Ведучий «Політклубу» повернувся з відпустки, і справи пішли помітно веселіше. Втім, це мало впливає на долю телеканалу ТВі, який влада, мабуть, вирішила до кульмінації парламентських виборів знищити «як клас». Усе більше кабельних операторів у регіонах відключають це джерело занепокоєння для Партії регіонів. Ну що ж, тим більше буде підстав сумніватися в законності, чесності і справедливості виборів нового складу Верховної Ради.
Цього разу у Віталія Портникова запитали про вплив національної ідентичності на електоральну поведінку в різних куточках України. На думку соціолога професора Хмелька, перепис населення не враховує всієї складності етнічних процесів у нашій країні. Він навіть поставив під сумнів етнічну більшість українців (78% за волевиявленням 2001 року), оскільки, мовляв, є ще і деяка проміжна спільність між українцями і росіянами (хоча під час перепису кожен міг ідентифікувати себе за власним бажанням, деякі жартівники записалися «половцями»). Для тих, хто ніяк не може вирішити, яка його етнічна ідентичність, пани Хмелько, Паніотто і політолог Фесенко, який прилучився до них, навіть запропонували термін «біетнори» (мало нам «російськомовних»!). Але будь-яка людина змішаного походження так чи інакше робить свій вибір, бо сидіти на двох стільцях некомфортно, як і бути слугою двох панів. Зрозуміло, що і процедура такого вибору пов’язана з деякими психологічними складнощами. Іспанський філософ Ортега-і-Гассет із цього приводу сказав: «Можливість вибору є для нас і найбільше благо, і найбільший тягар». У цьому конкретному випадку подвійна ідентичність виступає наслідком незавершеності (якщо він взагалі у нас починався) процесу деколонізації України. Спираючись на ідею біетнорів, соціологи запропонували свою інтерпретацію поведінки виборців на півдні і сході України. Виявляється, там голосують за Партію регіонів або комуністів лише тому, що немає жодної «російськомовної демократичної партії».
Дивно, однак. Це у Королевської «україномовна партія», у Кличка? По-справжньому у нас є лише одна серйозна, дійсно україномовна партія — це ВО «Свобода».
Причина, на мою думку, в іншому. На південному сході відсутня політична конкуренція, там встановлений і впродовж 20 років діє режим ідеологічної і політичної монополії з суто феодальною установкою — «чужі тут не ходять». Адміністрації на місцях жорстко блокують на своїх «канонічних територіях» будь-які спроби проникнення «чужих» партій і громадських організацій, «неправильних» газет, журналів, телеканалів і радіостанцій. А закон Ківалова-Колесніченка ще й закриває південний схід для «чужої» української мови. Багато областей в цьому регіоні живуть в умовах інформаційного гетто. Свою нинішню відпустку, як завжди, проводжу в рідному місті Севастополі, і ні в одному кіоску преси не можу знайти хоча б якусь україномовну газету. Хоча охочих їх купувати і читати вистачає. Україну штучно фрагментують, ділять на такі «бантустани» або, як влучно висловився Юрій Щербак, «ліванізують».
Головним критерієм повноцінності українського політика і чиновника тут роблять ставлення до Росії, а не до України. Ось, наприклад, представник президента у Севастополі Володимир Яцуба нещодавно на місцевому телебаченні так охарактеризував об’єднану опозицію: «Це зграя, що люто ненавидить Росію!». В.А. Ющенко і «Його Україна» дотримуються протилежної думки, оголошуючи опозицію «кремлівським проектом»...
Щодо мовного закону на севастопольському міському телебаченні відбулася передача заслуженого журналіста пана Скребця (я умисне опустив слово «України», бо щонайменших українських мотивів у його діяльності за багато років не виявив). Останній запросив до студії чотирьох гостей, аби поговорити на цю животрепетну тему, але серед запрошених не виявилося жодного прибічника української мови, жодного україномовного і не прозвучало жодної альтернативної точки зору. Ось такий південно-східний плюралізм... Потрібна альтернативна інформація, нові ідеї, нові люди. А доки це сонно-цвіле царство «совка», яке цілком влаштовує нинішню центральну владу і зміцнює її позиції.
Віталій Портников дав слово Олександру Палію, який представляв політичне об’єднання «Собор», що бере участь у парламентських виборах. Йшлося про те, чи не відберуть усі дрібні демократичні партії важливі відсотки у трьох прохідних сил: об’єднаної опозиції, «УДАРу» і «Свободи»? Внаслідок чого восторжествують регіонали і комуністи, а опозиція зазнає поразки (що означатиме і поразку країни). Олександр Палій урочисто пообіцяв (не знаю, чи поділяють його точку зору товариші у боротьбі), що на День Покрови (14 жовтня) «Собор», якщо соціологи не зафіксують у нього 5% рейтингу, зніметься з виборів.
