Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ імені Івана Франка Василь ЛИЗАНЧУК читає та передплачує «День» від самого заснування газети. «Читаю «День» завжди з олівцем, відзначаючи потрібні статті, які потім вирізаю. І бувають такі числа, що мені, в результаті, треба всю газету повністю повирізати і поскладати матеріали в папки», — зізнається Василь Васильович.
У перший день 2017 року Василь Васильович відсвяткував 80-річний ювілей. Привітання заслуженого журналіста України, лауреата Всеукраїнської премії ім. І. Огієнка, академіка АН ВО України ми використали як привід поспілкувалися на тему сучасного стану вітчизняного медіасередовища, проаналізувавши, зокрема, ті питання, які редакція регулярно порушує на сторінках газети та під час круглих столів.
— Яка українська журналістика потрібна сьогодні?
— Українська журналістика у період інформаційно-психологічної та військової агресії Російської Федерації має бути україноцентрична, високогуманна і правдива. Правда — головна зброя гуманітарної сфери. У морі інформації зараз людині не так легко віднайти те центральне та найголовніше. Тому в цьому потужному інформаційному потоці журналісти повинні допомагати читачеві, глядачеві, слухачеві віднайти те здорове раціональне зерно, яке сприятиме утвердженню національної, громадянської, моральної гідності. Переконаний, що так думають і польські, і японські, і чеські журналісти, коли вони стоять на засадах інтересів своєї нації та держави.
— Але такий месидж не завжди зустрінеш у медіа. На вашу думку, чого найбільше бракує вітчизняній журналістиці?
— Є кілька причин, які сьогодні не дали можливості всім журналістам стати на високий рівень професіоналізму в розумінні служіння правді та моральності. Базуючись саме на національних засадах, людина відчуває себе вільною і відповідальною за те, що робить. На жаль, багатьом журналістам, теле— і радіоканалам, окремим газетам бракує цього розуміння. Йдеться не про сліпе служіння, як за Радянського Союзу, коли казали, що журналіст має служити інтересам Комуністичної партії. Більшовицька і нацистська ідеології притлумлювали все гідне людське і національне. А нині журналісти — один із важливих чинників утвердження національної гуманістичної держави, яка має бути соціально справедливою, дбати про розвиток кожної людини морально, інтелектуально і фізично, створюючи для цього соціально-економічні передумови. Мені здається, що в основні вирішення складних соціально-економічних питань чи нинішніх питань захисту української держави все-таки має бути глибока світоглядна національна моральність. Якщо ці світоглядні позиції будуть оволодівати кожним працівником ЗМІ, тоді ми швидше рухатимемося в напрямку утвердження української соборної демократичної держави.
Саме у цьому контексті газета «День» дає потужні пласти матеріалів, які стосуються правдивої історії України, державотворчого процесу, формування української національної ідентичності, утвердження української мови як державної, а також літературно-мистецького та соціально-економічного процесів. Ці матеріали спрямовані на формування у громадськості національно-громадянського переконання, без якого не може утверджуватися держава та нація. Держава як інституція має сприяти розвитку та утвердженню нації. Якщо нація хвора, якщо немає глибинного національного розуміння покликання людини на землі творити добро і сприяти утвердженню цього добра в кожній клітині суспільно-державного організму, то така нація не може створити потужну державу. Ця біда сьогодні відчувається в Україні і, зокрема, в медіасередовищі серед журналістів, частині яких бракує глибинного відчуття національної сутності.
Через телевізійні канали, через так звані розважальні програми нав’язується цинічне ставлення до всього українського. Мовляв, українська мова і культура — речі, які на маргінесі, придатні лише для сміху. А ось російська культура, а насправді російська попса, яку пропагують багато каналів і FM-станцій, начебто є класична, і на ній треба вчитися. Ні, це саме те, що калічить людей.
— Як найбільш ефективно боротися з пропагандою в умовах інформаційної війни?
