Для телебачення, яке розраховане на мільйони, якісний гумор часто буває не «по зубах». Гумор — це складність для авторів програм і продюсерів, хороший «ерудований» гумор — це складність для середньостатистичного глядача. Загалом же ставити питання про якість гумору на телебаченні немає сенсу. Про такий критерій не йдеться вже тому, що стосовно гумору категорія якості занадто відносна. У кожного в цьому плані смаки свої. Це по-перше. А по-друге, головний тут — рейтинг. Він і є найкращим тестом на дотепність. Як раз рейтинг і вирішує — бути цьому гумору на екрані чи не бути.
Євген Петросян і Регіна Дубовицька — майже культові фігури на сучасному телебаченні. Попри їхнє російське походження, їх вважають своїми і на нашому ТБ. Якийсь глядач віддячує їм за їхній талант гомеричним сміхом, а хтось ненавидить їх. Найголовніше те, що байдужих немає. Одне з опитувань щодо гумору на телебаченні, проведене в Росії у 2006 році показало, що найпопулярніший артист комедійного жанру саме Євген Петросян (за це висловилися 35% респондентів), але він так само є лідером і антипатій (12% сказали про свою особливу неприязнь до нього).
Якщо раніше «стібатися» над «Аншлагом» і виступами Петросяна було модно, то зараз це вже просто банально. Така увага примушує думати, що Петросян і є герой нашого з вами часу. Для означення гумору на кшталт «Сміхопанорами» і «Кривого дзеркала» є навіть окреме поняття — петросянство. Зазвичай такий гумор називають «пласким» і низькопробним. «Пласкі» герої нашого часу... Дуже показовою і цікавою є статистика, яка математично свідчить проти «петросянства». За результатами того ж таки опитування, найбільш запитаною гумористичною програмою на сьогодні є «Криве дзеркало» (47%). А найчастіше цю програму називали люди, які не мають середньої освіти (56%). Коментарі тут зайві.
Зараз на українських телеканалах усе частіше з’являються гумористичні програми вітчизняного виробництва. Нещодавно на каналі ICTV стартувало шоу «Останній комік». Це — українська версія проекту американського каналу NBC Universal Television Studio Last Comic Standing. По всій Україні журі збирає тих, хто дійсно вміє жартувати. У Києві відбувається півфінал, на якому і обирають тих, хто стане учасником основної частини програми з елементами реаліті-шоу. Вони житимуть разом, їх навчатимуть жартувати, а потім відсіюватимуть тих, хто буде найменш переконливим у ролі коміка.
«День» вирішив поцікавитися у зірок від мистецтва і телебачення про якість гумору на сучасному українському ТБ.
Юрій ПОКАЛЬЧУК, письменник:
— Пристойний гумор іде з російського телебачення (наприклад, «Аншлаг»). Він не завжди найвищого класу, але все-таки там є декілька непоганих акторів-гумористів. На українському телебаченні я не бачу сьогодні жодної передачі, яка б мене зацікавила з точки зору гумору. Зараз трохи змінився на краще «Бійцівський клуб», але раніше він був просто жахливим. Коли два мужика жартують про позу «69», це що — хіба смішно? Це вульгарно. Хамство, яке іде з екрану. Значить у людей немає таланту, бо Жванецьким треба народитися. Тоді це треба замовляти тексти тим людям, які можуть це зробити на певному рівні. «Comedy club» — це не найгірший варіант. Вони все ж кращі за той самий «Бійцівський клуб». Але чому Comedy? Звідки ці англійські слова? Хіба не можна назвати програму українськими словами?
Якщо подивитися в історію українського телебачення, то можна згадати Тарапуньку і Штепселя. Це були люди геніальні, хоч працювали в непростий час. Сьогодні в Україні є непогані гумористи, але потрапити на телебачення їм дуже складно. Наше телебачення взагалі відрізняється (навіть порівняно з російським) тим, що там просто роблять гроші. Потрібно вести роботу в напрямку пошуку талантів. Є КВК, можна таланти брати звідти. А загалом — не смішно!
