Відомий телевізійний ведучий Володимир Бойко минулого року розпочав співпрацю з телеканалом ZIK. Економіст за освітою, на телебаченні він працює з 2007 року. Свою кар’єру розпочав на телеканалі «24», потім мав досвід ведучого програми «Вікна-новини» на СТБ. Із вересня 2015 року Володимир Бойко вів основні випуски новин на каналі UBR. На ZIKу ведучий представив програму ексклюзивних інтерв’ю під назвою «Нова кров». Мета проекту дійсно амбітна — орієнтувати глядачів у потоці особистостей-претендентів на роль лідерів думки в політиці, державному управлінні, бізнесі, культурній сфері. Де шукати таких лідерів, і якими мають бути критерії до героїв програми?
— З липня минулого року ви співпрацюєте з каналом ZIK. Про які перші результати такої роботи, на вашу думку, можна говорити вже сьогодні?
— За цей час «Нова кров» майже сягнула «повноліття». Вийшло 17 випусків! Усі їх можете переглянути на сторінці проекту на сайті телеканала ZIK. Також проект «Нова кров» знайшов свою нішу і свого глядача. Мені відомо, що для родин декого з моїх друзів перегляд «Нової крові» об 11-й у неділю став сімейним ритуалом.
Щодо моїх особистих результатів, то вони скромніші, ніж результати проекту. Я мало-помалу опановую новий для себе формат інтерв’ю, мені ще рости і рости в цьому напрямку. Як каже мій тато, котрий час від часу дивиться проект: працювати над собою треба ще багато.
— У проекті «Нова кров» ви традиційно шукаєте цікавих людей, які сьогодні претендують на роль лідерів думок. Чи вистачає таких особистостей в сучасному українському суспільстві? Де їх знайти? Як почути?
— Особливо велика концентрація «лідерів думок» на Печерських пагорбах :). Принаймні, багатьом там здається, що вони лідери думок. Коли ж серйозно, то в Україні, на мою думку, вдосталь професіоналів своєї справи, які є лідерами опінії. Звісно, не всі вони прагнуть до публічності. А дехто відверто «переховується». Наприклад, уже другий місяць гостьові редактори намагаються домовитися про інтерв’ю з офісом голови ради Національного банку України Богданом Данилишиним. Третій місяць шукаємо народного депутата Олексія Петровича Порошенка. Трохи менше — одразу після призначення — голову Миколаївської ОДА Олексія Савченка. Користуючись нагодою, запитую, чи можна звернутися до них? Браття-українці, не бійтеся! «Нова кров» — геть не кривавий проект! Розкрийте себе нашим глядачам, поговорімо відверто!
— З другого боку, як за дійсно благородною справою не представити глядачам популістів та розпіарених громадських активістів чи політиків? Інакше кажучи, які у вас критерії відбору гостей?
— Як ви уже сказали, «Нова кров» — про українців (не обов’язково за походженням), які пов’язують своє майбутнє з нашою країною, претендують на лідерів думки або вже є такими лідерами. Напевно, це головний критерій: активна громадянська позиція. Також потрапити до «Нової крові» можуть українці, які готові робити прорив і вже роблять його тут, на Батьківщині, не шукаючи щастя деінде. І так уже сталося, що «Нова кров» — також про тих, кого Україна прихистила, хто отримав українські паспорти. Висновок глядач міг зробити сам: Міхеїл Саакашвілі, Давид Сакварелідзе і Хатія Деканоїдзе були серед гостей «Нової крові». Щоправда, не всі вони були однаково щирі. Але я не шкодую, що запросив їх до участі у проекті.
Щодо розпіарених активістів та політиків — декого з моїх гостей справді можна назвати розпіареними. Я ставлюся до цього спокійно. По-перше, публічний імідж — невід’ємна складова щоденної роботи багатьох, особливо молодих. По-друге, що більш відомий гість, то цікавіше почути від нього те, чого він раніше не казав. Наприклад? Наприклад, що голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін не працевлаштований у Центрі протидії корупції, а співпрацює з ЦПК як ФОП. Що син Хатії Деканоїдзе вчитиметься в Києві, у філії одного з американських вишів. Що сексі-коп Людмила Мілевич видає книжку про життя копа на гроші, які її чоловік заробляє в Росії. Що в Мустафи Найєма є син, і він класно грає в шахи. Що художній керівник ускандаленого Київського драматичного театру на Подолі Віталій Малахов сам злякався, коли вперше побачив суперечливий архітектурний проект будівлі (але в глядацькій залі Театру не передбачено спеціального місця ані для Президента Петра Порошенка, ані для будь-кого з «Рошену»). Що Михайло Гаврилюк, як і я, обожнює паритися в лазні — навіть запрошував мене до тієї лазні, яку ремонтує депутатськими коштами в Боярці. Що Назар Холодницький купив дорогу автівку на виплат, але не в банку, і досі їздить, не перереєструвавши її на себе (можливо, уже перереєстрував — інтерв’ю з паном Холодницьким вийшло в ефір ще 11 вересня). Можу продовжувати хоч годину.
