У той час, коли питання невизначеності — хто проти кого воює і де чиї герої — в українській журналістиці згубно впливає на самоусвідомлення самих українців, а так звані адепти «стандартів професії» продовжують закликати медійників віднайти баланс «добра» та «зла», спілкуючись у прямих ефірах із лояльними до ворога експертами, ведуча телеканалу «Еспресо ТБ», блогер Мирослава Барчук чітко усвідомлює, що «найголовніше у ЗМІ — відстоювати свою позицію». На зустрічі зі слухачами Літньої школи журналістики «Дня» вона висловила припущення, що саме молоде покоління медійників зможе в майбутньому змінити таку безликість та байдужість у висвітленні української дійсності. Свій виступ перед молодими колегами — літньошколярами — пані Барчук почала з чіткого окреслення чотирьох головних, на її думку, загроз в українській журналістиці.
ПЕРШОЮ загрозою Мирослава Барчук назвала «моральний нейтралітет» та «етичну амбівалентність» суспільства, а особливо журналістів. «Справжнє зло — це не розрізнення добра і зла, невизнання чітких полюсів... Найгірше — це розмивання «плюса» та «мінуса» у протистоянні, — наголосила пані Мирослава, процитувавши блогера Євгенія Юр`єва: «Наша країна розпадається, бо ми не проводимо чіткої межі між добром і зло. Ми з вами як суспільство не можемо займати позицію між добром і злом».
ДРУГА загроза — «страх займати позицію й відстоювати свої цінності». Важливість повноцінного усвідомлення такої загрози саме молодим поколінням журналістів Мирослава Барчук пояснила так: «Телеканали дуже люблять запрошувати на роботу молодих людей, бо вважають їх незрілими, з недостатнім внутрішнім стержнем, думають, що їх можна легко зробити лояльними. Вони пропонують колосальні зарплати молодим людям. І молодь іде на ті сумнівні теле-, радіоканали, думаючи, що все одно збережуть свою проукраїнську позицію, але цим самим роблять обгортку для кремлівських тез, які транслюють ці канали, легалізують ресурс, на який працюють. Адже коли люди слухають цих журналістів на радіо «Вести» чи радіо «Ера», телеканалі «Інтер» і т.ін., то починають вірити цим ресурсам, потрапляють в оману.
ТРЕТЬОЮ загрозою було названо «корисних ідіотів», тобто людей, які цілком серйозно намагаються заговорити важливі теми, підмінивши їх боротьбою з «мовою ненависті». Українських журналістів переконують, що не можна називати українських військових нашими, захисниками, героями; а терористів — терористами, бойовиків — бойовиками, АТО — війною, а Росію — агресором. В цьому блоці загроз, на думку пані Барчук, важливим є відверте усвідомлення відповідальності українських журналістів за ситуацію в країні. «Я вважаю, що не маю права запрошувати до студії тих, хто довів країну до катастрофи. Це не є лібералізм, це не журналістські стандарти — давати слово вбивцям та терористам просто не можна, — говорить слухачам лектор ЛШЖ-2017. — Не можна в речах, що стосуються державності, балансувати брехнею та кремлівськими тезами». За те, що в свій час Мирослава Барчук сама, виправдовуючи свою роботу необхідністю балансу думок, по суті, «балансувала правду брехнею, а державну позицію антидержавною», ведуча зізнається, що відчуває свою колосальну відповідальність перед суспільством. «Саме тому хочу, щоб ви не повторювали наших помилок, не запрошували «експертів» із відвертою антидержавною позицією, які перебувають на зарплаті в РФ, на ефіри як «баланс думок», — апелює до молодих колег Мирослава Барчук.
Остання, ЧЕТВЕРТА, загроза, за словами лектора ЛШЖ, — це засилання «інформаційного мотлоху». Із власного досвіду пані Мирослава зазначає, що так звана політична сучасна українська еліта — це люди малоосвічені, з часто дуже вузьким провінційним мисленням, які заточені не на розвиток, а на виживання й утримання на посаді. А журналісти, тиражуючи заяви про те, хто чим кого вдарив, намагаються залишатися у вузьких рамках, які нав’язують їм ці політики. «Для мене важливо, щоб молоді журналісти розширювали рамки бачення, світогляду, багато читали якісної літератури, ті ж книги «Дня», і головне — очікували, ба навіть вимагали, від людей у політиці більшого. А для цього, повторюю, треба читати книжки й займатися самоосвітою все життя», — наголосила пані Барчук.
ПРО ЧЕСНУ КОНКУРЕНЦІЮ
— Зараз багато говорять про нове життя телеканала «Тоніс», який називатиметься «Прямий». Ключові питання: хто насправді є фінансистом, друге — чому фінансист набирає російських ведучих, які, на мою думку, розбестили українське суспільство. Не можна з політики для людини, яку будуть обирати на виборах, робити шоу, бо шоу — це неправда. Савік Шустер та Євгеній Кисельов тривалий час стравлювали українських політиків в ефірах, чим в кінцевому результаті допомагали приходити до влади ідіотам. Гадаю, канал «Прямий» не буде нашим конкурентом, аудиторія телеканала «Еспресо ТБ» — інша. Але люди, які хочуть дивитися «собачі бої» в прямих ефірах, отримають їх разом із російськими ведучими. Вони, до речі, можуть бути взірцем для поборників стандартів. Знаєте чому? Бо справді тримають нейтралітет, є безсторонніми, а все через те, що це не їхня держава. Коли з політичних шоу роблять цирк — це засмічує голови виборців. Прикро, що люди голосують за політиків, які стали публічними завдяки телеканалам.
