Вже п’ять місяців, з кінця квітня, головний редактор суспільно-політичного журналу «Публичные люди» Наталія Влащенко кожного буднього вечора з’являється в ефірі «112 Україна» з авторською програмою «Люди. Hard Talk». За цей час у гостях у Наталії побували дуже різні люди — від режисера Давида Черкаського, продюсера та шоумена Дмитра Чекалкіна, літературного критика Юрія Володарського, режисера Сергія Проскурні до екс-голови Київської міської адміністрації Олександра Попова, радника міністра МВС Антона Геращенка, громадського діяча й заслуженого лікаря України Ольги Богомолець та інші. Але якщо раніше політики та громадські активісти ходили на ефіри «Люди. Hard Talk» упереміш з культурними діячами, то зараз їх вирішили розвести в різні дні та формати. Тепер з понеділка до п’ятниці глядач зможе насолоджуватися півгодинними розмовами про «добре й вічне», слухати історії успіху, пізнавати культурний ландшафт України, а по вихідних дивитися програми з ньюзмейкерами тижня. «Хотела бы, чтобы вы обратили внимание на то, что «ежедневный» и «выходной» форматы программы будут разные. А жечь по возможности будем в каждом», — написала на своїй сторінці у Facebook Наталія Влащенко. «Жечь» — це те, що у ведучої добре виходить — з гумором, а інколи й тонким «стьобом», з каверзними питаннями й динамічними дискусіями навіть нічні ефіри будніх «Люди. Hard Talk» легко дивитися. Наталія Влащенко розповідає «Дню» про поколінський шовінізм, відчуття «відпрацьованої карми» та що б вона запитала в Мустафи Найєма та Сергія Лещенка у своїй програмі.
— Ваша програма «Люди. Hard Talk» змінила формат — окрім ефірів з публічними людьми, часто зі сфери культури, у вас почали з’являтися політичні «ньюзмейкери» тижня. Чим і наскільки відрізняється спілкування з цими двома категоріями людьми?
— Просто програма природним чином розпалася на дві частини: жорсткі «портрети», коли герой відверто розповідає про шлях до успіху, йому не завжди приємні питання, і часто це розповідь про нього, особливості його справи, взаємин із людьми тощо; й «гарячі» розмови з ньюзмейкерами про події останніх днів. В такому випадку ми розуміли, що запис і зволікання з ефіром — в мінус. Обидва формати — це, по суті, різновид цілого. І мені особисто цікаві обидва. Сподіваюся, глядачеві також. Скажімо, розмова біля каміна з Давидом Черкаським — це одне, а спаринг з політиком — інше.
— Нещодавно гучними ньюзмейкерами стали журналісти, що йдуть до парламенту за партійними списками. Чи можна чекати їхньої появи в ефірі вашої програми? Яке перше питання ви б поставили, скажімо, Мустафі Найєму або Сергію Лещенку?
— Зрозуміло, після виборів нам буде про що поговорити, якщо Сергій та Мустафа погодяться на цю розмову. Першим питанням було б те, яке виникло у мене природним чином і яке я вже озвучувала у своєму ФБ: чому рішення йти в депутати було озвучене після початку виборчої компанії, останньої хвилини? У цьому сенсі вони нічим не відрізнялися від «колишніх». Можливо, у них є пояснення, окрім красивих есеїв, які вони опублікували у соцмережах.
— Останнім часом все більше медіаекспертів критикують ток-шоу центральних каналів, звинувачуючи їх у популістських ефірах, хаосі та безладі в студії, одних і тих самих персонажах, які ходять до них на ефіри. Як ви утримуєте планку свого ток-шоу?
— У мене на сьогоднішній день фантастична ситуація: відповідно до договору, канал залишає контент, а також персоналії гостей — на мій розсуд. Отже всі успіхи та невдачі — мої.
— Як відреагуєте, якщо почуєте, що відповіді вашого інтерв’ює скочуються до популістських гасел?
— У цьому випадку я намагаюся зупинити співрозмовника. Інколи це виходить досить різко (посміхається. — Авт.).
— Наскільки зараз змінилися обличчя публічних людей України? Чи бачите ви в країні нову еліту з цих публічних людей?
— Про майбутню швидку зміну еліт я говорила ще до Майдану-2. Було чітке відчуття «відпрацьованої карми». Мережі, зустрічі, круглі столи, колонки в хороших ЗМІ — все було насичено тривогою і бажанням змін. Не врубався в це лише «телевізор». І якщо ви зараз увімкнете деякі канали, то побачите, що вони існують у 2003 році.
— Також зараз багато говорять про оновлення еліт, скидаючи з рахунків попередні покоління. На вашу думку, як багатолітнього редактора журналу «Публичные люди», чи є в «старій гвардії» ті, хто зараз міг би допомогти у становленні України, а кого навпаки варто остерігатися залучати до нового політичного життя країни?
— У цьому сенсі важливо лише те, наскільки людина є адекватною сьогоднішньому дню. В Європі або в Штатах жодного поколінського шовінізму немає в принципі. Там важливими є глобальні речі: профі або дилетант, розумний або дурень, чи цікавий ти суспільству тощо. Немає механічного розділення молодий-старий. Я бачила 30-річних, в яких не було майбутнього, і знаю 50-річних, які фантастично цікаві в житті та професії. Яка різниця скільки років Ліні Костенко, Олександру Роднянському або Саші Кабанову?
