У павільйоні каналу «1+1» під час зйомок передачі «Найрозумніша дитина» панувала піднесена атмосфера. Щаслива усмішка сяяла на обличчі ведучої Тіни Канделакі. Крокуючи упевненою ходою переможця і бадьоро помахуючи рацією, віддавала розпорядження своїй команді режисер проекту Ірина Іонова… Лише генеральний продюсер каналу «1+1» Володимир Оселедчик продовжував працювати за пультом управління і був зосереджений настільки, що до нього, здавалося, не підступитися. Але коли він все ж знайшов час для розмови, можна було помітити, що і його очі випромінюють радість.
— Володимире Давидовичу, що ви відчували у момент перемоги?
— Серцебиття. Коли під час оголошення номінацій розпочалося голосування, чесно кажучи, не думав, що буду так хвилюватися…
Це приємно і почесно. Адже «ТЕФІ» для мене стоїть дуже близько до призів найбільших світових кінофестивалів. У Росії велика кіно- і телеіндустрія, і треба визнати цю реальність — це величезний і могутній організм. Тон там задають професійні, шановані люди. Коли дивишся на тих, що сидять у журі, то думаєш, що реальна оцінка цих людей — дійсно найпочесніший приз.
— А ви вірили у те, що програма «Найрозумніша дитина» отримає приз?
— Вірив. «Найрозумніша» у номінації дитячих передач стоїть осторонь. Тому що є багато програм для дітей, які є ігровими, розважальними, захоплюючими, веселими, розповідають казки, але я не знаю аналога «Найрозумнішій» у плані соціальної значущості. Програма надзвичайно позитивна навіть у самому процесі виробництва. Чотири години запису — це чотири години реально позитивних емоцій. Коли бачиш мислячих дітей і розумієш, що для цих дітей інтелект і знання є досить істотним моментом в їхній системі цінностей, то починаєш розуміти, що не все у нас попереду таке сумне. Найголовніше, що для нового покоління дітей стало престижним багато знати.
— Що для вас ця нагорода — гордість за визнання майстерності команди «1+1» чи радість за першу «ТЕФІ» у країні?..
— Звичайно. Тепер хто завгодно може завойовувати «ТЕФІ», але першу отримали ми, друга першою вже не стане ніколи. Гордість за визнання найвищого технічного і творчого рівня команди компанії «1+1» також присутня. Програма складна за технологією, подібного немає на сучасному телебаченні.
— Говорять, що на врученні «ТЕФІ» в залі дивувалися: мовляв, невже можуть бути такі розумні діти?
— Так. За мною сидів Дмитро Дібров і говорив: «Не може бути… Діти спеціально підготовлені». Я йому говорю — ні, Дімо, такими є сучасні діти. Програма виправдовує свою назву. Коли діти у процесі однієї гри відповідають на масу запитань із різних галузей знань, і до того ж демонструють свої знання у спеціальній категорії, — це вражає. Наприклад, на минулій грі діти змагалися у темах «Шерлок Холмс», «історія танків» і «літаки Німеччини Другої світової війни». Це специфічні знання, якими просто так володіти не можна, цим треба займатися.
— Виходить, майбутнє за інтелектом?
— Без інтелектуальних, розумних людей, які знання ставлять на перше місце, будь-яке суспільство майбутнього не матиме. Я пам’ятаю наш із Олександром Роднянським улюблений твір братів Стругацьких «Важко бути богом». У студентські роки ми змагалися у знанні цитат з нього. Там є один концептуальний діалог, — до речі, Роднянський на другому курсі ставив цей уривок, і я в ньому грав… Це філософська суперечка. Лікар Будах говорить: «Тоді зроби так, щоб люди більш за все цінили працю і знання, щоб ці знання становили єдину й головну суть людини». І дон Румата, який на кілька цивілізацій «продвинутіший» за співрозмовника, дуже точно відповідає: «Я міг би це зробити, але чи не означає це, що ми підмінимо одне людство іншим?» І ось у «Найрозумнішій дитині» ми бачимо реальне дозрівання цього нового людства.
— Ви зараз відчуваєте себе дитиною?
— Ні. Відчуваю себе дорослим, який любить дітей. Заздрю, що не було такої гри у моєму дитинстві, тому що районні олімпіади — це лише убога подоба нашої гри.
— Зараз у школах інтелектуальні ігри стають модними. Чи не думаєте ви, що програма «Найрозумніша» вплинула на це?
— Звичайно. Припускаю, що багато ігор сучасного телебачення впливають на дітей. Я знаю, що моя дитина з задоволенням грала у комп’ютерну версію «Першого мільйона» й була щаслива. Чудово! Це один із соціальних аспектів впливу телебачення. У життя втілюється деяка ігрова модель, яка стає реальною сферою діяльності вже з ініціативи самої дитини. Не ми ініціюємо, вони самі…
— А приз?
— Ми робимо дітям-переможцям спеціальні призи, але не афішуємо це особливо. «Найрозумніша» — це, передусім, боротьба за статус. Звичайно, ми даруємо подарунки, які могли б допомогти у навчанні — комп’ютери, наприклад… Дуже хочеться для фіналу знайти фонди, які надали б гранти на навчання дітей у престижних світових навчальних закладах, про які ці діти мріють. Це було б здорово! Тоді програма стала б не тільки телевізійним проектом, але і соціальним.
