«Граждане! Приближается время выборов в Государственную Думу. Никто не имеет права теперь говорить: «моя хата скраю, ничего не знаю», — ці актуальні й досі слова написала 2 грудня 1905 року (перед першими виборами в Державну думу Російської імперії) газета «Юг». — Помните! Если выберете честных, достойных людей, то у вас будет земля, будет образование, будут справедливые законы и судьи. Если не пойдете на выборы, поленитесь, — останетесь в темноте, невежестве, бедности и бесправии. Записывайтесь в ту партию, которая вам по душе, которая лучше других отстаивает ваши интересы».
Попри офіційну цензуру, переслідування журналістів та закриття редакцій, деякі південноукраїнські неурядові газети активно критикували владу за загальнодержавну кризу, висвітлювали революційні події 1905—1907 років та пояснювали своїм читачам, що на світле майбутнє може сподіватися тільки освічений народ.
Взагалі наприкінці ХІХ — початку ХХ століть у Росії почасти критикувати владу могли лише авторитетні газети, на сторінках яких, попри контроль цензури, час від часу з’являлися статті про бездіяльність службовців, економічну кризу, поразку в Російсько-японській війні та протестні акції робітників із вимогами поліпшити умови їхнього життя. Якщо в центральних містах імперії на сторінках газет ліберальні статті журналістів друкувалися все частіше, то на півдні, в Херсонській губернії, газет із публікаціями такого змісту виходило одиниці. Хоча запит громадськості на альтернативну офіційній точці зору інформацію в Херсонській губернії відчувався фактично з часу появи тут самої преси — 1838 року, коли в місті почали друкуватися «Херсонские губернские ведомости». Звісно, перші адміністративні газети, які виникли в 30-х роках ХІХ століття, не могли дозволити собі плюралізму думок, а тим паче — публікацій, спрямованих проти держави. Частково це робили видання умовної другої хвилі розвитку преси на півдні країни — так зване загальнодоступне чтиво — журнали та альманахи 1880—1890-х років. Однак яскравих ліберальних рис преса набула лише під кінець століття, коли на ринок вийшли нові — неурядові — видання.
Першопрохідцем серед тогочасної херсонської преси ліберально-демократичного спрямування, безумовно, була «науково-літературна, політична, сільськогосподарська і комерційна» щоденна газета Віктора Гошкевича «Юг», перше число якої вийшло у світ 1 березня 1898 року.
Це — перше приватне видання адміністративного центру Херсонської губернії для місцевих жителів, а передусім — інтелігенції, було ніби ковток свіжого інформаційного повітря. Хоча дозвіл на вихід газети надавав державний уряд, який надалі її контролював, на сторінках «Юга» регулярно з’являлася критика середніх за статусом та впливом чиновників міста. Газета сміливо вказувала їм на злободенні проблеми Херсона, зокрема «нерозбитий комунальними службами лід на Дніпрі», що заважав здійснювати рух з Херсона в Олешки, «завеликі ціни на соціальний хліб», наявність у губернії безпритульних дітей, яких «чомусь не беруть в інтернати» чи черговий арешт місцевої інтелігенції. Читаючи «Юг» понад сторічної давнини, дивуєшся, що тоді ця газета порушувала у своїх публікаціях такі проблеми, про які сьогоднішня регіональна преса Херсонщини ХХІ століття (!) не пише. І не тому, що їх немає.
ВІКТОРОВІ ГОШКЕВИЧУ ВДАЛОСЯ ЗРОБИТИ МОДЕРНУ НА ТОЙ ЧАС ГАЗЕТУ
Головна перевага «Юга» над іншими тогочасними газетами полягала в тому, що редактору вдалося згуртувати довкола видання найвідоміших науковців, краєзнавців, літераторів та навіть економістів губернії. Авторами «Юга» були професори Кизеттер, Петражицький, священики Петров, публічні люди Браунер, Коваленко-Коломацький. А це робило газету цікавою й читабельною. Також велику увагу видання приділяло просвіті своїх читачів, зокрема, на противагу іншим тогочасним херсонським виданням, «Юг» багато писав про маловідомі сторінки життя й творчості Тараса Шевченка. Так, на сторінках газети виходили статті Браунера «Дніпровські мотиви», Коваленка-Коломацького «Певец Украины Т.Г. Шевченко» та «На Шевченкові дні». А за друк 1902 року листа в справі Дрейфуса — засланого царатом осетинського поета-демократа Кости Хетагурова — Віктора Гошкевича активно критикували чиновники.
