Маріо Петруччі — британський поет, лауреат багатьох конкурсів, еколог, фізик та авангардний есеїст італійського походження. У лютому минає рівно рік, як він став постійним автором «Дня». Його матеріали, серед яких «Листи Україні», щомісяця друкуються в дайджесті The Day.
Як зазначає Маріо Петруччі, його розмова з Україною через ці листи подібна до розмови зі старим другом. Утім, вона розпочалася ще до співпраці з «Днем». Пан Маріо є автором віршів про Чорнобиль та співавтором документального фільму «Heavy Water» («Важка вода»), присвяченого чорнобильській трагедії.
До річниці співпраці «Дня» з Маріо Петруччі ми відчули необхідність глибше представити нашим читачам автора «Листів Україні». Треба сказати, розмова через віртуальну мережу виявилася доволі глибокою і, незважаючи на стислий жанр, масштабною. Можливо, точка зору пана Маріо на сучасні процеси й місце України в них комусь видасться надміру філософічною, втім, це саме той інший погляд, якого нам часто бракує.
— Упродовж року ви пишете цікаві й динамічні «Листи Україні». Що мотивувало вас до цього своєрідного діалогу? Наскільки нам відомо, ви — співавтор документального фільму про Чорнобиль. Що ще цікавить вас у нашій країні? Як ви оцінюєте Україну сьогодні?
— Розмова з Україною через оці листи дещо подібна до розмови зі старим другом по телефону, другом, який переважно мовчить, але розуміє все сказане. Я завжди відчував глибоке споріднення з Україною, як і тоді, коли писав поезії про Чорнобиль, котрі пізніше лягли в основу документального фільму «Важка вода». Цей зв’язок формується не на рівні візитів, розмов або досліджень, а на зовсім іншому, ірраціональному рівні, на якому нам може відкритися весь досвід людства.
Що ж до останньої частини вашого запитання, то мушу сказати, що мене не настільки цікавлять історичні моменти, як природа і якість зв’язку, про який я говорю. А також те, до чого він може привести. Втім, Україна переживає, як це було впродовж більшої частини її історії, економічні, політичні та культурні потрясіння. Як наслідок, українці або на колективному та індивідуальному рівнях усвідомлять, хто вони є, або ще глибше поринуть в ілюзію історичного прогресу, створену черговим пошуком економічно та політично обґрунтованої мети.
— Хоча, наскільки ми знаємо, ви живете в Британії, за походженням ви італієць. Яка Італія сьогодні, після протестних виступів студентів та відставки Сильвіо Берлусконі? Професор із Мілана Джована Броджі в інтерв’ю «Дню» зазначила, що українці та італійці схожі між собою. Ви погоджуєтеся з цією думкою?
— Між українцями та італійцями багато спільного. Італія, як і більшість національних держав, сьогодні втягнута в потік очікувань та проблем, спричинених всеохоплюючим споживацтвом. Але людині властиве прагнення до вічного. Захоплені матеріальним «прогресом», ми майже забули про це. Тому в епіцентрі новин опинилося те, що відбувається з Берлусконі чи євро.
Звісно, економіка та політика не зникнуть, але можна хоча б навчитися бачити в них лише те, чим вони є насправді, — таку собі гру самовідтворення.
— Як поет та авангардний есеїст, кого з європейських філософів, письменників ви порадили б читати українцям, щоб глибше зрозуміти Європу сьогодні та реінтегруватися в європейський простір?
— Це великою мірою «медійне питання». Я міг би докладно відповісти на нього, зважаючи на переваги й недоліки європейської реінтеграції України. Але зараз на карту поставлено щось важливіше. Тому іноді потрібно наважитися вийти за межі поставленого запитання і запитати себе, наскільки воно важливе. Треба розуміти, що реінтеграція має свої межі, і знати, що може статися, коли ми за них виходимо.
Тому почитайте перського поета Гафіза, а також Рільке, Емілі Дікінсон і Джерарда Менлі Хопкінса, пориньте у світ творчості Блейка, Шеллі та Румі, вийдіть за межі «медійних питань». Ставте ваші власні запитання. Шукайте таких митців та філософів, які відкриють у вас відчуття правди, легкості й відваги, і не зважайте на те, якими непрактичними ці відчуття можуть видатися в «реальному» світі. Не хвилюйтеся, якщо у світі «великих рішень» здається, що ми самі можемо зробити надто мало, що наше усвідомлення чи прагнення мати інший порядок денний недоречні. Кожен може змінити свій світ. Ваше усвідомлення насправді навіть дуже доречне і, зрештою, потужно і нестримно практичне.
— Як ви оцінюєте процеси, що тривають на європейському просторі? Які з них матимуть далекосяжні наслідки?
— Ми опинилися в пастці звичних режимів осмислення речей у світлі соціальних та економічних проблем. Людство чимало вклало в менталітет «прибутків-витрат», який сьогодні керує нами.
Ми запитуємо себе: «Бути разом чи поза Європою — що краще для нас?» Цей старий спосіб буття у світі відживає своє повільно, але невпинно.
Існують глобальні проблеми і процеси, від яких відчуття інтегрованої Європи не зможе нас захистити. Реінтеграція є лише тимчасовим рішенням у тимчасовому світі. Невдовзі постануть наслідки реінтеграції, і ми будемо, у свою чергу, реагувати на них.
Соціальні та економічні системи, на які ми покладаємося, стають дедалі більш незбалансованими з нашими людськими ідеалами і нашою виснаженою екологією. Ми починаємо усвідомлювати це, але переважно концептуально; більшість із нас ще досі надто далека від справжнього розуміння цього.
Ми можемо сподіватися, що небезпеки не стануть реальністю. Однак по мірі того, як дисбаланси нашого сьогодення посилюватимуться, наші уряди будуть дедалі менше спроможними щось із ними зробити. Ми можемо відреагувати страхом та апатією або чесністю й покірністю. Насправді, у певному сенсі я радію цим новим кризам, оскільки кожна нова криза, з якою нам доводиться стикатися, є «янголом» потенційного вивільнення.
Від нас залежить, чи усвідомимо ми цю можливість осмислити справжню природу життя. Зрештою, наші сьогоднішні дисбаланси, особливо між націями й усередині економік, походять із людського розуму, їх спричинило те, як він переносить у світ свої корисливі комерційні пропозиції, економічну діяльність і спосіб життя. Вихід за межі цього типу мислення можливий лише тоді, коли окремі особи та спільноти будуть готові чесно і свідомо визнати, що основні причини страждань і бідності починаються в нашому власному «Я».
Сприйнятливість до власної істини творить справжню історію нації. Це те, що породжує наших істинних мрійників, і це джерело тієї істинної реінтеграції всередині нас самих.