Обговорювали в «Політклубі» «гречку» як символ наших виборчих кампаній. Журналістка Ольга Лень хитромудро захищала цей продукт, мовляв, люди не мають інших маркерів, за якими можна було б розрізняти політиків. Аякже. Для мене «гречка» (в образному сенсі) — це символ патологічної продажності багатьох наших людей. І можна з абсолютною упевненістю сказати, що хорошого життя у них не буде ніколи. Вони його давно продали і зрадили. І вся підлість політиків ніяк не спокутує їхньої власної підлості.
Політолог В. Фесенко підтвердив, що голоси виборців просто викуповуватимуть за гроші, що свідчить про остаточну деградацію нашої виборчої системи.
Ситуацію афористично визначив ведучий клубу: ми вибираємо сьогодні між олігархами і криміналітетом, це два види зла, але криміналітет гірший, бо це гарантована загибель нашої держави. Так, він має рацію. Це вибір між поганим життям і смертю. Погане життя залишає можливість зробити його кращим. Смерть жодних можливостей не залишає. Це те, чого не можуть зрозуміти ідеологи «противсіхства» і головний їх «гуру» В.А. Ющенко, який знову затягнув знайому пісню «Всі вони однакові». Одного разу ця пісня вже привела до влади Партію регіонів, а тепер покликана цю владу увічнити.
На «Інтері» Євгеній Кисельов знайшов новий хід: в інтер’єрі з’явилася модель боксерського рингу, де фігуранти повинні вести суперечку. Першими у рингу опинилися відомий економіст Віктор Пинзеник, який представляє нині партію «УДАР», і нардеп Олег Зарубінський, який раніше перебував у В. Литвина, а зараз благополучно перебуває у виборчому списку Партії регіонів.
Пан Зарубінський без жодних зусиль перетворився на полум’яного «регіонала». О, як захоплено він живописав побудовані його новими партійними товаришами стадіони, дороги (визнані одними з найгірших і найдорожчих у світі), школи і т.д.! А як оспівував забезпечену стабільність ПР! Яка стабільність? Убогості, безправ’я, безнадії?
Он у Грузії немає стабільності, там стрімкі і вельми успішні реформи. Країна розвивається. А у нас кладовищенська стабільність. Нічого не відбувається, окрім корупції, розграбування України і концентрації влади в руках декількох осіб. А в колишній найбільш корумпованій радянській республіці загони українських журналістів німіють від здивування. У Грузії припинили говорити про корупцію, оскільки об’єкт розмов на очах зникає, і це підтверджують найавторитетніші міжнародні структури. Будь-який бізнес можна оформити за декілька хвилин, про знущання чиновників з громадян там вже забули. Держсекретар США Хілларі Клінтон визнала, побувавши в цій країні, що грузини в питаннях організації підприємницької діяльності де в чому обійшли американців. Апарат управління Грузії працює не на себе, як у нас, а на громадян. А в Україні «регіональний» міністр юстиції О. Лавринович оголосив про те, що буде проведена заміна бланків документів про право власності на нерухомість. Це означає, що мільйони українців будуть змушені знову витрачати час, гроші, нерви на те, аби наповнити держбюджет. Ось як усе просто: черговий раз запустити руку в кишеню громадян — і проблеми вирішені. А потім можна ще раз поміняти документи і ще. Навіщо розвивати економіку, підприємництво, коли можна віднімати у людей те, що ще залишилося? Але пан Зарубінський жваво рапортував про «величезні успіхи» нинішньої влади, про процвітання вітчизняного народного господарства. Ораторствував дуже напористо, але справляв враження людини, яку десантовано до України з якоїсь іншої галактики. Віктор Пинзеник єхидно зауважив опонентові: якби я не заглядав в українську статистику, то міг би аплодувати вашому виступу. Пинзеник розповів, що уряд не гидуватиме створенням центрів конвертацій, аби уникнути оподаткування. Але всі ці звинувачення Зарубінський знімав, переадресовувавши претензії в стилі М.Я. Азарова «підлим попередникам». Журналісти в залі відверто сміялися над неофітом Партії регіонів, але його це ніскільки не бентежило.
Редактор журналу «Комментарии» Денисенко не витримав і заявив, що він особисто підрахував, що пан Зарубінський мінімум 10 разів говорив неправду і в таких випадках ток-шоу треба переривати.