— Зорієнтувати аудиторію в потоці нових особистостей в політиці, держуправлінні, бізнесі, культурній, соціальній та інших сферах — важлива справа. Власне, це те, що уже 20 років робить газета «День» на своїх сторінках, виводячи на перші позиції таких лідерів думок, як Євген Грицяк — лідер Норильського повстання в таборах ГУЛАГу. Чому, на вашу думку, людей рівня Євгена Степановича немає на наших екранах?
— По-перше, не погоджуся щодо аж такої повної відсутності Євгена Грицяка на екранах. Наприклад, на моєму він присутній — інтерв’ю з ним є у вільному доступі на YouTube і на сайті газети «День», і я його бачив.
Якщо ж говорити лише про екрани телевізорів без приставки «смарт», то все просто. Постаті такого масштабу, як Євген Грицяк (сама його особистість, життєвий досвід, його особистий приклад), змушують людей думати. І ставити собі й тим, хто поруч, непрості запитання. А отже, й шукати непростих відповідей, часто незручних. Особливо незручних для тих, хто робить вигляд, що керує Українською державою в інтересах громадян.
— Ще в лютому 2014 року головний редактор «Дня» Лариса Івшина поставила запитання: «Чи змінить революція сітку мовлення?» Як би ви відповіли на це запитання сьогодні? Адже свіжий скандал з показом в ефірі СТБ бойовика «ДНР» свідчить про те, що відкритих питань до українського ТБ навіть під час війни залишається чимало. До речі, ви ж працювали ведучим СТБ — чи відчули у спілкуванні з колегами розуміння того, що такі ефіри просто неприпустимі?
— У мене ще не було нагоди обговорити цей інцидент із колегами по СТБ. Я читав реакцію на той показ генерального директора каналу Володимира Бородянського, і вона мені видалася адекватною: відмовитися від подальшої трансляції російського продукту «Битва екстрасенсів» (єдине запитання — чому цього не зробили раніше?) і звільнити тих співробітників, які допустили вихід саме цієї неприпустимої серії в ефір. Сподіваюся, мої колеги у «Вікнах», як і я, вважають неприпустимим випускати в ефір контент такого змісту. Але що було — те було. Думаю, Володимир Бородянський і весь колектив каналу докладуть зусиль, аби таких прикрощів більше не траплялося. У СТБ занадто велика аудиторія і добре ім’я, щоб легковажити.
Якщо ж говорити про загальні зміни в телебаченні, то щоб відбулися кардинальні зміни в сітках мовлення і наповненні цих сіток, революція має відбутися в мізках у журналістів, редакторів, медіаменеджерів.
Однією зі складових частин цієї революції (чи еволюції) має стати фільтр допуску в журналістську професію. Саморегулювання цієї професії. Не цензура, не темники, а саморегулювання всередині журналістського середовища.
Так сталося, що я багато часу проводжу з юристами. А саме — з адвокатами. І бачу роботу всередині цієї професії, спрямовану на взаємний захист адвокатів, на захист і підтримання високих стандартів роботи колег. Можливо, і журналістиці варто еволюціонувати в цей бік? І колись, щоб мати право називатися журналістом, не досить буде просто мати журналістську освіту, ба навіть без освіти прийти у псевдоЗМІ й отримати «корочку», яка дає право на володіння зброєю, доступ до інформації та власник якої за деякими нормами фактично прирівнюється до співробітника правоохоронних органів.
Але є й об’єктивні умови, які впливають на якість наповнення українських медіа. Це рекламний ринок. Доки ЗМІ залежатимуть від волі власника чи донора, а не зароблятимуть на своє існування самі (але не джинсою, а рекламою), ми можемо скільки завгодно висловлювати свої претензії до наповнення ЗМІ, ситуація не зміниться. Звісно, повністю дистанціюватися від власників редакції не можуть. Проте, наскільки я міг спостерігати з 2005-го, відколи прийшов у професію, що краща ситуація на рекламному ринку, то сміливіші матеріали дозволяють собі медіа. Не знаю, чи виріжете цей шматок сказаного, але коли ЗМІ є самоокупним, то «в нього є яйця». Хто, наприклад, читав газету «Бізнес» періоду 2005 — 2006 років, той зрозуміє, про що я веду.
— 2017 рік розпочався із серйозних медіаскандалів, зокрема згаданий ефір СТБ, традиційні «новорічні вогники» у звичних традиціях російської стилістики, спроба тиску на «1+1»... Які, на вашу думку, будуть головні виклики цього року в медіасфері?
— Головний виклик — вижити. І каналам, і журналістам. Канал UBR закрився. Така ж доля може спіткати ще кілька каналів, на утримання яких власники витрачають чималі кошти. І до «вижити» одразу додається ще один виклик: вижити, зберігши своє обличчя, гідність. А тому — не скотитися до брехні та пропаганди. Бути сміливим із собою та глядачами, бо правда любить сміливих. Сміливим, щоправда, інколи доводиться боятися за своє життя і їхати з України. Як довелося Олексієві Бобровнікову — він розслідував факти «контрабанди» в «сірій зоні» АТО, а згодом розслідував і розстріл «групи Ендрю», яка боролася з контрабандою.
