Є таке мудре народне прислів’я: «Чув дзвін та не знаю де він». Це свого роду пересторога для тих, хто намагається видати себе за людину компетентну в усіх сферах, хоч насправді не завжди такою є. Простіше кажучи, якщо не впевнений у тому про що хочеш сказати – не говори, не встрявай у суперечку. Тим більше для підкріплення власної думки не бери собі у помічники вислови людей відомих, особливо якщо не переконаний у достовірності цитованого тексту. Як бути у таких випадках – є безліч варіантів.
Однак, останнім часом цитування когось настільки стало актуальним і модним у засобах масової інформації, а у наукових працях передусім, що часто не можеш зрозуміти, де думка автора, а де чужий вислів. Особливо, коли автори, м’яко кажучи, забувають запозичений текст виділити або іншим шрифтом, або взяти у лапки, чого вимагають елементарні правила і граматики, і етики. Так можна і до плагіату дійти.
Це що стосується друкованих видань. А як бути із телевізійними і радійними засобами масової інформації, із телероликами у метро, де за іншим народним висловом «слово не горобець - вилетить не впіймаєш». Тому й дозволяють собі автори, редактори, ведучі, а також запрошенні на передачі, наводити цитати без посилання на їх авторів, вільно поводяться із текстами, неправильно називають прізвища авторів або перекручують їх.
Найчастіше це буває у тих молодих журналістів, політиків, політологів, які зайвий раз не бажають звернутися до відповідних друкованих джерел. Тому часто у їхніх висловах жінки стають чоловіками, філософи – істориками, прозаїки – поетами, психіатри – психологами і т. д. Причому ці прикрі неточності найбільш розсипані по всьому Інтернету, який для багатьох став найавторитетнішим першоджерелом. Звертання до енциклопедій, тлумачних та інших словників багато хто вважає зайвою тратою часу. А даремно. Тому й тиражуються на всю країну, в тому числі вустами перших осіб Ахметова замість Ахматової, Гулак-Артьомовський замість Гулака-Артемовського і т. п. Кожен з вас може поповнити цей ряд неточностей, перекручень, підтасовок, а то й просто курйозних висловлювань. Звичайно, важко сказати, що є причиною такого довільного поводження з текстами, висловами, поетичними рядками-неуважність, безвідповідальність, халатність, байдужість, елементарне незнання. В усякому разі ні те, ні інше не знімає вини з авторів і тим більше, не робить їм честі.
А останній факт особливо вразив. І, насамперед, тим, що причетним до нього була відома особа з адміністрації Президента України, чиновник гуманітарної сфери. Мова йде про радника Президента Ганну Герман, журналіста за фахом, а останнім часом і письменниці, яка брала участь у телешоу Савіка Шустера у минулу п’ятницю (21 жовтня) на Першому каналі. Так ось, обговорюючи актуальну тему про вектори руху України на схід і на захід на прикладі підписаних угод про зону вільної торгівлі в рамках СНД, пані Герман аби підсилити слова гаранта про наш виважений і самостійний (без підказок і примусу зі сторони) вибір, звернулася до поетичних, дещо іронічних за суттю, рядків. Мовляв, нам не потрібно «задрав штаны бежать за комсомолом», маючи напевно в особі комсомолу ЄС. Ці рядки вона приписала Володимиру Маяковському. Мабуть, на пам'ять прийшли його «широкие штанины» та «молоткастый, серпастый советский паспорт».
Правда, під час короткої перерви ток-шоу, хтось зробив уточнення, яке пані Герман прийняла, і через кілька хвилин, взявши слово, вибачилася, назвавши автором поетичних рядків Сергія Єсеніна.
Добре, що була рекламна пауза, а якби її не було? Так би і залишився у чиїсь свідомості Володимир Маяковський третім автором влучного вислову, хоч ніколи ним не був. А ось хто насправді причетний до нього так це Євген Євтушенко, який через 30 років, у зв’язку із річницею смерті Сергія Єсеніна, відгукнувся віршем «Письмо к Есенину», де є такі рядки: «И мне не хочется, поверь, задрав штаны бежать вослед за этим комсомолом.»
А щодо «комсомольських штанів», то цілком доречно згадала про них Ганна Герман. Бо, на мою думку, чимало нинішніх політиків, урядовців і взагалі чиновників так і не виросли з коротких комсомольських штанців, і досі «завжди готові» бігти у вказаному партією напрямку. Підтвердження цьому є не лише постанова Верховної Ради від 1 квітня 2009 року про відзначення 90-річчя з дня створення комсомолу України, а й показушна протягом усіх 20 років, імітація бурхливої безглуздої діяльності на благо народу, чим завжди славився комсомол.
P. S. Від автора: У газетному варіанті «Дня» з технічних причин, допущених мною, не точно подані окремі факти. Прошу вибачення у читачів і газети.