Сьогодні на телебаченні бракує якоїсь такої загальнонаціональної вказівки, якихось параметрів, за які переходити не можна. На початку політизація в гумористичних програмах була смішною та цікавою, але в політизації треба теж мати міру. Це правильно, що багато чого можна піднімати на сміх, але в принципі я не думаю, що в Америці хтось би підняв на сміх національний прапор. Самоповага має бути. Має бути міра. Я не кажу про якусь цензуру, але якщо ти живеш у цій країні, то трохи підсміюйся, але не так, щоб самого себе носом у «дєрьмо» окунати. Справа в тому, що у нас в Україні є така тенденція: розповідати анекдоти, де українець — ідіот і барахло. Вони приходять iз Росії. От, мовляв, зібралися американець, француз і українець, а українець — дурак. І це радісно так розказується. Самі про себе. У якій країні ви таке бачили? Це тенденція, яку потрібно присікати. Це моє побажання до всіх гумористів: припиніть принижуватися!
КУЗЬМА, музикант:
— Мені важко судити про гумор на українському телебаченні, тому що я майже не дивлюся українське телебачення. 99% iз того, що я дивлюся — це НТВ і польські канали. Хіба що, коли я буваю на гастролях, то часом потрапляю на український «Comedy Club». Він дуже слабкий порівняно з російським. «Квартал 95» у мене так само посмішки не викликає абсолютно. А всі ці «Аншлаги», «Криві дзеркала» вони всі «старпьоровські», й дуже попахують примітивізмом. Є люди, які їх дивляться, але я вважаю, що то дуже тонка професія — смішити людей і все-таки треба зважати на те, що повинні сміятися й інтелігентні люди, а не тільки, грубо кажучи, петеушники. Треба розраховувати цей продукт на більш інтелігентну аудиторію, а не бавитися в якийсь примітивізм.
Мені дуже подобається програма, яка іде по НТВ. Там Павел Воля з Динамітом вибирають гумористів iз народу. Вибір справжній і непідробний. На сцену виходять непрофесіонали і намагаються розсмішити. Дуже жорстоко розправляються з тими, хто дозволив собі займати час глядачів і не насмішити їх. Їх просто скидають. На мою думку, це якраз те, що треба. Щоб знали своє місце.
Андрій ПАРТИКА, продюсер програми «Останній комік»:
— Найважливіше — не оцінювати рівень гумору, який є сьогодні на телебаченні, а збільшити його кількість в цілому. Тому що був певний період надлому. Розвивався КВК — потім почався такий сповільнений період розвитку — частина гумористів залишилася в Москві, частина — ні з чим. Був спалах «Comedy Club» Україна, але він замкнувся на декількох людях, а інші талановиті люди не мають розвитку, їм ніде з’являтися. У шоу «Останній комік» молоді нереалізовані таланти зможуть показати себе аудиторії, яка їх прийме або відкине. Точну можу сказати, що зірки є, вони будуть і це буде смішно. У цілому в Україні дефіцит українського гумору. Життя в нашій країні не настільки веселе, і хотілося щоб телебачення це компенсувало.
Найулюбленіша програма, яка чітко ідентифікується з нашою країною, і якою можна пишатися — це «Леся+Рома», незважаючи на те, що я її продюсер. Коли знайшов цей формат, мало хто вірив в успіх, але ми його реалізували, і кращого, на мій погляд, гумористичного проекту немає. Але якщо брати інші жанри — прекрасно, що з’явився «Comedy Club». Проблемою є те, що Україна іноді повторює кроки Росії. Втім, гадаю, з часом будуть з’являтися і автентичні українські проекти.
Стовідсотково потрібен комплекс: має бути хорошим і контент жарту, і персонаж, який його озвучує. Якщо просто талановитий автор не може якісно озвучити свою роботу — це не смішно. Тільки професіонали можуть зрозуміти, що у нього десь там є талант, який міг би озвучити і розсмішити хтось інший. Просто смішний персонаж без сценарію також не може існувати. Погано знятий ідеальний жарт талановитого коміка можна вибачити, але сучасний видач розбещений, він звик до найкращого світового телевізійного продукту. Український телевізійний ринок конкурентніший, ніж польський, наприклад. Польща замкнена всередині свого ринку. Там дуже якісне телебачення, але трохи спокійніше, без фанатичної, на мій погляд, поза економікою конкуренції.
Андрій КУЛИКОВ, телеведучий:
— Гадаю, що гумор транслюється абсолютно неякісний. Це, насамперед, стосується російських проектів. Нічого нового ми там не можемо побачити і почути. На мою думку, успіх програми, її рейтинговість залежить саме від жартів. Адже якість гумору залежить насамперед не від того, хто говорить, а від того, що говорять. Якщо жарт, так би мовити, затяганий, то він вже не зацікавить глядача та слухача. На жаль, на українському телебаченні немає якісних продуктів. Більшість закуповується з Росії, а свого у нас немає. Такого просто не повинно бути. Це пояснюється великою подрібненістю ресурсів комунікації. Нам сьогодні простіше закупити іноземні програми, аніж виробляти самим.
