У середу, 16 вересня, на телеканалі ZIK старує нова щотижнева підсумкова суспільно-політична програма про діяльність народних депутатів — «Рада. 8.0». На каналі анонсують, що таких передач на ТБ ще не було: окрім колоритного західноукраїнського акценту, на сучасну політику ведучий Данило Мокрик запропонує глядачам подивитися з легким гумором, іронією та навіть сарказмом. Чим же відрізнятиметься «Рада 8.0» від передач на інших каналах та як правильно в «легкому форматі» порушувати серйозні теми — у розмові з ведучим Данилом МОКРИКОМ.
— Передусім ми відрізняємося підходом до політики та політиків, — говорить ведучий. — Ми, тобто колектив проекту, усвідомлюємо, що політика — нехай і велика, все ж політика, й тому хочемо підходити до неї «грайливо». Ми хочемо трішки змістити рамку, через яку люди звикли сприймати політику.
Наприклад, у нашій програмі буде рубрика «Інтерв’ю з дітьми». Ми записуємо запитання до народних депутатів від малих дітей, а потім включаємо ці запитання політикам і просимо їх відповісти якомога зрозумілішою для дітей мовою. При цьому діти, як вже виявилося, ставлять непрості й справді екзистенційні для держави запитання, але, якщо політик хоче, щоб його зрозуміли, він не може у відповіді відбутися штампами на зразок «загроза дефолту» чи «неоголошена гібридна війна». Тож у результаті ми змушуємо й політиків дещо вийти за звичні для них рамки.
— Смаки українських глядачів до політичних програм «виховані» проектами типу ток-шоу Шустера. Як змусити українську аудиторію серйозно сприймати політиків на екранах?
— А ніяк. Видається, що, власне, велика проблема України в тому, що люди звикли сприймати політиків надто серйозно. Це часто перетворюється в якийсь фанатизм: людина вибирає собі улюбленого політика, і не дай Боже, ти їй скажи про цього улюбленця (чи улюбленицю) криве слово — вона може просто оскаженіти. І це ж справді трапляється.
Ми якраз не хочемо прививати глядачам надто серйозного ставлення до політиків. Що ми хотіли б — це позбавити глядачів ілюзій про те, що хтось із народних депутатів достойний їхнього обожнювання і фанатизму.
— Наскільки я розумію, ідея проекту — говорити про політику легко та з гумором, навіть сарказмом. На вашу думку, як такий стиль сприйме глядач?
— Узагалі серед журналістів побутують два кардинально протилежні підходи до своєї аудиторії. Одні вважають, що глядач (читач, слухач) здатен зробити правильні висновки, і відчувають, що виконують місію перед суспільством; інші гадають, що глядач, читач і слухач апріорі тупі, й їх не виправить навіть могила.
Ми нескромно відносимо себе до категорії тих журналістів-місіонерів, які вірять у свою аудиторію.
— А кого вважаєте цільовою аудиторією?
— Усіх виборців. Програма — про парламент і про народних депутатів, тому вона має бути цікавою для всіх, хто ходить голосувати. І навіть для тих, хто лише незабаром збирається це зробити вперше в житті.
— Як можете оцінити рівень дискусії політиків на українському ТБ? Адже часто «планка» свідомо занижена до рівня безкінечних сварок та навіть бійок, а не пошуку спільного знаменника.
— Політика — це шоу. І це шоу справді організовується таким чином, щоб відповідати смакам публіки — принаймні таким смакам, як собі їх уявляє продюсер політичних програм.
Але ця палка має два кінці. Коли ти намагаєшся відповідати низьким смаковим стандартам, ти одночасно їх і підтримуєш, і розвиваєш. А якщо намагаєшся піднімати смакову планку вище, то до неї тягнеться й твоя аудиторія.
Усе ж людям цікаві не лише «питки, казні та уроди», як писав Лесь Подерв’янський.
— Які завдання має виконувати програма про парламент і парламентаріїв у країні, що перебуває у війні?
— Показувати народних депутатів і парламентську політику загалом такими, якими вони є. Без прикрас. І допомагати глядачам критично ставитися до того, що політики говорять і показують.
Це завдання актуальне й у мирний час, і в час війни. Власне, воєнний час становить небезпеку, бо під ширмою фрази «зараз війна, зараз не на часі» політики намагаються приховати корупцію та інші свої грішки. Війною не можна прикриватися. І ми маємо амбіцію не давати нардепам використовувати цю ширму.
— Відомо, що політичні партії делегують тільки певних «спікерів» на ТБ. Чи не існує ризику, що ваш новий проект перетвориться на публічну прес-службу політичних сил. Як цього уникнути?
— Це, насправді, — серйозна проблема, боротися з якою не так вже й просто. Навіть кращі із нас часом не дають собі з нею ради.
Утім, ми маємо залізний намір не дозволяти політикам та їхнім партійним керівникам говорити з нами мовою подібних ультиматумів. Будь-якого спікера завжди можна замінити. Розуміння цього, сподіваємось, дозволить нам бути достатньо гнучкими.
Крім того, політики повинні розуміти, що мандат народного депутата покладає на них обов’язок, зокрема, спілкуватися з виборцями і через ЗМІ, приходити на подібні політичні програми. Якщо вони відмовлятимуться приходити, ми їх відмови озвучуватимемо в ефірі. І це аж ніяк не підвищить рейтинги політика-відмовника та його партії.
Тут, звісно, є ризик устряти в перепалку з політичними партіями, але й цю пастку, гадаю, ми зуміємо обійти.
— Щойно ZIK анонсував вихід нової програми «Рада 8.0», деякі експерти припустили, що канал запускає черговий проект під місцеві вибори. Взявши старт у вересні, як довго триватиме передача?
— Наразі ми маємо замовлення до кінця року. Надалі все залежатиме від того, наскільки проект буде успішним. Не лише теоретично, а й практично він може існувати стільки, скільки існуватиме Верховна Рада України. Просто під час дев’ятого скликання перейменується в «Рада 9.0», під час десятого — «Рада 10.0» і так далі.
А до місцевих виборів ця програма не має жодного стосунку.
— Яким принципом користуватиметеся, обираючи теми тижня? Україна зараз переживає такі часи, що тем для глибокого, навіть у легкому форматі, обговорення більш ніж достатньо.
— У нас — парламентська програма, а український парламент переоцінювати не варто. Справді серйозних інформприводів Верховна Рада і депутати дають не набагато більше, ніж один на тиждень. Ну, а якщо їх буде декілька, і кожен із них справді буде вартісним, то нам доведеться не вибирати з них один, а подавати два чи три.
