Сьогодні минає 10 років від дня смерті Єжи Ѓедройця — редактора польського еміграційного щомісячника «Культура». Цей часопис, що видавався у Франції у 1947-2000 роках, вважають одним із найцікавіших явищ польської культури ХХ століття. Про Ѓедройця говорять як про феномен польського інтелектуального життя. Упродовж десятиліть Єжи Ѓедройць переконував поляків у необхідності примирення і політичного союзу з українцями.
За життя Єжи Ѓедройця називали просто — паном редактором. Нині його заслуги перед європейською культурою порівнюють із діяльністю цілого інституту. Ѓедройць редагував журнал «Культура» впродовж 53 років. Увесь цей час навколо часопису об'єднувалися провідні польські та східноєвропейські інтелектуали.
У повоєнні роки середовище, створене Гедройцем, кардинально змінило польську політичну думку, підготувало Польщу до стратегічного партнерства з її східними сусідами. Завдяки Ѓедройцю чимало дисидентів з комуністичної Польщі та Радянського Союзу отримували можливість друкуватися на Заході. За часів комуністичного режиму «Культура» потрапляла до Польщі нелегально, крім того, тексти з часопису регулярно озвучувало Радіо Вільна Європа.
Нобелівський лауреат Чеслав Мілош свого часу згадував: «Іноді навіть казали, що засновник «Культури» був людиною, яка повалила у Польщі комунізм». Натомість Адам Міхнік, редактор видання Gazeta Wyborcza порівнює часопис «Культура» із дзвоном, який у роки комунізму будив поляків від апатії і звільняв від страху.
Відповідаючи на питання про джерела неймовірної працездатності редактора «Культури», його друзі говорять, що найбільш вимогливим Ѓедройць був щодо себе самого. До останніх днів життя цей інтелектуал займався активною редакторською діяльністю.
Теплими спогадами про Ѓедройця поділився відомий польський поет і багатолітній співробітник «Культури» Томаш Яструнь: «Ѓедройць був редактором старого типу, незвичайним з кожної точки зору, наче прив'язаним ланцюгами до письмового столу, він ніколи не мав відпусток. Коли одного разу поїхав у відпустку, то повернувся через два-три дні».
Співробітники Ѓедройця наголошують на тому, що в його ідейній спадщині особливе місце займає Україна. У 1974 році разом із Юліушем Мєрошевським він сформулював фундаментальну для польської політичної думки концепцію. На думку Ѓедройця, незалежність України, Литви та Білорусі — це чинник, який сприяє незалежності Польщі. Натомість, поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі. Близький співробітник Ѓедройця Єжи Помяновський твердить: «Східна політика Ѓедройця полягала в наступному: якнайкращі стосунки з Росією, та за однієї умови — аби не ціною незалежності й життєвих інтересів передусім України, а також Білорусі та Литви».
Саме Ѓедройць ініціював та у 1959 році видав першу антологію репресованої сталінізмом української літератури 1920—1930 років. Редактор запропонував для цієї антології назву, що невдовзі стала назвою для цілої трагічної доби в історії українського народу — «Розстріляне відродження».
Дослідники спадщини Ѓедройця нагадують, що Польща першою у світі визнала незалежність України. Вони стверджують, що значною мірою це сталося завдяки систематичній і багатолітній праці редактора Ѓедройця, який невтомно пояснював полякам, що «без незалежної України немає незалежної Польщі».
