Початок нового телевізійного сезону на більшості телеканалів збігається з початком нового навчального року. Чим не привід згадати про освітню й просвітницьку функцію телебачення. Ті функції, які на сучасному українському ТБ практично забуті. «День» запропонував експертам поділитися своїми думками з цього приводу. ? ЧИ МОЖУТЬ ПРИЖИТИСЯ (І В ЯКІЙ ФОРМІ) НА СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТБ ОСВІТНІ Й ПРОСВІТНИЦЬКІ ПРОГРАМИ?
Михайло КОМАРНИЦЬКИЙ, директор видавництва «Літопис»:
— Сьогодні в Україні потрібні не лише освітні програми, але й освітні канали, які, до речі, у світі часто є комерційними. Іноді кілька освітніх каналів, що існують на одному національному телебаченні, конкурують між собою, борючись за вплив на телеаудиторію та її розширення. Завдання освітніх каналів — передусім пропагувати педагогічний досвід, популяризувати найновіші навчальні методики, апробовані на практиці, а вже потім знайомити з відкриттями у різних галузях науки (наприклад, iз останнім завданням успішно справляється канал пізнавального плану Discovery). Цікаво, що у країнах, які досягли вагомих показників у освіті, надзвичайно популярні, автори науково-популярних праць з освітньої тематики. Скажімо, знаний у світі тележурналіст освітнього каналу Ґордон Драйден у співавторстві з доктором педагогіки Джаннетт Вос написали книжку «Революція в навчанні», яка стала світовим бестселером: за рік було продано десять мільйонів примірників (унікальна цифра, а особливо, якщо зважити, що це науково-популярна праця). Цього літа завдяки нашому видавництву на прилавках книгарень з’явилося й українське видання. Отож, завдання освітнього телебачення — удоступнити навчальну інформацію, що з якихось причин залишається поза досяжністю вчителя та учня. Українські освітні канали могли б виживати, рекламуючи продаж навчальних послуг та курсів, тренінгів iз бізнес-освіти та менеджменту, надаючи свій ефір для проведення інтерактивних освітніх презентацій, семінарів тощо. Впевнений, що серед каналів, усуціль наповнених «мильними операми та бойовиками», такий канал завжди знайшов би свою аудиторію серед молоді та інтелектуалів (сьогодні останні після теленовин воліють вимикати телебачення). Окрім того, освітнє ТБ могло б заповнити прогалини в так званій батьківській освіті, яка сьогодні зводиться в Україні до стендів у приймальних покоях пологових відділень, кількох науково- популярних праць (на кшталт порад Спока) чи журналів (як правило, російськомовних). Переконаний, що роль освітнього телебачення з кожним роком зростатиме. Маю на увазі щоразу більше значення самоосвіти в житті громади, яка сьогодні має бути готова до вимог, що ставить нова ера комунікації. Серед них — постійне навчання особи впродовж усього життя, поглиблення знань із різних галузей, уміння перекваліфіковуватися й здобувати новий фах. На жаль, світ, де живуть наші діти, змінюється в чотири рази швидше, ніж наші школи, які, треба віддати належне, значно повільніше реагують на нові потреби, ніж телебачення. Оcвітнє телебачення — це надзвичайно успішний проект майбутнього, який варто активно втілювати в Україні.
Іван АНДРУСЯК, письменник:
— Переконаний, що балачки на кшталт того, ніби телебачення показує саме те, що хоче бачити глядач, — не більше ніж балачки самих телевізійників (вірніше, керівництва каналів), які під цей шумок видають у ефір те, що дешевше й вигідніше їм самим. Над культурологічною, науково-популярною, освітньою програмою треба попрацювати, в неї треба вкласти ідею, душу, розуміння того, що ти робиш і навіщо воно — а якщо нема ні душі, ні ідеї, ні особистої причетності до дискурсу національної культури, тоді як? Для того, аби такого штибу програми були на нашому ТБ, потрібно лише одне — добра полiтична воля. Тоді знайдуться і автори, і гроші, і будуть рейтинги, а доти не буде нічого. Адже можуть бодай ті ж росіяни знімати розумні й цілком успішні проекти, скажімо, Сванідзе чи навіть Кожухова (попри всю відмінність стилістики, вони так чи інакше несуть цікаву й корисну інформацію — перший про історію й культурологію, другий — про світ). Хіба в нас немає фахівців, які могли би підготувати серію передач про знакові моменти української історії, літератури, культури? Хіба хтось бодай намагався «вийняти з теленебуття» і спокійно й розважливо глянути на такі постаті як Петлюра, Коновалець, Бандера, Бульба-Боровець, Хвильовий, «боротьбист» Елан Блакитний і десятки, сотні інших? Хіба не цікавою була би фахово й «без фанатизму» зроблена програма про художню й політичну неоднозначність таких класичних постатей, як, скажімо, Тичина, Бажан, Олесь Гончар?
Марія ЗУБРИЦЬКА, проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Не повинно бути жодних сумнівів у доцільності створення не лише освітніх чи просвітницьких програм, а й окремого освітнього телеканалу. Президент України Віктор Ющенко проголосив освіту загальнонаціональним пріоритетом, а це вимагає потужних інформаційних інструментів для динамічного обговорення та впровадження змін у освітній політиці. Україна чи не єдина в колі держав-сусідок досі не спромоглася на ефективне використання засобів масової інформації для пропагування своїх найкращих освітніх і наукових здобутків, винесення на публічний вимір дискусійних питань, залучення громади до діяльного, а не риторичного, діалогу з владою. Телебачення власне й покликане руйнувати бар’єри між владою та суспільством. Наведу один промовистий факт, який мав би спонукати державних діячів до прийняття важливого політичного рішення про відкриття освітнього каналу — зрештою ці ідеї вже звучали в передвиборній кампанії Віктора Ющенка й у його програмі. Сьогодні в Україні очевидний брак підручників та посібників нового покоління, шкільні бібліотеки, зокрема сільські, нагадують музей законсервованої в часі радянської системи книгорозповсюдження, комп’ютерна грамотність учителів у середньому по Україні складає двадцять два відсотки. Для третього тисячоліття, епохи високих інформаційних технологій — це вкрай драматична картина. До цього долучилися ще два чинники, які вимагають потужної інформаційної кампанії — приєднання України до Болонського процесу та декларація про запровадження з наступного року єдиного порядку тестування при вступі до вищих навчальних закладів. Навіть найбідніші держави світу прагнули при запровадженні будь-яких широких освітніх реформ використати радіо і телебачення для інформування, обговорення і широкого публічного доступу до нових знань.
На мою думку, новий навчально- освітній телеканал повинен бути загальнодоступним і розрахованим на якнайширшу глядацьку аудиторію різних вікових груп та різного соціального походження. Цей телеканал мав би як і в усьому світі виконувати освітню, власне навчально-методичну, виховну й розважально-відпочинкову (вікторини, конкурси, фільми для школярів і студентів) функції. При цьому канал не замінює вчителя, а збагачує педагогічну та академічну спільноту великим об’ємом додаткового матеріалу, який можна використовувати як у навчальний, так і позанавчальний час. Структуру цього каналу відповідно варто будувати, засновуючись саме на цих функціях. Зрештою, світовий досвід, і зокрема, досвід наших сусідів такий великий і різноманітний, що можна легко адаптувати для нашого загальноукраїнського освітнього каналу різні добірно укладені власні версії телепрограм та телепередач, що вже й роблять успішно всі вітчизняні телеканали з різними розважальними програмами.
