Останніми днями головне протиріччя путінської Росії оголилося й було відлите в карбованих формулах. «Грошей немає. А ви там тримайтеся. Здоров’я вам», — такою була витончена у своїй кристальній чіткості формула російської економіки від глави уряду Дмитра Медведєва, відчеканена ним у бесіді з громадянами Криму, але адресована всім росіянам.
«Суверенітетом не торгуємо», — такою була відповідь Путіна на пропозицію його ліберального друга Кудріна зменшити геополітичну напруженість в ім’я подолання технологічного відставання. Ліберальний Кудрін дуже хотів допомогти своєму сердечному другу-диктаторові зберегти фашистський режим шляхом деякого пом’якшення його агресивності. Але розуміння не знайшов.
Економіка гине, а політика, що базується на імперських понтах, вимагає дедалі більше грошей. Розгорнутий виклад цієї формули головного протиріччя сучасної Росії дали в нічній програмі «Политика» на першому каналі від 1.06.2016. Суть цього протиріччя краще за всіх сформулював не хтось з іменитих гостей Петра Толстого й Олександра Гордона, а один з другорядних учасників програми — Сергій Судаков,— якого в титрах презентували «публіцистом і американістом». «Економіка, — пояснив американіст Судаков, — потрібна для того, щоб реалізовувати правильну сильну політику».
Помри, Сергію, краще не скажеш! А головне, не скажеш чесніше. Нацист «номер три» Рудольф Гесс у своїй промові від 11.10.1936 сформулював ту саму політекономічну ідею образніше, сказавши: «Гармати замість масла». Але у американіста Судакова зате вийшло академічніше. Він узагалі дуже великий учений, цей американіст Судаков. Деякий час тому в резюме на його сторінці в Iнтернеті було сказано, що він має вчений ступінь доктора філософії Гарвардського університету, читає лекції американським студентам. Потім, щоправда, журналісти «Ленты.ру» провели розслідування, у результаті якого виявилося, що ніякого диплома Гарварда в Судакова немає, жодних лекцій американським студентам Судаков зроду не читав. Після чого згадки про зарубіжні регалії й заокеанські подвиги зі сторінки Судакова зникли. Зате тепер Судаков став постійним учасником «другого ряду» в політичних ток-шоу на федеральних телеканалах, де щоразу вигадує таку фантазію, яка в неповоротких головах політичних важкоатлетів виникнути не може. «Американіст» Сергій Судаков втілює собою нову формулу російського успіху: чим менше людина обтяжена знаннями й совістю, тим швидше й вище вона злітає.
Інший приклад дії цієї формули — «соціолог» Федоров, голова ВЦВГД, представив днями підсумки чергового виміру електоральних настроїв росіян. Головна сенсація: ЛДПР обганяє КПРФ у перегонах за друге місце на майбутніх думських виборах. У партії Ж. — 11%, у зюгановців — 9,3%. Наукова цінність цих опитувань дуже мала. Але відмахуватися від них було б легковажно, оскільки федоровський ВЦВГД відомий тим, що він прогнозує не електоральну поведінку росіян, а те, як зрештою порахує ЦВК.
Те, що Кремль зробив ставку на Ж. як на головного свого союзника, проявляється і в тому, з якою частотою він з’являється у федеральних ефірах, і як здувають з нього порошинки ведучі. Задум Кремля простий: в умовах, коли грошей у казні все менше й протест наростає, Ж. забирає протестні голоси й за прийнятну ціну передає їх Кремлю, підтримуючи, як завжди, будь-яке кремлівське божевілля й злодійства.
У останній програмі «Политика» Ж. знову панував і задавав тон. Передусім він повідомив, що ми на 95% на шляху до війни. «Усе, що було в червні 1941-го, НАТО вже зробило в червні 2106», — кричав Ж., заводячись, як завжди, від власного крику. «Навіщо ви наближаєте натовські дивізії до кордонів Росії?» — вимагав Ж. відповіді від американського журналіста Майкла Бома, котрий сторопів, стояв ні живий ні мертвий і, напевно, прокляв блок НАТО з його дивізіями, за які йому, ні сіло ні впало, довелося нести відповідальність. А Ж., учувши переляк і слабкість ворога, розпалювався дедалі більше: «Ви дограєтеся до превентивного удару! Від ваших дивізій залишиться дим! Котлован!»
Утім, окрім істерики, Ж. продемонстрував глибоку аналітику. Він встановив, що причина одвічної кровожерливості Заходу — в їхніх казках. А конкретно — в одній казці про Червону Шапочку. «Це просто жах! Людоїдство суцільне! — верещав Ж. — Вовк з’їдає бабусю! У якій російській казці таке можливо?» Мабуть, у важкому дитинстві Ж. його якось змогли уберегти від інформації про Бабу Ягу й інших страшних персонажів російських казок, які щодо безчинств дадуть фору фольклору будь-якого іншого народу.
