Володимир Молчанов не перший російський журналіст, що приїхав працювати в Україну. Його цикл програм «І до, і після...», який виходить на УТ-1, очікувано викликав «шумовий ефект» в українських журналістських колах. Мовляв: «Ще один москаль приїхав наш хліб їсти». Проте ніхто не заважав нашим телевізійникам зайняти нішу діалогу в українському телеефірі. На жаль, прозвучало багато критики, часто необґрунтованої, хоча — як виявилося — її автори так і не переглянули нових робіт майстра. Безперечно, Володимир Молчанов — професіонал з великої літери, і можливо, його досвід роботи саме у цьому напрямку тележурналістики стане стимулом не до балачок, а до практичних дій з боку вітчизняних працівників медіа. «День» звернувся із запитанням до своїх експертів: — Чому українські тележурналісти не роблять таких інтерв’ю, як Володимир Молчанов?
Володимир ГОРПЕНКО, доктор мистецтвознавства, Міжнародний інститут лінгвістики та права: — Масштаб зазіхань українських тележурналістів кутовий, а не панорамний. Вузька спеціалізація стримує саме панорамність бачення. А звідси йде і певна концептуальність широти мислення. Якщо тематично ми різноманітні, то за глибиною і генною природою проблеми нам не вистачає компетентності. Другий аспект цієї проблеми, яка, з моєї точки зору, існує, полягає у відчутті ментальності. За темпоритмами ми трошечки уповільнені, а у зв’язку з цим більш згладжені — ми не такі горді. У нашій музиці, як у музиці безпосередньо, так і у мелодиці голосу і психотемпераменті, мало стакато. Більше легато. Як кажуть, «довго запрягають». Третій аспект чи не найпростіший — ми пізно дозріваємо. Ми приходимо вчитися тоді, коли наш стартовий трамплін ще не дуже потужний. І тому, закінчивши ВНЗ, починаємо довчатися. А коли довчаєшся, то школу ти вже забув. Її предмети не стають органікою твого тіла, психофізики, темпераменту і широти голосу.
Володимир ЗДОРОВЕГА, професор Львівського національного університету: — На мою думку, це результат, з одного боку, відчуття традиційної для нас меншовартості. З іншого боку — недостатній професіоналізм та брак досвіду у наших тележурналістів. Проблема полягає у недостатній кількості журналістів, які могли б виступати на екрані як співбесідники, інтерв’юери, тобто вести рівний діалог. Такі журналісти в Україні є, ми всіх їх знаємо, але їх коло дуже обмежене. З цього потрібно робити серйозні висновки, у тому числі й тим, хто готує журналістів.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, «1+1»:— Я б не сказала, що українські журналісти категорично не роблять того, що робить Володимир Молчанов. Справа в тому, що цей жанр не новий, і, мені здається, освоєний нашими журналістами. У нас були і є подібні передачі. Можливо, трохи інші, але Ірина Гордійчук у програмі «Ім’я» говорить iз акторами. Можливо, це вужча спеціалізація, але це те ж саме. На нашому каналі раніше також були інтерв’ю з Познером, Бриджит Бардо. І якщо зараз пройтися по програмі, то можна сказати, що ми нічого нового не спостерігаємо. Нове лише те, що це особа Володимира Молчанова.
Ми так і не зробили, але маємо в архіві інтерв’ю з режисером Володимиром Молчановим. Це було кілька років тому в Москві на одному з телефестивалів. Тоді фільм Молчанова виставлявся також, і, на жаль, московське журі, з яким я категорично не згодна, ніяк не відзначило його роботу. Сказали, що він викривлено подає «русскую» душу. Це був дуже симпатичний фільм із російської глибинки, де Молчанов розмовляв з російськими жінками про жінок і про чоловіків. Його тоді розкритикували за те, що з його фільму виходить, що всі російські мужики спилися, і це викривляє дійсність. Мені ж фільм сподобався. Не тому, що я втішалася з того, що «русские спились», а тому, що це була дуже душевна і правдива розмова начистоту. Від себе Молчанов нічого не додавав. Нам це близьке, тому що у подібному жанрі ми працюємо. Проблема полягає в іншому: чому такі інтерв’ю Володимир Молчанов не робить у Росії? Останнім часом у телебаченні Росії не стало місця для подібних робіт. І це при тому, що гроші, які крутяться у телебізнесі Росії, не можна навіть порівняти з тими, що крутяться у нас. А наше телебачення якраз дозволяє собі подібні розмови. Такі програми завжди займають останні місця й викидаються у першу чергу, коли виникає якась політична ситуація. Й у так званих телекритичних дискусіях між журналістами у першу чергу обговорюють тих, хто пише про політику. Або ж нашим доморощеним критиком буде кинуте навздогін таке зневажливе: «Да! У нас фигуры такого масштаба и не найдешь». Все це брехня. Фігура масштабу телекритика Ірини Петровської («Независимая газета») дуже високо оцінила багато українських робіт у порівнянні з тим, що вона бачить на російському телебаченні. (От фігури такого телекритика у нас справді не знайдеш. Бесіди ж між нашими критиканами проходять на рівні першого курсу факультету журналістики.)
Особисто мені дуже приємний факт появи культурної людини на українському телебаченні. Приємно, що приїхав Молчанов — нехай, може, і тому, що у Росії йому не знайшлося місця. Кажуть, що до нас приїздять заробляти гроші. Можливо, це і так, але приїхав професіонал високого рівня, і нехай він ставить свої запитання. Буде просто симпатично, якщо його передачі прикрасять ефір. Але я вважаю, що і ми багато робимо у цьому жанрі, і дуже успішно. Я абсолютно переконана, що багато нашого продукту скоро буде показано на російських телеекранах. До речі, наша продукція має великий успіх у Росії. Ще трошечки, і у якійсь їхній газеті буде поставлено подібне запитання.