До того ж, ні для кого не стане новиною, що жарти у нас на сьогодні переважно про політиків — це не дуже добре. Але суспільство зараз у такому стані. Народ все звіряє за політикою. І з цим нічого не поробиш.
Дмитро КУТОВИЙ, директор медіа-агентства Nostra Communication:
— Єдине, що радує мене в гуморі на українському телебаченні — це те, що люди, які називають себе гумористами, можуть багато й безболісно жартувати про політики. Із позитиву це, чесно кажучи, все. Рівень телевізійних жартів відповідає рівню телебачення, а він, у свою чергу, рівню культури в суспільстві. За 30 років українські гумористи змінилися тільки в одному — помолоділи. В іншому — все те ж саме. Для мене зразок гумористичної програми на українському ТБ — це «Епіценрт» Піховшека. Дуже смішно.
Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ, гуморист, шоумен:
— На мою думку, сьогодні на телебаченні гумористичні програми не якісні. Я до цього висновку прийшов таким чином. У нас є телевізійна премія «Телетріумф», але номінації «Краща гумористична програма» немає. Парадоксально. Наш «Вечірній квартал» брав участь у номінації «Розважальні програми» разом із «Танцями з зірками» тощо. Це абсолютно різні формати. На жаль, немає на території України своїх гумористичних програм власного виробництва. Є програми типу «Криве дзеркало», «Аншлаг», «Comedy club», які є або клонами російських, або купованими російськими проектами.
Чому в нас така ситуація? Я не вважаю, що в нас люди безглуздіші, ніж в інших країнах СНД чи закордоном. Але дуже часто міграція українських мізків відбувається в Росію. На жаль. Я гадаю, що причина і в керівництві каналів. Канали, на яких немає гумористичних програм, просто не дають розвиватися молодим. Це все реально, бо існує практика, якій багато років, коли в КВНівський час був період, де українські команди були домінантними у вищій лізі в Москві. Вони були чемпіонами — і всі розуміли, що Україна є найсильнішою школою. Потім в якийсь момент усе змінилося, бо російське телебачення стрімко розвивалося, у нього вкладалися кошти, а в українське — ні. Буквально пару років тому наше ТБ почало розвиватися. Показником стане момент, коли наші проекти йтимуть на всіх просторах СНД, коли білоруси, казахи, узбеки, латиші купуватимуть їх. А поки тільки ми купуємо. Як то кажуть: «Талановитим потрібно допомагати, бездарність прорветься сама». Також потрібно розуміти, що в Росії «найкрутіші» канали — це Перший канал чи РТР, є державними каналами. Принаймні, мають державні дотації. А в нас Перший Національний потребує на краще.
Якість гумору залежить, передусім, від внутрішнього редактора. Бо матюкатися на сцені, лаятися, весь час жартувати «нижче поясу» — це залежить не від продюсерів каналу, які пускають цей гумор на телебачення, а все-таки від тих людей, які це на сцені виконують. На жаль, наше сьогоднішнє молоде покоління зухвале. Якість гумору залежить від рівня виховання.
Гумор нічим не відрізняється від іншої літератури: драматичної, трагічної тощо. Це також література. Як то кажуть, на початку було Cлово. Спочатку потрібно написати, а потім написане вкласти у вуста людини. А професія актора полягає в тому, щоб художню літературу перетворити в естрадну. Автор і актор — це два невід’ємних компоненти. Досить вдалі тандеми, коли хтось із акторів ще й автор. Ще важливий і режисер.
Гумор дуже різний буває. Гротескний, сатиричний. І всі ці напрями завжди затребувані. Ми з вами знаємо такий жанр, який, напевно, найпопулярніший у всьому світі — це анекдот. Анекдоти повинні бути більш-менш актуальні. Нині — це політика. Люди хочуть бачити, що з ними відбувається, оцінку подій від професійних акторів, гумористів. Все таки Україна сьогодні дуже заполітизована. Гумор завжди був двигуном телевізійного процесу. Сьогодні, якщо гумористи не жартуватимуть про політиків, то увага громадян не буде звернена на деякі дуже важливі теми та вчинки.
