Під кінець листопада на запрошення Запорізького національного університету ціла «команда» «Дня» представила наші книжкові новинки. Головний редактор Лариса Івшина відрядила для презентації публіцистичного триптиху (книг «Котел», або Справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська» та «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв») його авторів-упорядників — Івана Капсамуна, Валентина Торбу та Марію Семенченко. Зустріч із «десантом» «Дня» мала резонанс не лише в університетських аудиторіях, а й на місцевому ТБ. Спочатку Іван Капсамун та Валентин Торба взяли участь у авторській програмі Ольги Вакало «Я й ЦЕ» на місцевому телеканалі «Запоріжжя». А потім — Марія Семенченко в цій же програмі розповіла про неймовірні історії героїв своїх публікацій. Цікаво, що програми з участю наших журналістів стали відправною точкою для дискусії в соціальних мережах на низку питань, які торкались новітньої історії нашої держави.
— Програма «Я й Це» з’явилася як своєрідне продовження проекту «Політвечеря». Ідея була така — дві ведучі готують реальну страву на кухні, а продукти використовують, як метафори того, що відбувалося в країні. Наприклад, капуста — це гроші, томати — депутати, — говорить ведуча каналу «Запоріжжя» Ольга ВАКАЛО. — Політичний коментатор Лариса Мала, зараз займається волонтерством, більше готувала їжу, а я — вела бесіду. Запрошували чоловіка, який куштував би страву і коментував по ходу ситуацію в країні. Коли пришли у місцеву владу люди Януковича, то вони були проти будь-яких жартів на їхню адресу. Ми постійно очікували, що проект закриють. Рятувало лише те, що державний канал, а відтак — нас було затверджене тематичне планування на рік. Нам неодноразово натякали, що закриють проект, бо жарти переходили критичну межу. Коли в області «осіли» на керівних посадах люди Януковича, змінилося й керівництво на каналі. Нас, незалежних журналістів на державному ТБ, частково рятувало невігластво керівників. Я ніколи не брехала, говорила завжди хто буде гостями і про що ми говоритимемо. І тут же відчувала, що керівництво не знає цих людей, а відтак — не буде проти. Однак, коли було зрозуміло, що програму закриють, а мене звільнять, змушена була піти на певний творчий компроміс — ми зробили новий проект відвертої, але дещо камерної розмови. Відразу знайшла назву — «Я й ЦЕ». Концепцію проекту пояснила так: «Це» — це будь-яка тема, явище, подія чи людина... А під час розмови ми спробуємо дослідувати взаємовплив мого «Я» на «Це». І навпаки. З іншого боку, згадуючи назву, бачила Януковича, в якого кидають яйце.
Сьогодні ця програма до певної міри сприймається як післямова до мого прямоефірного проекту «Знак запитання», який виходить вже 12 років. Там — йде форумне, шумне обговорення, де експерти можуть перебивати одне одного, гучно дискутувати. А «Я й Це» глядач сприймає як камерну розмову на продовження теми — про наболіле і головне відверто. Тому для цієї програми ми завжди зацікавлені в гарних гостях, раді цікавим ефірам. У нас виходили програми з Ярославом Грицяком, Вахтангом Кіпіані, Ахтемом Сеїтаблаєвим. Євген Сверстюк був у нас на ТБ, глядачі бачили його за програмою проекту «Світла крапля». От нещодавно раді були запросити журналістів «Дня». Розмови з людьми такого рівня вкрай важливо почути нашим глядачам.
— Чи відбувся взаємовплив у програмі, про який ви говорите, з журналістами «Дня»?
— Так. Гості з «Дня», які представили пласт добірної якісної журналістики, мали вплив на аудиторію. Це інтелектуали, які говорили про причини проблем у країні, попереджували про ризики... Це дуже важливо було почути їхню думку. Можливо, трохи не вистачало оптимізму. Але розмова вийшла серйозною і глибокою. Були цікаві відгуки глядачів, особливо від колег-журналістів. Одна місцева журналістка сказала, що випадково увімкнула наш канал на програмі і... залишилася до кінця. Більше того — на ранок наступного дня вона дивилася повтор. Це неймовірний ефект для телебачення, коли глядачі хочуть ще раз осмислено передивитися те, що вже бачили. У газетярів це частіше відбувається. Читач «впіймав» цікаву статтю, а потім кілька разів до неї повертається, цитує. На ТБ такий ефект зустрінеш нечасто. Власне, це особливість розмови з Іваном Капсамуном та Валентином Торбою — вони спонукали осмислено сприймати критичний інтелектуальний продукт, можливо навіть стимулювали до інтелектуального «збурення» в головах глядачів. До речі, певний резонанс був і в соціальних мережах, куди я викладаю відео.
— Як телевізійник, чи помічаєте прогрес у програмах на центральних мовниках після Революції Гідності?
— Ситуація на ТБ — щонайменше на один крок відстає від запиту якісної аудиторії. Суспільство потребує якісно іншого телебачення, яке б поважало глядача, а не маніпулювали ним. Мій оптимістичний погляд у майбутнє в першу чергу пов’язаний з Суспільним ТБ, яке реалізовує команда Зураба Аласанії. Я бачу, які неймовірні зусилля вони докладають, щоб «розворушити» організм Першого Національного. В умовах обмеженого фінансування та інших об’єктивних викликів, вони сьогодні роблять надміру важливі речі. Гідний продукт в ефірі знайти можна і на приватних каналах. Та ж неймовірна програма «Хоробрі серця» на «Плюсах». Знаєте, ТБ вчиться жити і працювати в умовах гібридного миру і негібридної інформаційної агресії зі сторони РФ. Думаю, що з часом суспільні ЗМІ мають перебрати на себе роль політичних модераторів. А комерційні — займатися розвагами. Адже наші приватні медіа ніколи не були власне незалежним і прибутковим бізнесом. Скоріше — інструментом для впливу у руках певних політичних сил. Сподіваюсь, що це поступово зміниться.