Ідея початкової винуватості персонажів «Червоної Шапочки» у гріхах Заходу виявилася близькою письменникові Шаргунову, й він її миттєво підхопив і творчо розвинув. «НАТО — це вовк, який прикинувся бабусею! — повідомив письменник Шаргунов. — Вони прикидаються доброю бабусею!» — продовжував обурюватися лицемірством натовців письменник Шаргунов.
У студії, як завжди, було кілька опозиціонерів, запрошених для потіхи й знущання. Цього разу це були яблучник Сергій Іваненко і яблучник-неофіт Володимир Рижков. На відміну від дрібного Майкла Бома, обидва російські опозиціонери чоловіки кремезні й бувалі в бувальцях, тому їх понти Ж. і решти братії не дуже налякали.
Першим пішов в атаку яблучник Іваненко. Він одразу обеззброїв Ж., сказавши, що він правий. У Європі, дійсно, бояться Росії. І правильно роблять після того, що ми зробили в Криму. Після цієї заяви Іваненка всі у студії загаласували й спробували його заткнути. Але Іваненкові вдалося донести до аудиторії ще кілька думок. Про те, що зовнішня політика — для того, щоб множити друзів, а якщо вона множить ворогів, то це непридатна політика. Потім Іваненкові ще раз удалося вирвати з боєм слово, й перш ніж його голос потонув у гамові опонентів, він встиг заперечити «американістові» Судакову, пояснивши, що «це не економіка потрібна для політики, а навпаки, політика має працювати на зміцнення економіки». Можливо, тому, що яблучник Іваненко послався на Карла Маркса, йому дали сказати ще дві фрази. І невдячний яблучник негайно цим скористався й наябедив росіянам, що в путінській Росії ніяких економічних рішень немає. А коли простодушний Толстой запитав його, що ж треба робити, шкідливий Іваненко заявив, що треба міняти персонал. Після цих мерзотних яблучних натяків слова він, звісно, більше не отримав, а коли намагався щось вставити, політично грамотні звукорежисери вимикали його мікрофон.
Яблучник-неофіт Рижков поводився набагато пристойніше, хоча постійно задирався з Ж., чим накликав на себе репліку лідера ЛДПР: «Таких, як ви, до стінки ставили». Але яблучник-неофіт Рижков абсолютно не злякався, й щоб помститися, розповів усім, як погано живуть люди в селі Шилово Алтайського краю, де він побував нещодавно. Коли Толстой запитав його, як погане життя жителів Шилово пов’язане з проблемою НАТО, яблучник-неофіт Рижков пояснив, що пов’язане безпосереднім чином. Оскільки 40% російського бюджету 2016 року пішло на оборону, безпеку й держуправління, а на освіту, науку й спорт — лише 7%.
Після чого яблучник-неофіт Рижков висунув вимогу обмежити витрати на оборону до 3,5% від ВВП, а решту відправити до села Шилово. А те, що залишиться, яблучник-неофіт Рижков готовий віддати в інші регіони Росії.
Оскільки Рижков і Ж. давно знайомі, то дуель між ними виглядала, як продовження давньої нескінченної суперечки. Але в цьому раунді, мабуть, перемогу по очках здобув Рижков. Вирішального удару він завдав, коли запропонував Ж. посперечатися на пляшку алтайської горілки, що ніякої війни не буде й ніякі дивізії НАТО на нас не нападуть. Можливо, Ж. визнав ставку недостатньо значимою, а може, навпаки, побоявся проспорити, але кинуту Рижковим рукавичку він не підняв. І взагалі, справляв враження надувного крокодила, з якого випустили повітря. Нещодавно, наприклад, в одній передачі вимагав, щоб росіяни займалися сексом не частіше одного разу на квартал. Непросто буде ЦВК намалювати ЛДПР у вересні 11% за такої програми.
Здувся не лише старий клоун Ж. Після того як Путін у явній паніці, приховуючи метушливу квапливість безглуздими поясненнями, вимушений був звільнити Савченко, почало виходити повітря з усієї конструкції путінського режиму. Дві жінки, Савченко й Меркель, підрубили основу цього режиму — міф про сталеву непохитність Путіна. Про його готовність йти до кінця, розмахуючи іржавою ядерною бритвою. Тепер уже не здається настільки неймовірним, як це здавалося зовсім недавно, що Путін здасть усе це смутне бандитське «ЛДНР». А настане час, і Крим поверне, нікуди тепер не подінеться. У колах, ментально близьких до російського президента, те, що з ним зробили Савченко й Меркель, позначається дієсловом «опустили». Тепер у нього з колишнього політичного ресурсу залишилися тільки понти. І вони, судячи з усього, скоро закінчаться.
