Слово, яке здобуло популярність під час і після «помаранчевих» подій, яке стало прозивним як для прихильників, так і для противників нинішньої правлячої еліти, давно вийшло в народ іменами газет, сайтів і подібного. Тепер у цю «майданну сім’ю» влилася ще й телепрограма з однойменною назвою, яка виходить на «5 каналі».
Появу нового публіцистичного ток-шоу в усякому разi можна лише вітати. Тим більше — з таким ведучим. Данило Яневський тепер не лише закликає підвищувати народжуваність (бо як ще сприймати регулярні заклики кохатися, що рано чи пізно за всіма законами природи повинні принести свої плоди), він тепер втілює демократію («Демократія у цій програмі — це я!»). І все б нічого, якби, чуючи це, глядачів не доймали б смутні сумніви: десь ми це або не саме це, але щось дуже схоже, вже чули. Причому, зовсім нещодавно, зовсім поряд, при дуже схожих обставинах. А саме — у «Свободі слова», від Шустера, який частенько говорить про себе як про єдиний обмежувач цієї самої свободи слова в студії програми. Проте це не єдина схожість зі згаданим ток-шоу. У «Майдана» не той масштаб, поменше наворотів, простіша структура. Але навіть якщо хтось вважає, що форму свого ток-шоу на «П’ятому» його ініціатори просто поцупили, не варто зациклюватися на деталях. По-перше, у світі взагалі лише сім первинних сюжетів; по-друге, не раз вже виявлялося, що «копії» виходять навіть кращі й переживають своїх «прототипiв». Не всi, звичайно, відразу. Ось, наприклад, у останній програмі «Майдан», що вийшла в неділю, обговорювалося питання, якій коаліції потрібно віддати перевагу — «помаранчевій» чи «широкій». Можливо, політично дуже активну частину населення це досі цікавить. У інших телеглядачів при слові «коаліція» щелепи зводить від позіхання, бо коаліційну тему затерли і забалакали до непристойності, чим породили в народі сумніви в продуктивності не лише таких розмов, але й переговорів. Проте від чисто коаліційної говорильні персони, що беруть участь у ток- шоу, з подачі ведучого все ж таки спробували піти, звузивши обговорення до проблеми: що первинне — кадровий склад Кабміну чи програма уряду. Головний висновок програми: не має значення, що первинне, головне, щоб «це» було продуктивним. Так, у Європі все простіше: хто виграв вибори, той і формує уряд. А поговорити?
А ось у Шустера у «Свободі слова» на ICTV оголосили тему, яка дійсно хвилює широкі маси громадськості: «Чому до виборів зростають пенсії, а після — ціни?». Хоча це якраз і є зрозумілим, всіх цікавить інше — що тепер з цим усім робити? Нарешті про конфлікт центру і регіонів заговорили не з представниками партій, в тому числі й «профільної», а з мерами міст, які не лише живуть у провінції, а й щодня спілкуються з людьми, які відчувають себе піддослідними кроликами урядів, які змінюються, і намагаються викрутитися зі щоденних криз і місцевих катастроф, неминучих при прогнилих водогонах, розбитих дорогах і мізерному бюджеті. Все це і спливло під час програми. Так, мери постаралися використати доступ до ефіру максимально, зокрема і для самовиправдання, тим більше, що глядачі мали можливість споглядати ставлення представника центральної влади до представників влади місцевої. Ось, власне, і все. В іншому заспокоюватися нічим: ціни на все зростатимуть, паралельно зі зростанням цін почастішають публічні пошуки винних. Хтось зробить на життєвих проблемах регіонів політичну кар’єру, хтось використає відсутність тепла і води, щоб звалити конкурентів… Загалом, попереду буденне «палацове» життя, зі своїм етикетом і розмовами — про коаліцію і вступ до Євросоюзу, про НАТО і статус російської мови, про найважливіше, з погляду державних правителів та їхнього «двору».
До речі, ось, наприклад, в Італії на двох телеканалах транслюватимуться щотижневі новини українською мовою — за ініціативою української амбасади. Чудова новина, адже українців у Італії все більшає, і полишати цю сонячну країну вони не збираються, а інформація про Україну і про Італію їм дуже потрібна. Дивно лишень, що не знайшлося ще партії, яка б вирахувала відсоток російськомовних серед наших італійських співгромадян і не затіяла суперечку про те, якою саме мовою ці новини повинні звучати.
Взагалі нам є чого повчитися у сусідів по континенту. Ставленню до «чужих» могил, наприклад. Поляки, при всіх наших міжнаціональних складностях, у Павлокомі впорядкували український цвинтар. Про це і про те, як такі питання вирішуються в Україні, розповіли «Подробиці» («Інтер»). У нас держава самоусунулася від цієї благородної справи, а народ шанує полеглих — і своїх, і чужих. Прах загиблих знаходять випадково або за спогадами учасників, свідків боїв, поки є кому свідчити. Люди доглядають за чужими могилами з власної ініціативи, через потребу дати спокій праху загиблих. Якщо ця потреба є, все буде — нехай без шику і граніту, але гідно, по-християнському.
А в Криму, повідомили наші телеканали, масово ламають хрести. Чому? Не говорять. І в причинах «хрестоповалу» розбиратися нікому й ніколи. Не до того — в Криму знову ділять землю. Не так свою, як чужу. І сперечаються, чия вона, хто на ній свій, а хто — чужак. І сперечатимуться вічно, бо домовитися не зможуть, швидше за все, ніколи, враховуючи всі історичні обставини. Але наші ЗМІ вважають за краще згадувати про це іноді, поверхово і з приводу.
