25 грудня 2015 року в Броварах вулицю Гастелло — радянського льотчика і міфологізованого персонажа часів Другої світової, вперше в Україні назвали іменем дослідника Голодомору Джеймса Мейса. Пізніше, 11 березня, вулиця Мейса нарешті з’явилась і в Києві — у Солом’янському районі замість вулиці Колективізації.
Очолювана Мейсом комісія США з голоду в Україні, створена за вимогою української діаспори, першою у світі, серед іншого, визнала, що голод в Україні був штучним і спричинений максимально можливими вилученнями продуктів харчування в сільського населення, але аж ніяк не посухою, а кількість жертв трагедії йде на мільйони.
Завдяки йому — «людині правди» — світ дізнався про страшний геноцид українців — Голодомор 1932—1933 років. Саме Мейс запропонував, щоб в національний день пам’яті жертв 1933-го «кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих». Джеймс Мейс був автором «Дня», редактором англомовного дайджесту The DAY, і щороку наше видання в меморіальні дні відзначення роковин Голодомору і з ініціативи головного редактора Лариси Івшиної вручає премію «За громадянську позицію в галузі публіцистики» імені Джеймса Мейса.
4 травня телеканал «Россия» випустив великий сюжет, у якому засуджується перейменування вулиці і ставиться під сумнів його доцільність. Не секрет, що їхня пропагандистська машина робить ставку на перекручення історії, зрощування культу «побєдобєсія» і сталінізму... Цього разу вони підняли тему декомунізації у назвах українських вулиць. Називаючи «біле» — «чорним» і подаючи ініціативу в негативному ключі, вони викривають, що події є стратегічно важливими.
Чому ці «журналісти» легко отримують акредитацію в Україні? Чому, маючи право працювати тут, обливають брудом світлу пам’ять визначних науковців і завжди залишаються не наказаними? Використовуючи інертність українських медіа, пропагандисти приділяють багато уваги інтерпретації фактів на свою користь. В той час як українські журналісти не помічають потенційно опорних точок дискурсу. Про постать Джеймса Мейса в історії, і чому важливо порушувати цю тему в українських медіа, розповідає Володимир В’ятрович, директор Інституту національної пам’яті в Україні:
«Я радий, що на присвоєння вулиці імені Джейса Мейса ЗМІ частково відреагували, поширювали цю інформацію, зокрема — газета «День», з якою були тісно пов’язані життя і доля Мейса. Перейменуванням вулиць та іншими пам’ятними заходами Україна віддає шану тій людині, яка зробила надзвичайно багато для української історії і народу, доносячи світу правду про Голодомор. Мене абсолютно не дивує позиція російського каналу. Тема Голодомору є однією із ключових у розумінні радянського часу, одним із ключових злочинів тоталітарного режиму. І будь-яка інформація про цей злочин не сприймається російською владою, яка намагається побудувати свою ідеологію на реабілітації того часу.
Джеймс Мейс був відомим антисовєтчиком ще в радянські часи. Для них він був об’єктом нападу власне через свою роботу в комісії з вивчення Голодомору. Звісно, вшанування такої людини не сприймається сучасною російською владою, яка намагається говорити тільки про великі здобутки радянської влади, закриваючи очі на її злочини.
Але для мене це радше сигнал — те, що ми робимо щодо вшанування Джеймса Мейса, — дуже правильно. В умовах інформаційної війни маємо більше писати і говорити про введення у публічний дискурс нових імен — справжніх героїв України. Гадаю, що власне сам факт перейменування вулиці в Києві й в інших населених пунктах є ще одним елементом протистояння інформаційній агресії з боку Російської Федерації. Це — те, на що Росія не має жодного впливу, і їй лишається тільки поширювати брехливу інформацію про неприпустимість цього».
