Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про Настю. Спогад одногрупника

Чому я не хочу, щоб ім’я Насті Бабурової використовували українські «ліваки»
23 січня, 2014 - 15:10
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

На початку тижня в Києві пройшла акція пам’яті Анастасії Бабурової і адвоката Станіслава Маркелова, вбитих 5 років тому російськими фашистами. Пригадати про них зібралося зовсім небагато людей — в основному, лівих і ЛГБТ-активістів. Прийшов на акцію і я, але не тому, що я поділяю ліві чи ЛГБТ-погляди тієї групки, яка зібралася на Михайлівському майдані, а тому, що Настю давно і добре знав.

Ми познайомилися на факультеті журналістики МДУ. Вона була з бідної (ну, чи не дуже багатої родини), але сама без усяких хабарів, заступництва та іншого поступила до МДІМВ, причому на наймодніший факультет. Таких людей у МДІМВ — одиниці, проте їй вдалося це зробити. Після року навчання вона його покинула, «бо там одні мажори» і поступила до нас на факультет журналістики. Настя була освіченою, знала декілька мов, але, загалом, усе це — не головна її риса. Найголовніше, що вона була якоюсь «не від світу сього», і зовсім наївною. Життя в столиці не зробило її такою цинічною «сучкою», яка піде на все для досягнення своїх цілей. Якоюсь мірою вона була наївним дитям і дуже чесною людиною. На деякий час ми пропали з обрію один одного і відновили спілкування лише за декілька років — за цей час вона анітрохи не змінилася: така ж наївність і готовність допомагати всім, хто попрохає.

І, звичайно ж, ще однією її рисою була захопленість — тобто, якщо вона починала вивчати мову, то вона вчила її до ідеального рівня, якщо починала займатися якоюсь справою, то, як би банально це не звучало, віддавалася їй повністю. Коли ми відновили спілкування, вона працювала в ліберальній «Новой газете» і займалася розслідуваннями дій банд російських нацистів, та й сама брала участь у антифашистському русі.

Саме тому українські ліваки і антифа зробили Настю одним із прапорів своєї боротьби, з чого вона, я гадаю, навряд чи раділа б. Настя боролася проти расизму, антисемітизму і прояву агресії до осіб інших національностей. Але все це не має жодного стосунку до дій українських патріотичних організацій, які українські ліві порівнюють із російськими нацистами, кажучи про неіснуючу загрозу фашизму в країні. Російські праві — ці в своїй більшості використовують риторику ненависті до народів Кавказу, тоді як грузини і чеченці — давні друзі багатьох українських правих організацій, російські нацисти оперують ідеями расової зверхності, тоді як українські праві абсолютно спокійно ставляться до питань національності і наприклад, одні з найголовніших українських радикалів — «Тризуб» імені Степана Бандери навіть виступили з ініціативою відкрити пам’ятник євреям, які воювали на боці Української повстанської армії.

Я проти того, щоб використовувати ім’я Насті для боротьби з патріотичним рухом в Україні. Російські расово-заклопотані нацисти та антисеміти не мають жодного стосунку до патріотів України. Образливо лишень, що українські ліваки, які ненавидять усе, що пов’язане зі словом «патріотизмом», а деякі й цілком відверто ненавидять Україну, навряд чи прислухаються до цієї думки і продовжуватимуть згадувати героїчну дівчину для виправдання своєї непотрібної і бездарної діяльності.

Артем СКОРОПАДСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: