RENTV. І начебто недавно писали, що чи то почалися, чи то вже закінчилися переговори щодо купівлі телеканалу СТС... Виходить гігантська медіа-імперія, якою володіє людина з нізвідки. Таких людей багато. Мерія Петербурга реально єдине кадрове джерело для вищої влади. Настільки, що навіть Володимир Чуров, який на ялинках у мерії Петербурга грав Діда Мороза, у результаті став головою російського Центрвиборчкому. Про його відданість особисто Володимиру Путіну вже ходять легенди.
Досвід Ходорковського настільки налякав старих олігархів, що вони не грають ролі в політиці. Це було б порушенням якоїсь внутрішньої конвенції. Так, ти можеш купувати які хочеш яхти, заводи, активи, але не втручайся в політику й не посилай своїх людей у Держдуму. Сьогодні найбільшими олігархами, за великим рахунком, є топ-менеджери держкомпаній. А самі держкомпанії, по суті, — приватні.
Головна зовнішня загроза для всіх багатих російських людей — це те, що їх не пускатимуть за кордон. У них там рахунки, у них там діти, нерухомість, у них там життя! Тому представники еліти життєво зацікавлені в тому, щоб із західним світом у них були хороші відносини. Адже відпочивати в Сочі й на Байкалі вони не хочуть.
— Куди рухається сьогоднішня Росія? Що це за країна?
— Чим більше я про це розмірковую, тим менше залишається альтернатив версії про розпад Росії. Тому що імперії розпадаються, а Росія — недорозпалась. Як в одній країні можуть уживатися мусульманські регіони буквально з шаріатом, де є денні й нічні губернатори... Тобто офіційна влада й люди, які контролюють місто вночі. Десь це ваххабіти, десь — бандити. Перш за все, це Дагестан, Інгушетія.
Інші, але такого ж тренду настрою є на Далекому Сході.
Таких точок напруги багато — десь сильніше, десь слабше. Але, гадаю, за будь-якої невеликої політичної кризи конструкція не витримає і почнеться рух розпаду. На Сахаліні люди, що животіють в убогості, замислюються про те, «чому ми віддаємо гроші Москві?»
Є лише міф про те, що росіяни — нація соборності. Ні, в нас якраз більш індивідуалістичні люди, ніж у Європі або Америці. Наприклад, ми не знаємо, як звуть наших сусідів на нашому поверсі.
Ще одна особливість Росії — значний розкол поколінь. Навіть на рівні товарів вжитку на деяких людей діє реклама на кшталт «радянська якість», «смак, знайомий з дитинства», а на інших — англомовні етикетки.
Взагалі, зараз в Росії немає нічого в масовій культурі, що належало б усім людям. Раніше який-небудь фільм Ельдара Рязанова дивилася вся країна. Зараз немає такого загальнонаціонального продукту.
Цей вислів — failed state, не дивлячись на монолітність, що здається, або силу, Росії сповна відповідає. Російська держава реально не може впоратися із своїми функціями — взагалі ні з якими!
Бідолашного Лужкова знімали 20 років. А якогось губернатора Дарькіна на Далекому Сході Кремль не зможе зняти ніколи. Будь-яка велика відставка регіонального лідера більше схожа на спецоперацію — хоча формально президент має право їх знімати. Так було з Шаймієвим у Татарстані, з Рахимовим у Башкирії.
Кремль не такий всесильний, як здається. Просто його підпирають силовики, граючи в свою гру. Підпирають регіональні лідери, граючи в свою. А насправді, гойдни конструкцію — вона впаде, і ніхто про це не жалкуватиме.
У нас є типова уява, що «Україна — це дуже неоднорідна держава, і як було б кльово, якби вона розкололася, і схід пішов би до Росії, а захід — куди хоче». Але, мені здається, Росія набагато більше схильна до розколів, ніж Україна. Україна як нація відбулася. Львів, Одеса, Харків — це одна країна.
Якщо брати мій випадок, то не було жодного журналістського розслідування щодо моєї історії. Жоден амбітний репортер не взяв, не пішов би сам розслідувати те, що сталося. Просто немає такого рефлексу в людей.
Деякі журналісти в Росії називають себе розслідувачами. Насправді в них є друзі в ФСБ і в міліції, які їм зливають матеріали. Це не розслідування, це компроматна журналістика. Дуже розвинена паркетна журналістика, коли ти більше залежиш від прес-служби якогось відомства, про яке він пише, ніж від свого головного редактора. Тому ти — піарщик.
Російська журналістика перебуває в кризі, і низька її якість — це наслідок пригнічення свободи на початку
2000-х. Але, я вважаю, якби зараз зникли ідеологічні департаменти Кремля і почалася тотальна свобода, ніякого розквіту б не відбулося. Тому що просто немає кадрів.
Молодь, яка приходить у професію, вже із самого початку впевнена, що треба працювати так, як працює «Российская газета» або газета «Известия». В кінці 80-х, коли створювався «Комерсант», туди не брали журналістів із досвідом роботи в радянських газетах. Я гадаю, рано чи пізно не братимуть на роботу журналістів із досвідом роботи в нульові роки.
Я сам родом з Калінінграда. За допомогою інтернету там зібрали мітинг з 10 тисяч осіб, через що потім губернатор пішов у відставку. Тому інтернет вже працює. Навіть не блогосфера, а «вКонтакте», там гігантські групи, по сотні тисяч осіб. Якраз недавно з’явилися групи на підтримку Путіна, Медведєва. На мою думку, «вКонтакте» теж активно використовуватиметься як платформа на виборах.
