Про трансформації в медіа-середовищі в результаті помаранчевої революції сказано та написано чимало. А ось що стосується реальних змін... Попри те, що прямі директиви для ЗМІ начебто залишилися в минулому, і зараз можна побачити одного й того ж гостя протягом одного телевізійного вечора на різних телеканалах. Те саме стосується і схожих підбірок новин. Багато ЗМІ неприкрито демонструють лояльність до влади, тепер уже іншої... Деякі опозиційні мас-медіа, попри раніше відстоюваний ними принцип, що журналіст опозиційний будь-якій владі, втратили колишню гостроту. Загалом, незважаючи на широко декларовану свободу ЗМІ та формальну наявність можливості об’єктивного інформування, реальна ситуація далека від ідеальної. «День» запропонував оцінити ситуацію експертам і відповісти на запитання: «ВЛАДА ЗМІНИЛАСЯ. ЯК ЗМІНИЛИСЯ ЗМІ?»
Олександр ШВЕЦЬ, головний редактор газети «Факты и комментарии»:
— Хто раніше працював — той і тепер працює. Хто раніше кричав — той і тепер кричить. Хто раніше мовчав — той і тепер мовчить.
Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, журналіст-аналітик, оглядач журналу «Профіль-Україна»:
— Я поки що не бачу, щоб сталися якісь серйозні зміни в ЗМІ. Точніше, вони сталися до того, як змінилася влада. Якщо говорити про електронні ЗМІ, то там, звісно, зміни помітні. Усе-таки вони почали професійніше працювати. Ті самі так звані колишні провладні канали зваженіше підходять до новин. А що стосується друкованих ЗМІ, то в них, на жаль, особливі зміни не спостерігаються. Глибинні причини, які призводили до того, що ЗМІ працювали непрофесійно, ще залишаються. Перша полягає в тому, що газети й електронні ЗМІ досі перебувають у руках людей, які вельми залежать від політики, та не є бізнесом, що приносить гроші. Друга причина — в тому, що, на жаль, так і не був сформований ринок. Насамперед ринок новин. Тому що все починається з новини, потім уже йде коментар, аналітика тощо. У ситуації, коли відсутній попит на новини, дуже важко побудувати професіонально працюючі ЗМІ. Доти, поки якась людина не заробить великих грошей, дізнавшись що-небудь із газети, великого попиту на пресу не буде. А в нас про всі новини дізнаються не з газет або телепередач, а з дзвінків важливим людям. І поки ця ситуація не зміниться, преса дуже залежатиме від політичної кон’юнктури.
Олексій БЛЮМИРОВ, головний редактор тижневика «Вечірній Луганськ»:
— Я переконаний, ситуація в регіоні, де під час виборчих перегонів існувала переважно позиція провладної сторони, більше відповідає словам із відомої пісні Ігоря Талькова: «Перестроить можно рожу, ну а душу — никогда!». Суть проблеми я вбачаю насамперед у тому, що ситуація зі зміною редакційної політики українських ЗМІ після перемоги помаранчевої революції опинилася у законсервованому стані — влада змінилася, а журналісти залишилися колишні. За останні п’ять років вони тільки те й робили, що відпрацьовували політичну позицію своїх господарів. Оскільки нині наше суспільство перебуває в стані відносного міжчасів’я, то й власники ЗМІ ще не визначилися зі своїми уподобаннями. Цією простою обставиною, на мій погляд, і пояснюється відсутність конструктивної критики. З’явилася позитивна тенденція: ті персони, яким ще вчора було закрито доступ до ефіру або читацької аудиторії, сьогодні стали частими гостями журналістів усіх мастей. Щоправда, реально одні й ті самі люди, що часто не завжди гідні бути почутими взагалі, перетворилися на експертів, які коментують абсолютно всі події, викладаючи лише один погляд. Через отаку виборчу «лояльність» деяких медійників до дій нинішніх «переможців» розмивається сама можливість об’єктивного інформування: адже вони не виконують свого головного професійного принципу — журналіст опозиційний будь-якій владі.
Щодо нашого регіону, можу з певною часткою впевненості стверджувати, що журналістські колективи (якщо вони не комунальні) почали менше озиратися на позицію замовника. І ці паростки свідчать про ще крихку, але все-таки можливість редакцій дистанціюватися від обов’язкової у недалекому минулому умови бути жорстко емансипованими від влади. І все ж зміна влади ще не привела до серйозних зрушень у зміні редакційної політики більшості всеукраїнських і регіональних ЗМІ.
Інна ПІТЯ, оглядач газети «Время», Харків:
— Якщо говорити про пресу, то свобода слова в ній буде тільки тоді, коли вона стане окремим бізнесом, незалежним від провладних структур. Якщо незалежне видання виходить на ринок зі своєю запитаною продукцією, то воно невдовзі витіснить заангажовані, які банально не купуватимуть. Власник від власника різниться. Якщо ним буде людина, котра приятелює з провладними особистостями, то це одна картина. І зовсім інша ситуація, коли власником ЗМІ є директор видавничого дому, який насамперед буде зацікавлений у прибутковому збуті своєї продукції, а не вираженні своєї політичної спрямованості. Поки що таких красивих прецедентів не спостерігається, хоча вже з’явилися досить критичні висловлювання на адресу чинної влади, і це саме по собі вже дуже радує. Але загалом про згоду або незгоду з новою владою говорити рано. Поки що всі намагаються пристосуватися. Зрештою, чинна влада ще не до кінця зрозуміла та прозора, як того хотілося б.
