Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Осмислення як запорука катарсису

23 червня, 2006 - 00:00

Будь-яка трагедія (навіть така страшна, як Друга світова війна) неминуче проходить у людській свідомості шлях від нестерпного болю (емоційний простір) до висновків, інтелектуальних та етичних уроків (аналітичний простір). І документальне кіно — звісно, найкращі його зразки — більш ніж переконливо доводить нам ту істину, що катарсис («зняття» трагедії й наступне духовне очищення) наступає тоді, коли трагедію осмислено, коли Історія та Час показують нам її дійсні масштаби, витоки й причини.

Документальний телесеріал «Зворотний бік війни» (режисер Дмитро Плешков, автор сценарію i ведучий Валерій Тетерятник, консультант-історик Владислав Гриневич), повторно показаний цими днями ТРК «Ера» — прем’єра відбулась 2005 року — є непересічним явищем в українському (такому, на жаль, кволому!) інформаційному просторі й заслуговує, очевидно, на докладну й серйозну розмову. Зараз же хотілось би, бодай коротко, зазначити головне.

Фільм складається з кількох частин («Версальська вибухівка», «Переділ Європи», «Катастрофа 41-го»), пов’язаних між собою певною ідейною, тематичною та концептуальною єдністю. Концептуальний підхід авторів серіалу був таким: дати глядачеві аналіз подій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн у широкому контексті світової історії ХХ століття, намагаючись при цьому обґрунтувати відповідь на такі найважливіші запитання: хто винен у розпалюванні війни? Чому радянські війська зазнали таких катастрофічних поразок улітку 41-го?

Відповідь, як показують творці стрічки, в одному: в терористичній природі сталінського режиму, який вів нещадну війну проти власного народу (одна лише цифра: 8 мільйонів радянських громадян 1940 року перебували в концтаборах, 3 мільйони — під слідством!). Окрема тема — розмах репресій у Західній Україні 1939—1941 років; до того ж ці репресії, депортації, знищення невинних здійснювали так звані керівні органи, які складалися з вихідців із Східної України та Росії, які не знали місцевих традицій, навіть більше — зневажали (70% мали лише початкову освіту...).

Чи варто ж дивуватись ненависті галичан до «совєтов»? Це показано в серіалі більше ніж переконливо! Але, на жаль, не дається у фільмі відповідь на «просте» (й головне!) запитання: чому ж український народ, затиснутий у лещата між двома тоталітарними режимами, переміг ворога? Завдяки чому? Натомість занадто, мабуть, уваги приділено таким проблемам: чи не готував Сталін «зустрічний», «випереджальний» наступ на Гітлера 1941-го? Яким було співвідношення сил?

1948 року Ернест Хемінгуей, який пройшов дві світові війни, писав про те, що свідомих паліїв війни треба ставити до стінки, коли треба, й без суду. Ось про що думається передовсім після перегляду фільму.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: