Після падіння фашистської Німеччині та після зникнення з мапи світу СРСР, гуманітарна думка Заходу дійшла висновку, що, разом з тоталітарними режимами, помер і запит на пропаганду. Авторитетні західні спеціалісти вирішили, що в демократичних суспільствах не треба (і не можна) керувати масами з їхньою особливою, колективною свідомістю, а потрібно лише надавати інформаційну допомогу в прийнятті самостійних рішень окремими індивідуумами, що керуються у своїх вчинках власною та усвідомленою волею. За цією теорією, поза тоталітарними режимами комунікації із пропагандистських (маніпуляційних) трансформуються в індивідуальні (інформативні).
Звичайно, в реальності пропагандистські методи керування суспільством нікуди не поділися. Але вони, з одного боку, перемістилися в комерційну сферу, а саме — в процес нав’язування споживачу товарів та послуг. З другого — почали використовуватися західними державами не для поширення ворожнечі та деструктивних поглядів, як за часів тоталітаризму, а «лише для того, щоб робити добрі справі». Наприклад, для просування ідей толерантності, захисту довкілля, здорового способу життя, антивоєнних поглядів і т.п.
Найяскравішими прикладами «позитивної пропаганди» є кампанія проти війни у В’єтнамі наприкінці 60-х — на початку 70-х в США; сучасна європейська кампанія проти расизму та ксенофобії та комунікаційне супроводження кліматичних змін.
Трагедія зіткнення західного світу з реаліями сучасної Росії, зокрема, якраз і полягає в тому, що РФ, як виявилося, активно використовує проти всього світу інструменти пропаганди, які там, на Заході, вже поспішили оголосити зниклими.
Насправді, будь-якому українському спеціалісту з масової комунікації, хто НАСПРАВДІ є спеціалістом, що ДІЙСНО працював на керівних посадах у виборчих штабах або приймав участь в бізнес-війнах, дуже дивними здаються таки погляди західних спеціалістів із комунікацій. Усім, хто працював у сфері комунікацій на пострадянському просторі, були відомі методи роботи із суспільством російських політтехнологів та корпоративних піарників, і вони завжди — із початку 90-х до сьогодні були і є пропагандистськими та маніпулятивними.
Сутність російського, він же тоталітарний метод керування суспільством — застосування маніпуляційних технологій масової свідомості. Для цієї роботи завжди має значення лише досягнення заздалегідь запрограмованого впливу на суспільство, а не реальні події або реальність загалом.
Саме ці правила та підходи Росія використовує сьогодні для пропагандистського наступу, який триває майже по всьому світу.
Зараз прийнято вважати, що такі дії є нічим іншим, як частиною гібридної війни.
Напевно, це так, коли завданнями такої пропаганди є, по-перше, нав’язування своєї точки зору на події та процеси, або, говорячи професійною мовою, — своєї картини світу урядам та громадянам інших держав, а по-друге — намагання керувати процесами в середині третіх країни.
Світового розголосу набула оприлюднена доповідь спецслужб США, в якій ідеться про втручання Росії в минулорічні президентські вибори у США. Зокрема, зазначалося, що державна пропагандистська машина РФ (до якої входять вітчизняні медіа і ЗМІ, спрямовані на загальносвітову аудиторію, як-от RT (Russia Today), Sputnik і мережа квазідержавних тролів) суттєво сприяла «кампанії щодо впливу на вибори». Зокрема, як платформа для кремлівських меседжів: російські державні ЗМІ та «тролі» висловлювали чимраз більше коментарів на користь кандидата у президенти Трампа під час передвиборчої кампанії 2016 року в США і водночас висвітлювали Держсекретаря Клінтон з негативного боку.
На 2017 рік заплановані вибори у Франції, Німеччині та Нідерландах. І Європа готується до протидії російському втручанню у хід виборів, зокрема, впливу за допомогою державних ЗМІ РФ та «кремлівських тролів» на суспільство європейських країни.
Сьогодні, як і раніше, головним принципом протидії російському гібридному наступу європейці проголошують кампанію протидії дезінформації — спростування фейків та розповсюдженні правдивих повідомлень та підвищення «інформаційного імунітету» громадян — т.зв. інформаційна гігієна та медіаграмотність.
Голова Консервативної партії в нижній палаті парламенту Великобританії Девід Лідінґтон каже, що Росія вдається до «різноманітних, дуже витончених тактик дезінформації» вже протягом багатьох років. Політик зазначає, що Кремль створив «нові агресивні телевізійні канали, щоб заплутати і дезорієнтувати міжнародну громадськість» та «армії онлайн-тролів єдине завдання яких, здається, полягає у використанні сфабрикованих доказів для засмічування соціальних медіа».На думку Лідінґтона, західні демократії повинні «протистояти цій кампанії дезінформації, але не пропагандою, а істиною».
Звичайно, російські політтехнологи, які давно та успішно маніпулюють громадською думкою за допомогою не брехні, а «напівправди» та інтерпретацій реальних фактів, можуть на це лише посміхнутися.
Але протистоянням у медіа гібридна війна не вичерпується.
За бажання, в якості інструментів пропаганди можна використані не тільки ЗМІ та тролів в соціальних мережах. Серіали, естрадні концерти, телешоу, художня література та навіть мистецтво — усі ці продукти людської творчості можуть бути наповнені пропагандистським змістом.
Україна вже зіткнулася з цим явищем — продукування та просування на український ринок книжок, фільмів, телепередач, що відображають російську точку зору і рекламують російську дійсність, це наша реальність. Потроху українські державні структури вчаться протистояти цій навалі. Але західні країни поки що ніяк не впораються навіть із початковим «домашнім завданням» — із пропагандою в російських ЗМІ. Що буде відбуватися в їхньому культурному просторі, коли Росія вирішить системно впливати на суспільну думку Заходу, наприклад, через голлівудські блокбастери? (Будемо вважати, що зараз цього не відбувається.) Відповідь є простою: завдяки «привиду сенатора Мак-Карті» та його «полюванню на відьом» часів холодної війни США та Європа, побоюючись запустити репресивний механізм, що дискредитував себе на початку 50-х років минулого століття, ще довго не будуть приймати будь-які рішучі дії, спрямовані на активну протидію ворожої пропаганді в сфері культури.
Відповідно, не варто очікувати від американських та європейських чиновників і політиків чіткої підтримки дій України, що спрямовані на захист від наступальних дій Росії в гуманітарної сфері. Але ж це не означає, що ми взагалі не маємо захищати себе.
Врешті-решт, зараз в Україні йде навіть не «холодна», а справжня війна. І до того ж, доки прогресивні діячі культури в США страждали від репресій за комуністичні погляди, в Україні комуністи відправляли в ГУЛАГ, крім критиків комунізму, тисячі невинних людей.