У період розквіту газети її наклад розкуповували повністю, хоча вартість видання була вища середньої: вроздріб — 2 копійки, а за передплатою — 6 рублів на рік. Для порівняння — паляниця хліба тоді в Херсоні теж коштувала 2 копійки.
На шпальтах «Юга» регулярно виходили постійні рубрики «Театр і музика», «Новини літератури», «Суддійська хроніка», «Сільськогосподарські новини», «Закордонні новини» тощо. Найбільш нашумілі в центральній пресі матеріали «Юг» також передруковував на своїх шпальтах. Цікаво, що газета мала власних кореспондентів у більшості повітів губернії. Для їхніх статей редактор практикував окрему рубрику «Кореспонденції півдня».
Частина опублікованих статей в газеті мала чималий резонанс. Деякі чиновники після критичних матеріалів навіть втрачали посади. І це — в самодержавній імперії! На «Юг» влада реагувала навіть більше, ніж на урядові газети. Гошкевич сміливо писав про існуючі в місті проблеми та в більшості випадків ставив питання руба — хто в цьому винен? «До нас дійшли скарги з приводу того, що переїзд із Херсона в Олешки ускладнюється через існуючу конкуренцією між олешківськими і херсонськими шаландистами. Таким чином для пасажира створені умови, коли йому, сидячому на острові, потрібно молитися, щоби його перевезли на другий берег хоча б за скажену платню. У зв’язку з тією ж конкуренцією, як нам передають, власники олешкінських пароплавів не ризикують відкривати рейси між Херсоном та Олешками, — пише «Юг» від 4 січня 1906 року. — Надзвичайно цікаво з’ясувати, чим викликана ця ненормальність?». Реакція місцевої влади на публікацію — миттєва! Наступного дня згадану проблему було усунуто, а редактор у наступному числі газети прозвітував читачам: «У вчорашньому номері «Юга» була розмішена замітка про ті важкі умови переїзду із Херсона в Олешки на шаландах, які склалися завдяки тому, що перевізники-шаландисти, користуючись закриттям навігації, вимагають із пасажирів занадто дорого. За розпорядженням генерал-губернатора Давидова портовий пароплав зірвав лід на річці Конці. Завдяки цьому в теперішній час пароплавне сполучення між Херсоном та Олешками відновлено».
Попри те, що «Юг» був регіональною газетою, на його сторінках друкувалися глибокі аналітичні статті, на кшталт «Аналогія між виборами у російську Державну Думу і французький сенат», «Руські фінанси в 1905 році» тощо. Та й взагалі тему перших виборів у Державну думу Російської імперії 1906 року газета розвивала особливо активно.
НАЙПРОГРЕСИВНІШИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛ ГУБЕРНІЇ
Доля талановитого журналіста, видавця, етнолога та краєзнавця Віктора Гошкевича цілком вписується в загальне становище української інтелігенції в Російській імперії початку ХХ століття. За своє життя він встиг здобути хорошу освіту, побудувати кар’єру, заслужити визнання та авторитет, заробити грошей та... фактично все це втратити, не поступившись власними цінностями і принципами. Закінчивши Київський університет, де Гошкевич поєднував навчання на математичному та історико-філологічному факультетах, він серйозно зацікавився історією. У студентські роки відвідував гурток видатного українського історика, археолога та етнографа Володимира Антоновича, де займався разом з юним Михайлом Грушевським. У газетних статтях 1882—1889 років Гошкевич послідовно порушує історичні теми. Про необхідність чіткого знання своєї історії він постійно говорив також згодом на сторінках своєї газети «Юг».
