Після зміни політичної ситуації в країні знов активізувалися дискусії про роздержавлення ЗМІ (див., наприклад, «День» за 11.03.2005). Але бойкот процесу роздержавлення низової преси може бути спричинений елементарним небажанням районних журналістів узяти на власні плечі всю повноту відповідальності за подальшу долю своїх газет. Ще б пак! Допоки районки мають статус комунальних (державних) видань, сяка-така підтримка з боку місцевої влади, яка є співзасновниками подібних видань, гарантована.
Та й чи готові районки до трансформацій? Взяти, наприклад, рекламу. Розпочну з «крамольної» думки: більшість районних газетярів (у тому числі й частина моєї команди), за совдепівською звичкою, зарплату отримує, а не заробляє, як то має бути. Якщо, приміром, місячний бюджет редакції складає 12 тис. грн., то її працівники повинні втлумачити собі в голову, що всі разом вони повинні щодня заробляти по 500 гривень — не більше й не менше. І коли хтось зароблятиме за день, скажімо, не всю, а лише половину розподіленої на нього частки суми, то ця людина, яка працювала упівсили протягом 24 робочих днів, відповідно й заробить із своєї зарплати половину, а не отримає її в повному обсязі, як то було раніше.
Якщо не сьогодні-завтра «вдарить грім», і Кабмін видасть постанову про роздержавлення, а Верховна Рада хутко її ухвалить, райради та райдержадміністрації відійдуть від участі у фінансуванні газет, то чухання потилиць на предмет — займатися чи не займатися рекламою — для районок буде подібне вироку. Частина з них однозначно загине. Їх місце займуть нові, більш динамічні видання. Вони будуть друкувати багато реклами, порад, довідок, розкладів руху транспорту, додаватимуть до цього дещицю інформації — і їм вистачить буквально 6—10 місяців, щоб заткнути за пояс, а то й «з’їсти» офіційну районну газету з її роздутим штатом, невмінням займатися маркетингом газетного ринку та заробляти гроші, слідкувати за тенденціями розвитку ЗМІ і просто — небажанням бути сучасними.
Як повідомив начальник управління у справах преси та інформації Черкаської облдержадмінстрації Микола Костецький, із 20 комунальних районих (міськрайонних) газет краю, за підсумками 2004 року, лише 7 мали надходжень від реклами більше 50 тис. грн., що складало в середньому майже половину бюджетів вище вказаних газет.
Звичайно, фінансовій моделі, що її опанувала черкаська «чудова сімка», далеко до західних, при яких частка від реклами складає близько 80% бюджету періодичних видань, однак 40—45% — це вже щось. Але навряд чи зможуть «в’їхати на білому коні» у місцеві медіамагнати відразу після роздержавлення навіть перші сім газет. А інші районки Черкащини — і поготів. Для них ризик бути накритими хвилею жорсткої конкуренції вельми високий.
Вони вже йдуть, ці нові газети — лаконічніші, агресивніші, діловитіші. Вони не клянчать у влади дотацій. Вони знають, як заробляти гроші. Вони вміють це робити. У тому ж самому екс-шахтарському містечку Ватутіному близько року виходить приватна газета «Все про все» і вже має разового тиражу 3000 примірників (!). На її тлі «Місто робітниче» зі своїми 600 примірниками просто відпочиває. Рецепт? Реклама, приватні оголошення, програма ТБ, корисні поради, вряди- годи — містечкові історії. Тираж — на середньообласному рівні, відчутні прибутки з реклами, приватних оголошень, роздрібної торгівлі, з передплати — і все це за рік! Разом із «Все про все» вищий пілотаж у царині комерційного газетовидання показує вже третій рік поспіль «Пропозиція» із Шполи.
Нові газети не вигадують колеса, не шпигують читача інформацією три-, чотири-, п’ятиденної давності, не вдають із себе великих публіцистів, не пишуть глибокодумних матеріалів на копил «Із сесії районної ради», не роздимають штатів. Їх структури компактні — 2-3 особи, вони дають читачеві саме те, чого той хоче. Це ремесло. Це щоденне (чи щотижневе) «виточування деталі». Але ця деталь ліквідна. Вона продається, вона користується попитом. За неї, кінець кінцем, люди платять реальні гроші. Ні, вони ще не на коні, ці нові газети. Але якщо вони прожили рік, два, три — то виживуть і надалі. Вони прорвуться. А традиційні районки? Невже таки — з торбиною попідтинню?
КОМЕНТАРI
Станіслав ЖУРИЛО, головний редактор обласної приватної газети «Вечірні Черкаси»:
— Районки були, є і, без сумніву, будуть. Але, можливо, не ті. Найперше, нові районки після роздержавлення позбудуться зайвого штату. Три універсальні співробітники — ідеальний формат для подібних газет. Реклама — невід’ємна частина функціонування низової преси. Хто не займатиметься рекламою і не доведе її частку в бюджеті бодай до 25% — приречений на вимирання. На зміну редакторам, які люблять попишатися на всіляких зібраннях, написати про нікому не потрібний захід пишну статтю, прийдуть жорсткі й раціональні менеджери. Журналісти писатимуть не про те, що цікаво їм самим, а про те, що цікаво читачам. Так є в усіх західних країнах. Так було зовсім недавно у Польщі. Так буде незабаром і в нас.
Микола КОСТЕЦЬКИЙ, начальник управління у справах преси та інформації Черкаської облдержадміністрації:
— Думаю, зв’язка «влада—преса» у випадку роздержавлення, можливо, подекуди буде порушена, та в більшості своїй залишиться робочою. Як не крути, а тим же райрадам, міськрадам чи райдержадміністраціям важко обійтися без газет нині, й не менш складно буде в майбутньому. Повідомлення, оголошення, інтерв’ю, статті, звіти від них — гадаєте, все це кане в Лету? Не думаю. Просто стосунки набудуть партнерського характеру, а не будуватимуться , як раніше, за принципом «начальник — підлеглий». Наразі більшість газет активно укладає з місцевими радами та адміністраціями договори на грошове відшкодування за висвітлення в ЗМІ їх діяльності. Влада пристає на пропозиції редакцій. У договорах прописуються конкретні розцінки за конкретну газетну площу. Якщо так, то невдовзі відпадуть питання, хто кому прислуговується, хто кого тримає на короткому повідцю тощо. Надрукував у газеті статтю — редакція обрахувала її за домовленим тарифом — плати гроші.
На мою думку, складніше буде з приміщеннями, що їх займають редакції. Після роздержавлення приватизація будівель можлива, як тлумачить закон, лише двома шляхами: або акціонуванням, або продажем на аукціоні. Навряд чи районкам це буде під силу. Тут вони, дійсно, можуть опинитися на вулиці. Адже приміщення — це база, основа. Тому доречним був би третій шлях: передати приміщення редакціям безкоштовно, або дозволити редакційним колективам викуп за пільговою ціною чи розстрочкою на тривалий термін. До глибинки, до найвіддаленішого села центральних та областних газет доходить дуже й дуже мало. Сюди дістають лише районки. Не шанувати їх, роздержавити й кинути напризволяще — гріх. Нова влада тут не повинна допустити помилки.
Людмила МОРЕНКО, головний редактор газети «Надросся», м. Корсунь-Шевченківський:
— Думаю, в медіа-магнати, навіть місцевого масштабу, нам, районним журналістам, ще рано. Однак готуватися до роздержавлення газет, а не сидіти, склавши руки, ми просто зобов’язані. І способів тут не так уже й багато, один-два, та й годі. Найголовніший із них — реклама. Хочемо ми, чи не хочемо, а життя змушує газетярів займатися рекламою. Штучно створювати при райгазетах рекламні відділи чи навіть рекламні агенства, гадаю, передчасно. Достатньо одностайної настроєності колективу. Звісно, створити її зобов’язаний, насамперед, редактор. У нашому колективі така настроєність є. Рекламою займаються всі журналісти. Видаємо спеціальні шпальти, пишемо іміджеві матеріали. Для столичних газет це, можливо, очевидні речі. А для нас — відкриття світу. Зате як приємно сісти й порахувати гроші, зароблені власними руками. Торік ми отримали від реклами майже 90 тис. грн. У той час як у 1999 р. було якихось неповних 12 тис. грн. Крім рекламного «приросту» маємо непоганий разовий тираж — майже 4000 примірників, і він, до речі, щомісяця зростає. Нам хоч і страшно пускатися в самостійне плавання, але ми не збираємося йти на дно. Хто активно працюватиме руками, пером, головою — той випливе й займе своє місце під сонцем.
