Чи відчуваєте ви якісь зміни в інформаційній політиці наших телеканалів після виборів? Якщо так — то які саме? Розширилися чи звузилися сьогодні можливості повновартісного інформування громадян про те, що відбувається в країні, зокрема, з точки зору можливостей глибокої аргументації різних думок без перекручування і недомовленостей? Які основні процеси — політичні, фінансові, професійні — визначають сьогодні якість нашого інформаційно-аналітичного мовлення?
В'ячеслав ПІХОВШЕК, «1+1»:
— Післявиборний період в українській політиці — це продовження виборів іншими засобами, це передвиборнi кампанії між двома виборами — президентськими і майбутніми парламентськими. Відповідно, більший акцент на діяльності політичних партій — з урахуванням можливості майбутніх виборів як стовідсотково партійних — є обгрунтованим і логічним. Я б не став певне підвищення рівня свободи слова — а воно справді спостерігається на деяких телеканалах — пов'язувати лише із закінченням президентської кампанії: насамперед це пов'язано з наявністю або відсутністю як бажання самих журналістів повновартісно інформувати громадян про те, що відбувається в країні, так і з професійної підготовки моїх шановних колег. Має значення і перше, і друге. Важливо, що в кожному конкретному випадку те, що таке «повновартісне інформування громадян», має можливість вирішувати сам журналіст. З цілковитою певністю можу твердити, що для інформаційно-політичного мовлення не існує ні «заборонених тем», ні «заборонених персоналій»: вся річ у якості роботи журналіста з політоб'єктом, подія то чи персона. Нарікання політиків на неувагу телебачення або часто є результатом їхнього невміння створити подію й «упакувати» її, або наслідком хибної думки про виняткову первинність перед журналістом. Фінансові процеси ніколи не були і не будуть такими, що вирішують для інформаційно-політичного віщання: професіоналізм журналіста, зокрема, завжди може реалізуватися в «упаковці», прийнятній для телекомпанії і для журналіста.
Ольга ТАУКАЧ, генеральний директор ТК «Гравіс»:
— 1. Як відомо, інформаційну політику недержавного телеканалу, як і будь-якого іншого недержавного засобу масової інформації, визначає позиція його керівництва, засновників, видавців і т. п. То ж у тому ЗМІ, де не змінився власник, різкої зміни позиції, принаймні публічно, не сталося. Хоча оцінки і висловлювання як політиків, так і журналістів, із завершенням передвиборної боротьби, безумовно, мають тенденцію до пом'якшення, властивого мирному часові.
2. На мій погляд, розширилися, оскільки в період передвиборних президентських баталій і особливо після першого туру виборів новиною номер один для всіх інформаційних програм були вибори президента України, поствиборні прогнози і політичні пасьянси. Природно, що після виборів інформаційна палітра ЗМІ розширилася, а разом з нею й інформування громадян про те, що відбувається в країні. Що стосується різних думок — про це я вже згадала у відповіді на перше запитання, коли говорила про пом'якшення ситуації. Хоча, в принципі, у кожного з учасників нинішнього інформаційного процесу в країні, як і раніше, є власна позиція, під впливом якої, очевидно, й висвітлюють усе те, що відбувається. Ця позиція може змінитися тільки із зміною позиції засновника або в разі категоричної незгоди ЗМІ з останньою.
3. Професіоналізм як до виборів, так під час них і після, визначав, визначає і визначатиме якість нашого інформаційно-аналітичного мовлення. При цьому до поняття професіоналізму входить не лише вміння здобути і подати інформацію, здатність її проаналізувати і зробити відповідні висновки, а й журналістська етика, яку, вочевидь, кожен визначає по-своєму.
Вадим ДЕНИСЕНКО, головний редактор СТБ:
— Поствиборний період в Україні тривав аж один місяць. Відразу після виборів ми увійшли в новий період волевиявлення мас. А тому казати, що щось кардинально змінилося чи має кардинально змінитися в медіа-просторі України, поки що не випадає. Як і раніше, всі інформаційні програми дають два погляди, але вибір альтернативного погляду залежить, як і залежав раніше, від того, чию політику підтримує конкретний телеканал чи газета. Казати про те, що сьогодні розширилися чи, навпаки, звузилися можливості повноцінно інформувати громадян, не випадає. Головна проблема сьогоднішньої журналістики полягає не в тому, наскільки чесний журналіст, а в тому, що еліти — політичні та економічні — абсолютно не готові і не мають бажання зважати на другий погляд.
Ігор КУЛЯС, в. о. шеф-редактора інформації, Новий канал:
— Зміни, звичайно, були досить відчутні, хоч і достатньо традиційні. Як і раніше бувало після виборів, у ЗМІ (в тому числі й на телеканалах) стало значно менше заданих тем, неадекватних оцінок та істеричних інтонацій. Зрозуміло, що таке не може не йти на користь горезвісним «можливостям громадян». Проте казати про «повновартісне інформування» останніх «про те, що відбувається в країні» щодо нашої країни, як і раніше, було б перебільшенням. Тим більше, що цього разу «недовго музика грала». Тема всеукраїнського референдуму, підкріплена темою розколу і фактичної недієздатності парламенту, — обидві ініційовані цілком штучно і дуже несвоєчасно для країни — визначатиме якість інформаційно-аналітичного мовлення повною мірою аж до 16 квітня (і буде це, здається, ще гіршим, ніж у період передвиборної президентської кампанії). Потім, очевидно, те ж саме триватиме під лозунгом «вибирай новий парламент». Потім вигадають щось іще...
Дуже шкода знову констатувати, що доти, доки політика в нашій країні залишатиметься помочами для, з дозволу сказати, «великого бізнесу» олігархів, мас-медіа загалом і електронні зокрема (і навіть більшою мірою) ні в якому разі нормальним бізнесом не стануть. Саме тому, на мій погляд, так само, як і раніше, немає особливого сенсу всерйоз міркувати про фінансові та професійні складники такого бізнесу. На превеликий, звичайно, жаль.