1890 року Віктор Гошкевич переїздить із Києва до старшого брата Михайла в Херсон, де той працював міським лікарем. Із хорошою освітою Віктора Івановича практично відразу взяли на посаду секретаря губернського статистичного комітету, де за 15 років роботи він зібрав дуже важливу статистичну інформацію про Херсонську губернію.
Віктора Гошкевича сучасники називали одним із найавторитетніших людей губернії, до його думок прислухалися, його вчинки наслідували. Крім неоціненного внеску в процес лібералізації журналістики на півдні Російської імперії, йому вдалося зберегти культуру свого народу, відкривши найславетніший на Херсонщині музей старожитностей (нині — Херсонський обласний краєзнавчий музей). Утім, чи не найвидатніший інтелектуал губернії через ліберальність своїх поглядів тривалий час був під негласним наглядом поліції.
Передусім через видавничу діяльність 1905 року Віктора Гошкевича було звільнено з посади секретаря губернського статистичного комітету. А в грудні того ж року начальник Одеського охоронного відділення ротмістер Васильєв у донесені департаменту поліції характеризував журналістську діяльність Гошкевича як таку, що «спрямована проти існуючого режиму». Найбільше чиновників обурювало те, що «Юг» широко сповіщав читачів про події 1905 року. 22 лютого 1907 року через клопотання генерал-губернатора Давидова у зв’язку із «сумнівним політичним спрямуванням газети та особистими поглядами Гошкевича» Херсонська міська Дума відмовила йому в дозволі на видання «Юга».
Закриття газети обернулося для Гошкевича матеріальним крахом. Майно редактора продано «з молотка», а людина, яка так багато зробила для міста й херсонського краю, залишилася з родиною на вулиці.
Після революції матеріальне становище Гошкевича полупшилося. Він прийняв непросте рішення, попри зміну влади, бути аполітичним і працювати над головною на той час справою в житті — розвитком музею. За сумлінну працю Гошкевичу згодом присвоїли звання Герой Праці та навіть як висококваліфікованому науковцю призначили спеціальну пенсію.
ЗА ВЕСЬ ЧАС ІСНУВАННЯ «ЮГ» ЗАБОРОНЯЛИ КІЛЬКА РАЗІВ
Чи не найбільша «пауза» була з 25 січня до 28 вересня 1906 року. Але це Гошкевича не злякало. Щойно дозволили вихід — видання знову в центрі уваги через друк серії статей про переслідування інтелігенції. «В Херсоні продовжуються арешти інтелігентних осіб. За плітками, за останній час заарештовані учителі земських шкіл: Олейніков, Поляков, Жидкевич, Росинський, Бродецький, Арсен’єв, Арсен’єва, Беймарт і Харченко...» — пише «Юг».
Розуміючи становище, в якому перебувала тогочасна ліберальна преса, Віктор Гошкевич не писав на сторінках «Юга» про переслідування журналістів чи заборону авторитетних видань. Із цього приводу він тільки іронізував, зокрема такими публікаціями: «В Тифлисе, как сообщает «Рос.Тел.Аг.» разрешено издание газеты «Вперед». На случай закрытия газеты редактор возбудил ходатайство о разрешении ему издания газеты «Назад» («Юг» від 4 січня 1906). А своє понад піврічне мовчання 1906-го року пояснив читачам лише двома газетними рядками — привітанням із виходом: «Привет освобожденному «Югу!» — законная редакция «Елисаветградських новостей».
Останній номер газети під редакцією Гошкевича вийшов 25 лютого 1907-го. А вже через місяць «з молотка» було продано права на видання, як і все друкарське устаткування «Юга». Із того часу Віктор Іванович прийняв непросте рішення полишити громадянсько-просвітницьку роботу. Він зосередився на науці, зберігши свій музей та зробивши чимало археологічних відкриттів.
...Гортаючи архівні підшивки газети «Юг», розумієш, що Віктор Гошкевич створював газету, яка, доживши до наших днів, цілком імовірно могла б стати в ряд з найкращими європейськими виданнями. Адже ще століття тому, на перший погляд провінційне, видання ставило перед собою завдання, які зараз не завжди ставить сучасна преса в демократичному світі.
