Останнім часом проблема співіснування друкованих ЗМІ з телебаченням та інтернетом у всьому світі стає все гострішою. Газетярі, принаймні в Європі, шукають нові витончені рецепти боротьби за свого читача. Цими рецептами поділився з українськими журналістами кореспондент німецької газети «Die Zeit» у Москві Йоганнес ФОСВІНКЕЛЬ в ході семінару, що відбувся у Посольстві ФРН в Україні. Пан Фосвінкель приїхав до України спеціально для того, щоб зробити про нашу країну великий репортаж для своєї німецької газети.
«Потрібно примушувати самих журналістів думати, як покращувати газету, а не просто так — йти протоптаною стежкою», — розпочав розмову пан Фосвінкель. У Німеччині, наприклад, при видавництві створено цілу лабораторію, де розробляються моделі газет майбутнього. Там експерти й журналісти «грають ідеями»: що треба робити сьогодні для того, щоб завтра бути конкурентоспроможними нарівні з Інтернетом, ТБ і радіо.
Судячи з розповідей пана Фосвінкеля, в Німеччині газети поступово втрачають своїх читачів. Молодь майже не читає газет, віддаючи перевагу інтернету. Крім того, якщо раніше німці купували одну газету й читали її з першої шпальти й до останньої, то зараз ЗМІ нерідко використовують по-іншому. Купуючи кілька газет, їх переглядають, вибираючи потрібне — спортивні новини, кросворди, оголошення. А все інше — викидають. Сформувався своєрідний селективний підхід до ЗМІ. Дослідження показали, що все частіше купують ту газету, на першій шпальті якої надруковано щось цікаве.
Велику загрозу також несуть безкоштовні газети, які розповсюджуються в метро. Ця ідея прийшла в Європу з країн Скандинавії. А журналістів це лякає тим, що люди починають сприймати газети як щось природне. Мовляв, того, що там є — досить, і більше не вимагають. А звичайні газети коштують дорого. Так, наприклад, «Die Zeit» коштує 3 євро. При цьому газета — кольорова. А один із колишніх редакторів видання підрахував, що за обсягом вона порівняна з романом Томаса Манна «Будденброки».
Зрозуміло, що в таких умовах газети мають боротися за своє місце під читацьким «сонцем». Найголовніше, говорить Йоганнес Фосвінкель, не потрібно бездумно наслідувати моду. Є, наприклад, деякі газети, які за дизайном починають уподібнюватися інтернету та ТБ. Скажімо, макет першої шпальти віддалено нагадує монітор. Однак, як говорив відомий медіа-магнат Руперт Мердок, надруковане телебачення не має шансів. Газета чи журнал мають відрізнятися і бути сильними там, де ТБ й інтернет не можуть реалізувати себе повною мірою.
Важливо не просто створити друковане видання, але й сформувати його «обличчя». «У нас у Німеччині є багато журналів», — продовжує пан Фосвінкель. Один з найуспішніших — «Fit For Fun». Він призначений для молодих спортивних людей, які мають багато грошей і не знають, як ними розпорядитися. «Fit For Fun» прийшов на ринок, і через певний час у продаж надійшла серія однойменних продуктів, наприклад, напої чи майки. Розкручування ЗМІ — це бізнес, а така тактика дуже допомагає. Проте, започаткована вона не німцями. Велика Британія, Туреччина, Італія впровадили це набагато раніше. «Але в нас у редакції є багато людей, які не задоволені такою політикою, а тому говорять: ми добре продаємо сьогодні, але псуємо наш бренд. Має бути зрозуміло, що ми передусім — газета», — ділиться враженнями Фосвінкель. Отже, бренд треба використати, але потрібно знати, де межа.
Справедливий інтерес також викликає ще один піар- хід німецьких видань. Журнали «Stern» і «Der Spiegel» зробили власні програми на ТБ. «Die Zeit» також це робить, але, як говорить Фосвінкель, не дуже вдало. Уявімо собі: людина, яка читає «Der Spiegel», вмикає ввечері ТБ, а там — знову інформація під маркою «Der Spiegel». Таким чином створюється враження, що «Der Spiegel», наприклад, — це не просто друковане видання, а ціла система інформування й розваги.
Газету також треба робити публічною. Наприклад, періодично в головному театрі Гамбурга відбувається подія під брендом «Die Zeit». Головний редактор запрошує відомого політика чи сатирика і розмовляє з ним на актуальні теми. Одним словом треба бути більше, ніж газетою. Потрібно вміти відповісти на будь-який запит читача.
Наскільки ефективно працювала б описана Фосвінкелем система в Україні? Адже газета у нас, зі зрозумілих причин, не може коштувати, як у Німеччині, 3 євро. Проте і в Україні є такі газети, які давно вже розпочали працювати над своїми брендами, а також над збереженням і збільшенням своєї думаючої читацької аудиторії. Наприклад, та газета, яку ви тримаєте зараз у руках. Наш постійний читач знає, що традиційні фотовиставки «Дня», круглі столи з відомими особами, виїзні дискусії в різних регіонах України і, нарешті, книги з «Бібліотеки «Дня» — все це елементи ідентифікації нашої й вашої газети, над удосконаленням якої колектив наполегливо працює.