— Ми маємо розуміти, що таке пропаганда. Якщо вона спрямована на формування високих моральних цінностей, здорового способу життя, високої етики життя, то я вітаю таку пропаганду у всіх ЗМІ. Утім, є і російська пропаганда — класичний зразок маніпулятивної пропаганди, яка увібрала в себе нацизм, фашизм, більшовизм і рашизм. Вона заперечує людські морально-духовні цінності, нав’язуючи зоологічну ненависть до всього чужого. На жаль, більшість російських ЗМІ займається підспівуванням агресивному, колоніалістському, загарбницькому за своєю суттю російському режиму. І це тягнеться від найдавніших часів — з 1169 року, коли Київ зруйнував Андрій Боголюбський — онук Володимира Мономаха, «Повчання» якого має сьогодні надзвичайно велике значення. Андрій Боголюбський — перший, хто порушив заповіт свого дідуся. І саме відтоді почався занепад давньоукраїнської держави Київської Русі. А шовіністична ненависть до чужого стала центральним поняттям у ідеології Московської держави, потім Російської імперії, Радянського Союзу, а нині превалює у режимі Путіна, який прагне відродити велику імперію. Ця ідеологія ненависті досі в основі російської маніпулятивної пропаганди. І коли ведемо мову про дотримання високих духовних цінностей, європейських стандартів журналістської професії, то насамперед маємо думати про високо моральні світоглядні позиції, які б мали утверджувати чистоту думку, до якої закликав ще Володимир Мономах.
— «Чи є національний характер у Національної спілки журналістів?» — запитав «День» під час останнього круглого столу в редакції. Як би ви відповіли на це запитання?
— Газета «День» — своєрідний промінь у темному царстві, світло в тому тунелі, з якого має вибратися українська журналістика, вийшовши на світлу чисту дорогу. Звернення газети «День» я повністю підтримую. «День» не закликає до відокремлення української журналістики чи до вузьколобого осмислення того, що відбувається у світі та Україні. Навпаки, у цьому зверненні наголошується на широті поглядів гуманістичних, моральних, доброчинних. Цього можна досягнути тільки правдою, а нею неприпустимо маніпулювати. У цьому контексті певні представники керівництва Національної спілки журналістів, мабуть, не відчули глибини небезпеки, яка надходить від російського агресора супроти України та інших держав; не відчули, що це може розчавити Україну.
Журналіст повинен бути вище дріб’язкових партійних непорозумінь. Відомий публіцист Євген Онацький наголошував, що інтереси не якихось партій мають бути в основі діяльності української журналістики, а основи української нації. Коли таке відчуття буде в керівників НСЖУ, то вона буде на національних засадах. Натомість вона підігрує маніпулятивній російській журналістиці і спекулює на тому, що зустрічами з її представниками допомагає українським журналістам, які потрапили в полон. Таким чином відбувається маніпуляція справжньою сутністю громадянсько-національної журналістики, яка полягає в тому, аби, захищаючи своє, сприяти цивілізаційному розвитку, в тому числі наших сусідів, які ще не всі позбулися імперського мислення. Це насамперед помітно у Росії і, на жаль, в певних політиків у Польщі, які до національних інтересів України теж ставляться негативно.
Сьогодні деякі зарубіжні та вітчизняні журналісти займають позицію, мовляв, журналісти мають об’єднуватися. А під яким гаслом і на якому підґрунті? На позиції ігнорування національних інтересів? Чи на ігноруванні високих моральних цінностей людини? Не можемо ми на такій позиції об’єднуватися. У зв’язку з гібридною війною чимало європейських журналістів наче осліпли. Вони довго не могли збагнути, як же називати те, що Росія творить в Україні. Вони вишукували такі слова, формулювання, речення, аби не сказати, що Росія — агресор. Навіть у коментарі газеті «День» шановний Сергій Томіленко не називає Росію агресором. Є також журналісти, котрі наполягають, що сепаратистів, бойовиків, зрадників, кремлівських прислужників треба називати ополченцями. Якщо ці поняття правильно не буде розрізняти ОБСЄ та журналісти, які працюють в Україні, то ми не будемо приносити користі загальній українській та європейській справі, а навпаки сприятимемо тому, що в Європі так і не збагнуть агресивної сутності російської держави.
