Раніше трансляції богослужінь у різних соцмережах та ЗМІ були зручними переважно для тих людей, які фізично не можуть прийти на Літургію, або користувалися попитом серед української діаспори... А тепер під час карантину — це чудова нагода для вірян підтримувати зв’язок з Богом та духовною свободою. А для осіб, які віддалилися від Всевишнього, знову «познайомитися» з Ним ближче, відкрити Його для себе по-новому.
Христина СТЕБЕЛЬСЬКА — менеджерка центральної редакції Дирекції телебачення НСТУ — майже 20 років «опікується» трансляціями богослужінь. Вона запевняє, що «роль коментатора — це відповідальність, бо під час Служби Божої людина має черпати знання та мотивацію і навіть відповідальне, критичне мислення».
Тож про значення правильної тональності й супровід Літургій під час трансляцій у медіа, а також як можна «достукатися» до свідомості людей — у нашій розмові з заслуженим працівником культури і народною артисткою України, авторкою, ведучою, громадською діячкою Христиною СТЕБЕЛЬСЬКОЮ.
«ЗНАТИ, ЩО ЛЮДИНІ «БОЛИТЬ», ЧОГО ЇЙ ТРЕБА НАВЧИТИСЯ»
— Пані Христино, ви часто вели, коментували святкові трансляції богослужінь. На ваш погляд, у чому полягає важливість правильної тональності і супроводу Літургій?
— Під час трансляції я бачу очі та переживання в кадрі. Є відповідний контекст життя та історія свята. І досвід дає розуміння, в якій тональності вести діалог з авдиторією. Богослужіння має стільки символів і метафор, що супровід має: спрямувати, дати відчуття і красиві переживання. Правильна тональність — це знати, що людині «болить», чого їй треба навчитися, і пояснити це максимально виразною та приємно.
Найперше — розуміння, як Бог діє у житті через духовну практику, зокрема через молитву, богослужіння, причастя, гідну поведінку, милосердя для інших... Віруюча людина розвиває в собі свідомість, а не ідеологію і шукає, хто вона насправді.
Друге — пояснити, чому унікальні обряди відгукуються в душах багатьох? Чому це потужна навігаційна система? Чому віра «жива»?
Третє — не повчати, а все богословське пояснити простими словами. Це завжди сучасний діалог, який має надихати, тому я люблю оптимізм Літургій. Не забуваємо в якому історичному моменті відбувається богослужіння, і який прекрасний храм створили люди. Після завершення трансляції має бути світло. Хочеться жити! А з боку людини треба лиш старання, тож якраз їх коментатор заохочує.
«ТРАНСЛЯЦІЇ БОГОСЛУЖІНЬ ВІДКРИЛИ ДЛЯ НАС, ЯКУ ВИЩУ МІСІЮ МОЖЕ ВИКОНУВАТИ ІНТЕРНЕТ І ТЕЛЕБАЧЕННЯ»
— Як ви оцінюєте трансляції богослужінь, які тепер відбуваються у святкові дні?
— Дуже люблю думку сучасного філософа Володимира Єрмоленка:
«... Що більше тупості навколо, то більше я за розум».
Трансляції богослужінь відкрили для нас, яку вищу місію може виконувати Інтернет і телебачення. У критичний момент не тільки коронавірусу, а й бездуховності, вони підсилили духовну зрілість. І показали, яку нову форму діалогу може запропонувати Церква людині, як вона приймає виклики, наскільки вона відкрита. І Церква вправно цим скористалася. Я думаю, що значно краще мати доступ до богослужінь різних Церков, аніж не мати їх взагалі. Люди біля телевізора чи радіо перетворилася на маленький храм. І світ розвернувся! Мовлення повернуло собі благородне призначення!
Звичайно, трансляції не замінять живої Церкви з її енергією і частотою. Людям важливо повертатися до місця, де попри свої регалії і посади, вони торкаються тиші намолених ікон, причащаються. Фізично легше переступити поріг храму і відчути діалог із Богом, легше пробачити ближнього і полюбити себе. Проте релігійні трансляції, це дещо глибше, ніж звичайні програми. Їх не дивляться, щоб дивитися. Люди мають причину, ЧОМУ бути частиною соборного дійства. Їм потрібно відчувати, що до когось належать, навіть якщо багато прихованого чи невідомого... Тут мозок підказує: де шукати опори, захисту, натхнення? Як позбутися того, що принижує? Кожен звертається до віри з дуже особистими потребами, особливо, коли в душі порожнеча.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
— А як за таких обставин можна достукатися до людей, які, мабуть, віддалилися від Бога?
— Певно, що серед глядачів є ті, які не вірять в Бога. Якраз релігійні трансляції розширюють контакт з невідомим. Абсолютно без примусу їх дивиться авдиторія, яка не ходить до церкви, але цінує добро і робить добро сама. Вони задумуються над якістю свого життя у спільноті. Вони не розуміють церковних обрядів, але задумуються, чому їхнє життя «ніяке». Їм подобається, що їх місце проживання має свою унікальність — красивий храм.
Людина може не до кінця розуміти тему Бога, але шукати його в собі, в природі, книгах... Навіть словосполучення «божественний зв’язок» українською звучить прекрасно, правда? Завжди пам’ятатиму слова філософа Хорхе Анхеля Лівраги: «...Люди повинні вміти молитися і вміти помирати», окрім інших життєвих дій. Як мудро!