Зараз Віталій Портников на телеканалі «Еспресо ТБ» робить свій політклуб, на мою думку, серйозну аналітичну програму, але його програма, на жаль, не має великої аудиторії, бо це не «собачі бої», до яких звикли українські глядачі.
Треба розуміти, що в Україні, на жаль, немає самоокупних телеканалів. Чверть прибутків дає реклама, а все інше — власник. Це говорить про те, що канали, інформаційні, зокрема, це не бізнес. Інформаційні мовники створюються суто для просування ідеології та певних ідей. Гадаю, що, наприклад, канал NewsOne завів політичну силу Рабіновича до парламенту. А майбутнє телебачення для мене не є оптимістичним. Ми з вами будемо свідками, коли весь якісний контент перейде в інтернет.
ЯК ЗНАЙТИ ХОРОШИХ ЕКСПЕРТІВ
— На мою думку, брак перевірених експертів у ефірах наших каналів — це справді велика проблема. У нас на каналі жорсткий добір. Наша позиція така, що ми не запрошуємо невідомих людей. В Україні є лише кілька людей, яких можна назвати експертами, не ховаючи погляду. Наприклад, Олександр Пасхавер, економіст. За моїми спостереженнями, в Україні велика проблема з експертами-політологами тощо. Це пов’язано з «інформаційними мотлохом», про який ми говорили. Якщо ми погоджуємося на вузькі рамки «аналітики», то наш фокус зору дозволяє запросити якусь некомпетентну людину, дати їй майданчик і слухати все, що вона захоче сказати. А якщо цього собі не дозволяємо, то цього не буде. Треба розуміти, що цим грішать багато каналів, зокрема інформаційні. Вони запрошують в ефіри так званих експертів, які готові коментувати будь-що, а по факту є некомпетентними людьми. Політичні сили використовують умовно незалежних політологів для озвучування певних своїх тез, до речі, часто написаних не в нашій країні. Це треба вам розуміти як молодим журналістам.
ПРО ПОЗИЦІЮ
— Я стежу за публічною діяльністю головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, погляди якої поділяю. Так от, за її словами, в умовах гібридної війни маскульт часто є на службі в тих, хто отруює мізки нашого суспільства. Ми бачимо це в поведінці наших поп-зірок, наприклад. Вони виступають в Росії, закликають до миру за будь-яку ціну і продовжують називати війну — справою олігархів. А з цією аудиторією треба працювати. І можна — тим же інструментом м’якої «попси». Якщо багатомільйонну аудиторію умовного каналу «Інтер» годувати не «собачими боями», а хорошим українським маскультом, тими ж серіалами «1+1», стрічками, знятими за сценаріями Андрія Кокотюхи, і тому подібним, то в їхній свідомості відбудуться зміни, вони пробудяться. Але справа в тім, що такі телеканали, як «Інтер», насаджують цій несвідомій частині суспільства радянсько-російський світогляд. А Юрій Артеменко, голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення України, в таких випадках, коли відбуваються якісь медіаскандали, чомусь заявляє, що нічого про це не знає, і не займає чіткої позиції. Юрій Стець, міністр інформаційної політики, та його заступники кажуть, що також не мають впливу на регуляцію каналів. Тому канали й далі нав’язують, зокрема молодій аудиторії, ностальгію за СРСР. Тому я вважаю — треба удосконалювати законодавство та проводити кадрові зміни в регуляторах, які мають контролювати інформаційний простір. В час війни — це особливо актуально. Так, є ризики скотитися законодавчо до рівня диктатури, адже завжди у владі знайдуться жорсткі бажаючі, які «правила гри», покликані боротися проти пропаганди, захочуть використати проти незалежних медіа.
«ЦІЛКОМ ПІДТРИМУЮ «УКРАЇНСЬКУ ЖУРНАЛІСТСЬКУ ПЛАТФОРМУ»
— Я усіма силами підтримую звернення «Української журналістської платформи». Позицію українські журналісти повинні мати таку, що це їхня країна, за яку вони несуть відповідальність. Не можна спокійно давати майданчик людині, котра отруює свідомість наших співвітчизників. Не можна дружити з російськими пропагандистами. Це дуже серйозна й важлива тема для обговорення проблем журналістського цеху. І вона значно більше важливих питань, ніж це може видатися спочатку. Знаєте, я зараз багато думаю про ідеєю дати державі право викупати голоси людей-виборців. Щоб люди продавали не політикам ці голоси за гречку, а державі. Є різні ідеї обмеження чи удосконалення виборчого законодавства, наприклад, дозволити голосували тільки платникам податків, що, на мою думку, вже покращило б ситуацію. З такими ЗМІ, як у нас, з тотальною бідністю і затурканістю народу, важко вимагати від виборців осмислених рішень в кабінці для голосування. Частина людей, зокрема пенсійного віку, часто є жертвами політичних популістів і маніпуляторів. Дехто, прикриваючись — та всі вони крадуть, — продають голоси за гречку. Ми б могли запустити в суспільстві дискусію про вдосконалення виборчого законодавства, зокрема серйозно поговорити про викуп державою голосів. Неосмислені виборці, які приводять негідних людей до парламенту, більше шкодять економіці країни, ніж вартість, якою держава офіційно може позбавити їх права голосу.
Літня школа журналістики «Дня»-2017 діє за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.
