Застосовно до телебачення, особливе значення має такий розділ цієї філософії, як теорія гіперреальності, яку створив французький філософ Жан Бодрійар. Гіперреальність — це віртуальна реальність, яка, спираючись на наші передсуди, хоче здаватися більш реальною, ніж справжня. Вона володіє ніби «надлишком» реальності, який нікому не потрібен і діє на нормальну реальність руйнівним чином. Сутність реальності — бути. Сутність гіперреальності — здаватися. Реальність виробляє, гіперреальність — симулює. Вона маскує відсутність реальності. Реальність — це творець, виробник. Гіперреальність — актор, діджей, шоумен.
У цьому смислі показова ось яка тенденція: все більшої популярності у світі набуває телевізійне шоу, побудоване за принципами так званого «реального телебачення». Це коли все те, що відбувається на екрані, імітує життя, «маскується» під нього з великою мірою достовірності. Це коли телебачення моделює, а вірніше, ретранслює реальний, вирваний з життя його шматок. Це коли всі телеподії мають, з одного боку, ніби документальну основу: тобто все видиме на екрані дійсно трапляється в справжньому житті з реальними, цілком звичайними людьми. З іншого боку — ситуації, в які потрапляють ці люди, і запропоновані їм умови — змодельовані авторами і творцями телепрограми.
В авангарді світового руху reality TV, звичайно, виступили американці. Саме їх версія проекту «Той, що вижив» («Survivor») стала першим вдалим досвідом злиття двох медіа-гігантів — компанії Viacom і телемережі CBS і завоювала величезну популярність серед телеглядачів. Так, «реальне телебачення» давно набуло статусу інтернаціонального і навіть інтерконтинентального явища — протягом останніх двох років підкоряє глядачів по обидва боки океану. «Survivor» з успіхом йде на провідних телеканалах Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Італії, Німеччини, Аргентини.
Найпопулярніші реальні ігри сезону 2000—2001 року: «Той, що вижив» («Survivor») і «Великий Брат» (Big Brother»). Суть обох ігор зводиться до того, що звичайні люди, поставлені в незвичайні умови, на очах мільйонів телеглядачів демонструють дарвінівський принцип виживання в погоні за кругленькою сумою грошей.
Сьогодні «реальне телебачення» впроваджується в український телеефір. Канал «1+1», що постійно прагне бути «на гребені» сучасності, очевидно, відчув у собі сили взятися за такий складний з технологічної і творчої точок зору проект.
Спільно з російським ОРТ канал «1+1» з осені 2001 року запускає у виробництво свою версію «Того, що вижив». Наш аналог зарубіжного телехіта називається «Останній герой». Варто відмітити, що на гру потрапляють зовсім не «спецназівці», виведені селекційним способом спеціально для подібного шоу, а звичайні люди, що пройшли відбір в Україні та Росії. Протягом 39 днів команда з 16 чоловік, 8 з яких — росіяни, а 8 — українці — будуть боротися за своє життя і за сто тисяч доларів на острові Бокас дель Торо, в архіпелазі Атлантичного океану, на кордоні Панами і Коста-Ріки. Всі острови цього архіпелагу абсолютно незаселені і віддалені від людських осель десятками кілометрів океану… Учасникам «гонки» доведеться самим ухитрятися знаходити їжу, воду і берегтися від хижаків, яких на островах водиться у величезній кількості. Крім того, раз у три дні плем’я «останніх героїв» проводить таємне голосування, і самі конфліктні або невідповідні за настроєм члени острівного суспільства залишають гру.
Ще одне випробування для героїв — постійна присутність камер, за допомогою яких глядачі «1+1» і ОРТ спостерігатимуть за ходом гри, за перипетіями боротьби за існування і кожним кроком остров’ян, що залишилися один на один з дикою природою і відреклися від усіх благ цивілізації.
Швидше за все, «обличчям» цього суперпроекту «1+1» і ОРТ стане нова культова фігура молодого російського кіно, «всім братам брат» Сергій Бодров-молодший.
Саме Сергій Бодров-молодший і 16 «останніх героїв», завдяки каналам «1+1» і ОРТ, занурять аудиторію України і Росії в жорсткий екстрим «реального» телебачення. А звідти вже і до бодрийаровської гіперреальності рукою подати. Адже, з одного боку, ТБ нерозривно пов’язане з реальним життям, з насиченим інформаційним потоком сучасності, реагуючи на нього і відображаючи його, з іншого боку — використовуючи «матеріали життя», ТБ створює інший, «паралельний» світ — часто більш яскравий і цікавий. Постмодерн, знаєте!
Пересиченість глядача інформацією провокує необхідність «масованих атак» на масову свідомість — ось вона суть усього екстремального (читай, незвичайного, незвичного, дивного) на телебаченні. Так що культивуйте своє почуття реальності — не заблукаєте в цікавому.