Можливо, саме через трансляції дехто відкрив у собі нове і поборов страх увійти до Церкви. І не одна сім’я прийшла до сповіді. А декого чудові церковні піснеспіви надихнули. Навіть любителі усамітнення в один момент зрозуміли — як добре долучитися до спільноти. Відчути підтримку, свою ідентичність. І дух людини помножується, коли вона молиться разом з іншими. Така молитва вважається сильнішою.
Отож, ми дали людям більше вибору, більше переосмислення! Побороли ізоляцію та звели разом більше людей. Розширили сферу функцій Церкви, яка... є для українців авторитетним інститутом, бо є центром соціальної активності їх громад.
«ПОТРІБНО ВМІТИ ЗАПРОСИТИ ЛЮДИНУ ДО ХРАМУ, ЗАЦІКАВИТИ Й НАДИХНУТИ НА ВХОДЖЕННЯ»
— На вашу думку, яка роль коментатора під час трансляцій богослужінь?
— Треба вміти запросити до храму, зацікавити й надихнути на входження. На початках мого коментування я мала суперечки із отцями, які коментували так, ніби біля екранів сидять тільки монахині та монахи. Я боролася за краплю просвіти щодо історії та філософії свята. Бо людина шукає мету життя далі, їй треба подати зрозумілі історії, щоб складне в канонах богослужіння її не відштовхнуло.
Коментатор має розуміти, що кожен біля екрана чи приймача має свою неповторну ситуацію. Там завжди є трохи нашого, загального. Але наближення до молитви — це дуже особисте. Людині треба дати більше часу для роздумів, звички усамітнення. Кому обряд незрозумілий, коментатор влучно подає важливе, дещо випереджає церковні ритуали. Пам’ятаємо — Бог провадить, а всі інші тільки підказують знаки. Всередині людини має щось підтримати розсудливість і далекоглядність.
Перед етером завжди розумієш, що Літургія дасть відповіді на проблеми часу, тому важливий допитливий, гострий розум коментатора, ... постійний аналіз інформації та вибір потрібних даних. Треба шукати те, що найбільше відповідає відчуттям людей саме зараз. Цьому допомагають актуальні події, особисте спілкування з отцями, проповіді Глав Церков, коментарі авдиторії і влучні персональні історії, бо так ми синхронізуємося.
Роль коментатора — це відповідальність, бо під час Служби Божої людина має черпати знання і мотивацію і навіть відповідальне, критичне мислення. Молитва — це правда, що дуже тісно пов’язано з цінністю людини, а її не можна відкладати на завтра. І все, що заважає приймати мудрі рішення, треба долати зараз. ...І коментар завжди доречний перед моментами... зосередження, щоб людина почула відповіді на свої запитання. Тому осмислення себе навіть біля екрана завжди потрібне. Така людина в себе вірить!
«Я ОПІКУВАЛАСЯ ТРАНСЛЯЦІЯМИ МАЙЖЕ 20 РОКІВ, ТОЖ ЗНАЮ, ЩО ОЗНАЧАЄ ТИША ДУХОВНОЇ ПРАКТИКИ»
— «Щорічні трансляції — моя сповідь душі», — якось ви зазначили. Цікаво, що ж для вас означає ця діяльність? Яке значення вона має?
— Для мене це шмат честі й життя. Я «опікувалася» трансляціями майже 20 років, коментувала трохи менше, і знаю, що означає тиша духовної практики. Я маю свою відповідь: ця робота вела мене до тої людини, якою я хотіла стати і стала. Я тепер маю внутрішній резонанс, щоб завжди бути собою.
— Як ви вважаєте, наскільки медіа адекватно чи ні висвітлюють тему релігії і духовного життя?
— Якщо спиратися на досвід Суспільного мовлення, де я працюю, то цей напрям має великий сенс. Ми розвинули традицію Українського телебачення, якій у 2022-2023 буде 30 років. Зараз ми дуже відкриті. Наші цілі відповідають цінностям. І маємо два ключові результати: за час карантину богослужіння в етері суспільних телеканалів переглянуло 7,4 млн глядачів, а на Великдень з нами були 3,9 млн авдиторії. Це віруючі люди і не дуже, але таке надихає!
Від 27 березня UA: Перший, UA: Культура, UA: Крим та онлайн-ресурси показують богослужіння й обрядові заходи у п’ятницю й вихідні, також і регіональні канали. Літургії православних та греко-католиків, меси римо-католиків, проповіді мусульман, служби євангельських християн-баптистів... Такий собі універсал чи релігійна толерантність, де кожен може знайти своє... Навіть бачити, як люди подбали про мистецтво храмів і місця спілкування з Богом, має значення. Коли очі насолоджуються, то душа може відчути щось невидиме. Але будьмо відвертими — не всі, хто молиться біля іконостаса, є зразково духовними, тому і старанний глядач біля екрана може здобути рівновагу.
До речі, українці вже шукають якість, чистоту етеру. Бо коли вдарив коронавірус, то беззмістовні «буги-вуги» відійшли в тінь. Людям потрібна внутрішня сила, зовсім інше натхнення. І ми знову підіймаємося, оновлюємося, коли вдихаємо справжнє.
Це природно, що у поширенні релігійних обрядів ми щось змінюємо, удосконалюємо, бо час вимагає бути гнучкими. І Церква тут не порушує своїх канонів, а реагує відповідно. Бо людина може молитися будь-коли і будь-де. Пів України святило паску біля телеекранів і ще ніхто не сказав, що була не смачна. Після нас будуть нові формати богослужінь. Але залишиться їх інтелект, історичні тексти, піснеспіви та чудотворні ікони. Скільки віків передають Благодатний Вогонь і він не згасає. Святий Дух провадить далі!
