На черговому засіданні медіаклубу Центру медіареформ, який уже став своєрідним «гайд-парком» для українських журналістів, обговорювалась проблема «помаранчевих змін» у вітчизняних ЗМІ. Загалом, ця тема користується великою популярністю протягом фінального етапу виборчої кампанії й у поствиборчий період, тому під час круглого столу вона трансформувалась у обговорення більш конкретного питання — чи потрібна люстрація у журналістському середовищі і якщо так, то якими повинні бути її механізми. А звідси — якою бачиться експертам медіаклубу подальша доля медіа, кого вони повинні дослухатися й якими критеріями керуватися в своїй роботі?
Так, нині значна частина ЗМІ воліють наслідувати «помаранчеву моду», часто обґрунтовуючи зміну своєї позиції тим, що всіляко намагаються догодити власній аудиторії, справжні запити якої начебто виявилися лише під час виборів. Однак деякі учасники дискусії висловлювали думки про те, що більшість медіа на чолі із власними менеджерами намагалися тримати носа за вітром, аби прислужитися владі, але значна їх частина вчасно встигла «проскочити в останній вагон останнього поїзда», аби вже прислужитися владі новій. Відтак, відстоювання в ЗМІ «помаранчевих інтересів», судячи із реплік учасників «круглого столу», у багатьох випадках нині називається відстоюванням інтересів аудиторії. На думку голови правління ГО «Телекритика» Наталії Лігачової, цей факт змінює усю систему координат. «Коли ми побачили, — каже вона, — що журналісти здатні на знак протесту відмовитися працювати, ми зрозуміли, що вони здатні боротись із одвічним бажанням політиків контролювати ЗМІ». Тим часом, поки одні журналісти демонстрували непокору своїм менеджерам, редакторам і владі, інші робили навпаки. Тому, на думку пані Лігачової, невід’ємною частиною нової інформаційної політики має бути люстрація «старих» журналістських кадрів, мовляв, «аби не кортіло іншим піти цим же шляхом». Між учасниками «круглого столу» також виникла дискусія про етимологію самого слова «люстрація». Так, Сергій Руденко з інтернет- видання «ProUa» припустив, що цей термін має щось спільне з українським словом «люстерко», а відтак, «кожному слід подивитися на себе в дзеркало й зробити висновки». Натомість, генеральний директор «Медіа- холдингу» Володимир Корнілов запропонував подивитись на слово «люстрація» з трохи іншого ракурсу, припустивши, що воно походить від слова «люстра», а відтак, передбачає «повішання на люстрі своїх конкурентів». Жарти жартами, однак за словами викладача Могилянської школи журналістики та експерта «Дня» Миколи Ожевана для того, щоби правильно потрактувати значення та механізм люстрації, слід звернутися до історії. Отже, люстрація придумана для того, щоб звести рахунки з «колаборантами». Тобто йдеться про людей, які співпрацювали зі спецслужбами держави, яка колись була окупантом на певній території. Логіка процедури елементарна: коли людина співпрацювала із країною-окупантом, то і далі ця країна може використовувати таємні важелі керування, чого не може дозволити собі жодна незалежна держава. Тут йдеться суто про державне управління, а відтак, коли говоримо про ЗМІ, то термін «люстрація» є абсолютно недоречним. І взагалі, топ-менеджмент і журналісти формувалися разом із самим медіапростором, у якому вони творили. А тому, теоретично, і журналіст, і менеджер мають самостійно відповідати за те, що вони роблять. А оцінювати це має аудиторія.
Щодо того, хто або що послугувало причиною останніх суттєвих змін в системі мас-медіа, то тележурналіст Вахтанг Кіпіані («1+1») зазначив, що не журналісти змінили журналістику, а умови. «Налийте воду в глечик — це буде одна форма, — каже пан Кіпіані, — налийте на підлогу — інша». Також журналіст закликав усіх колег робити конкретні справи. Наприклад, якщо хтось бачить певні порушення в роботі якогось конкретного ЗМІ, то слід негайно подавати на нього до суду, позаяк усе має вирішуватися на законодавчому рівні, а не на підставі голослівних звинувачень. Тим паче, погодилась викладач Могилянської школи журналістики Діана Дуцик, що коли ми говоримо про проблему люстрації, завжди виникає запитання: а судді хто? «Я не вважаю, що одні журналісти можуть судити інших, — каже вона, — оскільки всі ми працювали в однакових умовах і тією чи іншою мірою були заангажовані». За умови, веде далі пані Дуцик, якщо виникне нова якісна аналітика, то програма В’ячеслава Піховшека у будь-якому випадку не буде затребувана. Слід направити зусилля на конструктив, творення нового. Тут Володимир Корнілов, почувши ім’я колишнього ведучого «Епіцентру», експромтом перефразував Вольтера, сказавши, що особисто йому глибоко неприємна думка пана Піховшека, одначе він віддасть життя за його право висловити її на будь-якому каналі.
Загалом, поважні експерти зібрались із метою обговорити подальше майбутнє, однак вражень від нещодавніх подій накопичилось занадто багато. І, як зазначила Наталія Лігачова, щоби думати про майбутнє, слід попрощатись із минулим, а воно й донині всіх переслідує. Над «круглим столом» також витало почуття непевності у завтрашньому дні: як поводитимуться топ- менеджери каналів, самі журналісти й влада. Директор Могилянської школи журналістики Сергій Квіт також висловив сумнів, що ті зміни, які сталися в результаті помаранчевої революції, стануть приводом для ще більших змін на краще. А директор Центру методичної та консалтингової допомоги «Видавець&Редактор» Михайло Вейсберг слушно зазначив, що визначати й корегувати долю усіх змін буде лише ринок. Якби ринок вимагав чесний і якісний продукт, відмовившись від неякісного і нечесного, то не було б про що говорити. Одначе нині правила гри на ринку, за словами пана Вейсберга, достатньо безглузді, а відтак на нього немає сенсу покладати якісь надії. Другий гарант — влада. Якщо вона запропонує чіткі правила гри, то позитив можна буде втримати.
Разом із тим Микола Ожеван, підсумовуючи дискусію, зазначив, що для ЗМІ в сучасних умовах існують лише три небезпеки – «переможництво», «реваншизм» і «перебіжництво». За словами пана Ожевана, українські медіа переходять від моделі так званої медіакратії до моделі відкритого діалогу з суспільством. І перші сто днів президентства пана Ющенка, на його думку, мають показати, наскільки цей підхід щирий. У ідеалі він гарантуватиме появу публічних політиків та появу публічних ЗМІ, бо без одних неможливо інше. Сьогодні склалася ситуація, коли ще можна сформувати публічні медіа, включно із публічним ТБ. Одначе, це вже тема окремої розмови.