Руслан МАРМАЗОВ, головний редактор Донецького випуску газети «Комсомольская правда»:
— ЗМІ намагаються вибудувати свою позицію. Хтось підтримує зміни, хтось не приймає, хтось зайняв вичікувальну позицію. Неприємно спостерігати, як деякі газети щойно підтримували один політичний напрям, а тепер виявляється, що вони таємно завжди були по інший бік барикад.
Ми, журналісти, редактори ЗМІ, в цій ситуації повинні робити те, що вважаємо за необхідне. Ось приїжджав до Донецька Віктор Ющенко, сказав, що кожен має право на свободу слова, кожен журналіст може і повинен говорити все, що він думає. І дуже добре, якщо так. Коли Вадим Чупрун різко обійшовся з журналістами, я коректно описав цю ситуацію. Я не маю наміру приховувати від читачів те, що відбувається. Вони хочуть це знати, і вони мають право знати всі подробиці. Наша газета, наприклад, проводить акцію «Три накази губернатору». Досить зайти до редакції, щоб побачити пачки листів, які приходять від наших читачів. Колишні керівники області були відкриті для преси, непогано, якщо нова влада буде хоч би такою ж.
Віталій ЯЩИЩАК, головний редактор газети «Новини Закарпаття», екс-редактор газети «Срібна Земля-Фест»:
— Потрібно відзначити, що на медійній кухні в Закарпатській області, як і до революції, під час та після неї, є видання, що куруються тими чи іншими структурами: владними, бізнесовими чи ідейними. Безвідносно до нової чи старої влади медійні засоби, зокрема і друковані, будуть залишатися на тих позиціях, які диктує їм їхній лідер чи «меценат».
Є ще один аспект — аспект ставлення читачів до газети, газети до читачів і газети до влади. Проблема полягає у тій площині, що за один місяць чи два неможливо щось кардинально змінити у структурі відносин між цими суб’єктами.
Для мене особисто перехід від умовної, але незалежності (редакторства у незалежному «Фесті») до «золотої клітки» (газети Закарпатської облради та ОДА «Новини Закарпаття») є важким. Основне завдання сьогодні — розробити чітку програму і побудову взаємовідносин поміж мною як редактором, владою та читачами. Газета повинна показати «людське обличчя влади» і демонструвати, що люди, котрі стояли на Майданах, боролися саме за те, що реалізовує нинішня влада. Хоча, значно легше було б залишитися на певній дистанції від нової влади, відстежувати промахи й активно критикувати, що багато хто нині й робить.
Тетяна ПРИСТУПЕНКО, доцент, завідувачка кафедри періодичної преси Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка:
— Потрібно, щоб журналіст змінився психологічно, а зробити це за місяць-два дуже важко. Тому, звичайно, журналісти поки приглядаються до тих новацій, які запропоновані їм у їхній роботі, до побажань і запевнень, що не буде втручання, переслідування, що тепер дійсно можна вільно працювати і говорити правду. Головне — щоб влада їх переконала у цьому не тільки у формі гасел і декларацій.
Катерина СЕРАЖИМ, професор кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка:
— Некоректні висловлювання на кшталт того, що «наш гарант запізнився ЯК ЗАВЖДИ» свідчать про те, що деякі телеканали як були залежними, так і залишилися.
Наталія ДАНЬКОВА, вільний журналіст:
— По-перше, до кінця не зникла тінь епохи Кучми, яка залишила певний відбиток на практиці журналістської роботи. По-друге, з’явилася ще одна тінь — помаранчевої революції, яка вже теж інколи набуває не зовсім позитивних рис. І це стримує розвиток телебачення, воно дуже втрачає у повноті інформації та об’єктивності.
Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Змінився передусім стиль подачі інформації у новинних випусках телеканалів. У ньому помітно додалося збалансованості. Глядачеві тепер, як правило, пропонується власне інформація, а не тенденційна інтерпретація якихось фактів. Раніше ж переважало те, що я називаю «агітпропом». Не раз виглядало так, ніби диктори озвучують невідомо чиї оцінки і заяви. Після помаранчевої революції об’єктивності побільшало.
Єгор СОБОЛЄВ, журналіст:
— Мені здається, що змінилися лише умови роботи, але не сама робота ЗМІ. Ще перед третім туром виборів президента рухнула система добре організованої тотальної цензури, і спроб відновити її поки що немає. Послабився тиск на медіа з боку влади і, мабуть, зараз журналісти все-таки мають можливості писати, показувати і говорити те, що хочуть. Але інше питання полягає в тому, як вони ці можливості використовують. Бо за попередні роки ми дещо втратили свою місію й розуміння того, що можемо бути критичними. Це буде не легко відновити. Зараз усі ЗМІ виглядають трішечки беззубими і помаранчевими. Але це проблема не умов, не тиску, не влади — це проблема журналістів, наших навичок і професіоналізму. Однак я впевнений, якщо умови будуть настільки сприятливими, наскільки сприятливими вони є зараз, то професіоналізм швидко зросте.
Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Національної спілки журналістів України:
— На жаль, дуже багато ЗМІ залишилися абсолютно такими, якими й були. На телеканалах чи на шпальтах газет — одні й ті ж самі люди, що з’являються там, аби засвідчити свою відданість новій владі. Сподіваюся, ще є час отямитися. В усіх країнах новій владі дається сто днів, щоб проявити себе повною мірою. Так і журналістам, мабуть, потрібен якийсь час, щоб вони все ж таки зрозуміли, якими вони мусять бути. А пристосуванство — це найганебніше, що є в нашій журналістиці.
Ірина ПОГОРЄЛОВА, редактор інформаційно-аналітичного щоденника «Політичні хроніки»:
— Якщо, наприклад, можна відзначити, що на тому ж Першому національному сьогодні не використовуються передвиборчі технології, то в усьому іншому нічого не змінилося. Хто звик хвалити владу, той це і робить.
Віктор ШАПОВАЛ, в. о. директора Західної інформаційної корпорації (Львів):
— Якщо аналізувати роботу ЗМІ нині або стан, до якого вони наближаються, потрібно повернути голову назад — до моменту передвиборчого процесу. Преса, зокрема львівська, мала досить велику нішу незалежності та можливості коментувати на свій розсуд події, які відбувалися в державі. Якщо говорити про Львівщину, беззаперечна інформаційна перевага, звичайно ж, була на стороні нині чинного Президента України. Якщо сьогодні поставити питання, чи зуміють львівські медіа об’єктивно висвітлювати дії вже не опозиції, а нової влади, то постає низка проблем. По-перше, що виберуть власники друкованих видань і електронних мас-медіа у майбутньому —перспективи тісної співпраці з новою владою, що унеможливлює критику тих промахів, які відбулися й є у кожної влади, чи вони займуть позицію зваженої та збалансованої критики. На сьогоднішній день, я думаю, львівські медіа зайняли очікувальну позицію. Вони чекають на перші кроки влади. Але вже є в цьому сенсі певні тенденції, як позитивні, так і негативні. Позитивні, скажімо, ті, що львівські медіа відслідковують конфлікти, які з’являються з приводу кадрових призначень. Принаймні, не замовчують, а інформують про них. І це вже є позитивним моментом. Але з другого боку, напередодні парламентських виборів (а ми живемо саме у такий час), уже можна спостерігати, як деякі друковані видання починають вдаватися до дозованої критики. Дуже часто ця критика є зумисне спрямованою проти певних політичних конкурентів у середовищі переможців — «Нашої України», БЮТу й т. ін. Але на загал позиція є коректна та виважена і цілком ймовірно, коли нова влада почне робити якісь серйозні кроки, ми побачимо збалансовану й виважену критику.
Львівський медіа-ринок має свої особливості, у ньому є кілька чітких лідерів, як, зрештою і всюди. Кожен має свої політичні уподобання, є до певної міри заангажованим на певні партійні середовища. І я прогнозую, що ця заангажованість перед парламентськими виборами буде впливати на рівень критики. На сьогодні це не дуже ще видно, але через місяць-півтора ми побачимо, наскільки ця критика буде збалансованою та всеохопною, а не точковою, за прикладом: «Мені треба вщипнути оцього голову РДА, і я це зроблю, бо мені це вигідно…» Зрештою, команді нового львівського губернатора треба дати 100 днів, аби подивитись, наскільки його кадрові призначення та декларації по зміні соціально-економічної ситуації є адекватними та реальними.
Богдан ТЕЛЕНЬКО, редактор Хмельницької міської газети «Проскурів»:
– У ході гарячих дискусій навколо проблем оновлення влади і преси, мені здається, їхні учасники надто мало уваги звертають на аналіз того, що називається суспільним запитом на ці зміни.
Дуже показовим щодо нинішньої ситуації в офіційних ЗМІ стало те, як вони поводилися нещодавно в нашім краї, коли тут п’ять днів на посаді губернатора побував висуванець аграріїв Віталій Олуйко. Виявилося, що помаранчева революція нічому не навчила керівників більшості цих ЗМІ. Вони нічого іншого не вигадали, як у дусі совкових часів славословити нового керівника. А може, і новій владі потрібна буде така слухняна преса? І який формат люстрації для подібних ЗМІ має бути обраний, якщо, даруйте, й інші суспільні інститути цього ж потребують не менше, ніж преса?
Думаю, що ми всі повинні, передусім, «самолюструватися». І суть тут не лише в кадрових змінах і реформах, яких, безперечно, потребують і ЗМІ. Вимоги прозорості, відкритості, демократизації адресовані суспільством не лише до влади, українського політикуму, але й до нас, журналістів, до всієї нашої журналістської школи.
