Прикра історія, що трапилась із нашим північно-східним сусідом у ніч із 8 на 9 листопада, не лише викликає щире співчуття, а й змушує звернути увагу на деякі нюанси висвітлення цієї події засобами масової інформації.
Мова йде про невдалу спробу запуску на один із супутників Марса автоматичної міжпланетної станції (АМС) «Фобос-Ґрунт», яка через відмову маршового двигуна не змогла вийти з опорної орбіти на гіперболічну траєкторію відльоту, що призвело до краху місії вартістю 5 млрд рублів та створило загрозу, пов’язану з майбутнім падінням уламків на Землю (за останніми даними — січень 2012).
Драматизму ситуації додає ще й та обставина, що після невдалого запуску у 1996 році апарата «Марс-96» запуск АМС «Фобос-Ґрунт» був першою за останні 15 років амбітною спробою Російської Федерації здійснити міжпланетну дослідницьку місію та відновити реноме провідної космічної держави.
Природно, що як успішний запуск ракети-носія «Зеніт-2SБ», так і подальше безпорадне борсання на орбіті міжпланетної станції привернули до себе значну увагу світових ЗМІ. Оскільки російські медіа, як відомо, «аршином общим не измерить», не відзначитись при цьому вони не могли.
Приміром, деякі з них у своїх повідомленнях примудрилися взагалі нічого не згадати про ракету-носій. Так, ніби АМС вийшла на опорну орбіту самотужки. Зокрема, газета «Взгляд» написала: «Російська станція стартувала до Марса з Байконуру». Кожен, хто має хоч найменше уявлення про космічні польоти, розуміє, що з космодрому стартувала ракета-носій, а станція, у свою чергу, могла б стартувати лише після її виходу на траєкторію відльоту.
Переважна більшість впливових тамтешніх ЗМІ, інформаційних агентств та Інтернет-видань, зокрема, НТВ, Первый канал, РБК, Росбалт, «Ведомости», Gazeta.ru, Vesti.ru, Newsru.com, наголошуючи на державній належності станції, не удостоїли такої ж честі ракету-носій. Виняток склала хіба що «Комсомольская правда», яка у статті О. Мілкуса назвала ракету українсько-російською.
Причину такого небажання зайвий раз згадувати, що ракета «Зеніт-2SБ» є українською, можна зрозуміти, якщо звернути увагу на деякі висловлювання з публікацій. От хоча б із повідомлення НТВ: «Стартові двигуни ракети-носія «Зеніт», яка й виводила «Фобос-Ґрунт» на орбіту, спрацювали бездоганно». Навіть за такого законспірованого подання інформації російський Інтернет-простір сьогодні переповнений коментарями на кшталт допису користувача Astcher: «Надо честно признать, что Россия — страна третьего мира, погрязшая в коррупции и растерявшая все свои достижения. Не надо замахиваться на серьезные проекты, пока страна не станет пригодна для жизни...» («Фобос-Грунт» тянет к земле», Gazeta.ru, 10.11.11).
Тому неважко уявити, якою була б реакція російської громадськості і якими нестерпними були б душевні муки наших сусідів, якби місцеві ЗМІ повідомляли, приміром, що українська або навіть українсько-російська ракета успішно вивела російську міжпланетну станцію на орбіту, але остання через несправність не змогла виконати свого завдання. Приблизно так, як це зробило відоме своєю безпосередністю українське інтернет-видання «Обком», назвавши свій матеріал: «Як тільки українська ракета залишила без нагляду російський марсоліт, той відразу ж почав барахлити».
Але якщо з приналежністю носія все більш-менш ясно — українські ЗМІ називають його українським, а російські — лише в найкращому для нас випадку українсько-російським, — то виникає нове запитання. Щодо зонда.
В усіх без винятку повідомленнях він називається російським. Проте «Российская газета» при цьому наголошує: «У створення наукової апаратури («Фобос-Ґрунт». — Авт.) зробили внесок учені з Китаю, Німеччини, Італії, Франції, України, Швеції, Швейцарії та Польщі».
А «Независимая газета» у статті Н. Дорожкіна «Фобос, грунт и обратно» наводить слова заслуженого конструктора Росії, лауреата Премії Уряду РФ А. Бутилкіна, який зазначає, що у створенні станції брали участь «...наукові організації Європейського космічного агентства, Китаю, Німеччини, Франції, Швейцарії. Плазмово-пилові прилади також створювались за участю України, Німеччини, Франції, Швеції ...»
Більшість російських ЗМІ у своїх публікаціях зазначає, що зонд відправлено у космос Росією. У той же час УНІАН поширює інформацію, надану агентству Роскосмосом: «9 листопада о 00.16 мск зі стартового комплексу майданчика 45 космодрому Байконур стартовими розрахунками підприємств ракетно-космічної галузі Росії та України проведено пуск ракети космічного призначення «Зеніт-2SБ», призначеної для виведення на орбіту російської автоматичної станції (АМС) «Фобос-Грунт».
Крім того, агентство Росбалт у матеріалі від 09.11.11 повідомило: «Наприкінці жовтня 2010 року Україна й РФ домовились, що управління російською дослідницькою космічною станцією «Фобос-Ґрунт» буде здійснюватись із євпаторійського центру». Для цього, за словами Голови Державного космічного агентства України Ю.Алексєєва, Україна й Росія надали однакові грошові суми для відновлення телескопа РТ-70, який відтепер відповідає всім світовим стандартам.
Тобто Україна заслуговувала принаймні на те, щоб її участь у проекті була згадана. Проте цього не сталося.
Натомість, як тільки трапиться аварія чи катастрофа з російським літаком або ракетою, наші стратегічні партнери завжди шукають українську «невістку», намагаючись довести, що причиною негараздів є не власні конструкторські помилки, виробничий брак, розведений водою гас чи надмірний рівень алкоголю в крові членів екіпажу, а саме неякісна робота українських виробників техніки чи комплектуючих. У таких випадках медіа сусідньої країни навіть попри відсутність офіційних висновків не впускають найменшої можливості нагадати, що ймовірною причиною аварії чи катастрофи є саме українські виробники. Й така ситуація добре знайома «Хартрону», «Антонову», «Південмашу»...
Для чого взагалі ця розмова? Адже привід на перший погляд малопомітний і дріб’язковий, та й сіль на рану головному партнеру нашого Державного космічного агентства сипати хочеться менш за все. Але річ у тім, що випадок із невдалим запуском «Фобос-Ґрунт» відображає тенденцію, яка є постійним супутником українсько-російської співпраці.
По-перше, варто лише російській стороні поставити для українського виробу хоча б болти — і він називається вже, як мінімум, українсько-російським. У той же час наявність значного відсотка українських виробів при комплектації продукції російського авіаційного і космічного комплексів аж ніяк не знаходить відображення у їхніх назвах. Такий спосіб поділу спільної слави дещо нагадує практику радянських часів, коли рятували світ від коричневої чуми й першими летіли в космос «русские», а влаштовували голодомори й розстрілювали Прагу та Будапешт вже «советские».
І, по-друге, росіянам з давніх пір звично і приємно пов’язувати образ України із салом, гопаком і шароварами. Тому космічна тематика в цю пасторальну картинку якось не вписується. І зовсім вже кепсько стає, коли трапляється нагода на практиці порівняти якість і надійність космічної техніки обох країн.
