А все таки Її не існує! Ні, звичайно, вона має свою армію і флот з одним підводним іржавим човном, власну грошову одиницю, прем’єра, президента, 450 депутатів, державний кордон, прапор, гімн…. І всупереч цьому: Її не існує. Є такий собі уламок, не більше, колишнього Союзу. Бо в нову епоху, як показали п’ять загальнонаціональних телеканалів, Україна нічого свого не принесла. А в новий рік входила виключно з радянськими «кінами», піснями і танцями союзних часів, московськими «тіпа» розважальними програмами, з притягнутими за вуха посмішками і за язики — усмішками про безталанних хохлів, російськими акторами-ведучими (деякі з них «світилися» на кількох ТБ-каналах одночасно: Ненька, мабуть, своїх митців так і не виплекала), з північно-ординськими зірками естради. Куди не тикни, звідусіль долинала виключно «рідна» мова. Уся українська (за територіальною ознакою) телевізія немовби злилася в єдиному пориві, щоб зайвий раз довести: ніякої України у другому тисячолітті не було, а в третьому — не буде, все це історична, і крім того невдала, байка. Не Новий рік, а суцільна «Особливість синдрому національного імунодефіциту (СНД)». Виняток склав хіба що Перший національний, якому сам бог (і закон) велів «волати» українською мовою (діалект такий, хто не знає). Яка нудь! Не радісне свято, а похорони. Про смаки, відомо, не сперечаються, але початок року, тим більше — тисячоліття, уявляється як певний набір, нехай і умовних, але веселощів, а не піснеспівів за упокій совкового типу.
Хто не згоден, з тим можу посперечатися. Нумо, поклавши руку на серце, пригадайте хмільну новорічну ніч: хильнувши сто грамів горілочки, ми співаємо «старые песни о главном», зітхаємо за «старими, добрими часами», дивимося старі і вже нові російські фільми, зняті так, щоб усім своїм єством, кожним кадром, вселяти ностальгію, якщо не за збройними силами СРСР (де служила переважна більшість зрілого чоловічого населення України), то за тим безтурботним і бездумним життям, у якому ми неначебто жили. Від української багатовікової (ги-ги!) історії в наступне «Золоте Тисячоліття» ми беремо з собою тільки «сало», бо навіть горілка на столі у нас «русская», а шампанське — «советское». І… народець-то ми, як не крути, переважно ще той, совковий. А мову малоросійську, слiд визнати, взагалі час виводити з ужитку — тільки казенним марнотратством займаємося з нав’язаною нам націоналістами двомовністю. Та кому воно треба!
За весь нічний ефір пригадується лише один виняток, такий, щоб і сучасно виглядало, і по-українськи: пісенька від «Танка на майдані Конго», виконана в ефірі «Нового каналу». Але це прозвучало швидше як «прикра недоречність» новорічної ночі. Ага, і ще: нагадуванням про існування якихось горезвісних Заходу і Європи, куди Україна немовби рухається і рветься, послужила трансляція церемонії нагородження «MTV Awards», така собі віддушина в сучасний світ. Я вже промовчу про те, як якісно і зі смаком організоване це шоу: виключно живий, не дивлячись на титули і особи, звук, позбавлене дешевого кічу освітлення, повна відсутність безглуздого офіціозу. Але це так, показали в порядку демократії.
А взагалі-то, товариші, з Новим вас, Радянським роком!