Кисельов поставив опонентам каверзне питання про репресії щодо Тимошенко і Луценка. Віктор Пинзеник сказав про те, що від початку був проти газових угод з РФ у 2009 році, але вважає, що відповідальність за це може бути лише політичною, а не кримінальною. Олег Зарубінський повністю підтримав вирок вищеназваним персоналіям, а виправдовуючи свого лідера, який підписав Харківські угоди, навів фразу Путіна про те, що нібито Тимошенко обіцяла продовжити базування російських військ у Криму на 50 років. Якщо ми віримо В.В. Путіну, давайте вірити йому у всьому: і в тому, що Україна «краде» газ у Росії, і в тому, що Україна — «це взагалі не держава», і в тому, що війну 1941-1945 рр. Росія б виграла без мільйонів українських солдатів і офіцерів тощо.
Якби Тимошенко, ставши президентом, зробила подібне, вона негайно втратила б увесь свій основний електорат, а це — Центральна і Західна Україна. І ніхто б не поручився, що її визнав би своєю електорат Януковича. Як відомо, всі її спроби завоювати симпатії на південному сході закінчилися без особливого успіху. А тепер, коли вона сидить у в’язниці, можна говорити все, що завгодно: і що людина з хворим хребтом вправляється зі штангою, і латиноамериканські танці в камері витанцьовує, і Путіну Донбас збиралася передати.
Якщо Євгеній Кисельов вважає, що Пинзеник і Зарубінський викликають у глядачів ажіотажний інтерес, то він помиляється. Економіст Пинзеник переходив упродовж всіх років незалежності з одного правлячого кабінету в іншій, як перехідний червоний прапор переможця соцзмагання. Але, на жаль, Бальцеровичем так і не став, як і Україна страшно далека багато в чому від сусідньої Польщі. А про Зарубінського навіть цього не скажеш. Можливо, його політична ерудиція справить враження на олімпійського чемпіона з боротьби, який чудово танцював лезгинку на ювілеї Яна Табачника. Адже вони тепер в одній фракції.
Потім Кисельов перейшов до справи Pussy Riot і до її дивних відгомонів в Україні у вигляді скандальних витівок учасниць руху «Femen». Але спочатку він надав слово експертові з питань релігії, яким виявився знаменитий в епоху перебудови журналіст зі сповна однозначною й одіозною репутацією. Ленінградець Олександр Нєвзоров прославився багатьма епатажними акціями, скандальністю яких сповна міг би втерти носа нашим нещасним «феменкам». Його знаменита програма на ТБ «600 секунд» (яку, враховуючи її характер, цілком можна було б назвати «666 секунд») для незвиклих до подібного радянських обивателів стала колосальним подразником, що б’є по нервах. Він випліскував на ці нещасні голови густий концентрат кримінальної хроніки з усім натуралізмом патологоанатома. І що мудрого і об’єктивного може такий пітерський «дрібний біс» сказати про віру в Бога? Нєвзоров одразу ж визнав, що є атеїстом. Ну, кому ж ще говорити про такі матерії, як не безбожникові?
Пітерський гість одразу ж оголосив, що у всіх бідах його країни («у всій дикості Росії», за висловлюванням Нєвзорова) винне православ’я. Може, росіянам у буддизм перейти, як на процвітаючому Тайвані? Але є безліч досить бідних буддистських країн. Нєвзоров наговорив багато у стилі активного члена «Союзу войовничих безбожників» Омеляна Ярославського 1920-х років. Єдине, в чому він, мабуть, має рацію, що в нинішній РФ Російську православну церкву намагаються в ідеологічному плані поставити на місце КПРС, а єпископів перетворити на таких собі «путінських замполітів». Шанобливу розмову Кисельова з «метром» Нєвзоровим дещо зіпсувала присутня в студії у Києві «феменка» Олександра Шевченко, що вступила в суперечку з адвокатом Тетяною Монтян, яка назвала всю «протестну» діяльність цих дівиць «комерційним піаром». Чого ж тут ображатися? Он колишній кремлівський, а тепер опальний політолог Гліб Павловський назвав Femen такими, що «здають груди в оренду за домовленістю». Отже «феменки» можуть ще одну акцію провести — подати до суду на Павловського, мовляв, обмовляє...
Ну а вся програма Савіка Шустера на Першому Національному стала вечором пам’яті великого актора Богдана Ступки. Було сказано багато хороших слів і Робертом Стуруа, і Кшиштофом Зануссі, і колегами-співвітчизниками. Висловився і колишній міністр культури Російської Федерації Михайло Швидкой, особисто мені відомий найбільше забороною показу в Росії фільму режисера Ільєнка про гетьмана Мазепу. Швидкой сказав, що нібито у Богдані Ступці втілилася вся «безбашенность украинского народа». Розшифрувати цю загадкову фразу я не беруся.
